В погоні за привидом - Томан Николай Владимирович. Страница 12

Малиновкіну подобалася ця «ефірна суміш», як він її називав. Вона здавалася йому гарячим, напруженим диханням планети. З іноземних мов він знав тільки англійську і німецьку, але легко відрізняв за вимовою, за темпераментом французьку, італійську і іспанську мови. А слов'янські мови він розумів досить вільно, бо знав українську і білоруську.

Малиновкін звичайно любив робити догадки з уривків фраз, «виловлених з ефіру», коли не поспішаючи настроювався на потрібну йому хвилю. Цікаво було уявити собі, про що говорило і співало людство в ефірі.

Багато дечого можна було підслухати у навушниках в томливі години чергування. Але не тільки голоси людей і звуки музики говорили радистові, чим живуть люди і що їх хвилює. Комарине попискування морзянок теж могло розповісти багато про що: про небезпеку в морі, про зведення виконаних завдань, про прогнози погоди. Звуки радіотелеграфу були і головними носіями таємниць. Ними передавалися зашифровані відомості комерційного характеру, службові розпорядження і завдання, повідомлення таємних агентів і секретні розпорядження їхніх резидентів.

Малиновкін давно вже звик до цієї «ефірної суміші» і досить легко орієнтувався в ній. Але сьогодні він цікавився тільки морзянками в межах одного з діапазонів коротких хвиль і уважно прислухався до звуків у навушниках, ловлячи найменший шурхіт в ефірі.Була вже друга година ночі, коли Малиновкін вирішив, що Єршов, мабуть, не має можливості зв'язатися з ним по радіо або немає потреби в розмові.

На всякий випадок він вирішив почергувати ще трохи, раз у раз поглядаючи у вікно на будинок Аскара Джандербекова.

Прошуміла за вікном машина, освітивши на мить стіни кімнати Малиновкіна, і знову все поринуло в темряву. Навіть будинок Джандербекова зник у ній на деякий час. Тільки зірки у чорному небі блискали так само яскраво, повільно змінюючи своє розташування над дахами будинків.

Вже час був Єршову повернутися… Та може, Жанбаєв дав йому нове завдання і послав куди-небудь? А коли з Єршовим щось трапилося?

Малиновкін уже не міг спокійно сидіти біля рації, і він підсунув її ближче до вікна і майже ліг на підвіконня. Потім, коли хвилювання і нетерпіння його досягли межі, виключив рацію і обережно вийшов на вулицю. Постоявши трохи проти будинку Аскара, він пройшовся по своїй стороні вулиці до кінця кварталу і знову зупинився в нерішучості. Як бути далі? Що робити?

Потрібно було терміново знайти рішення, але лейтенант вперше був у такому становищі і не знав, що робити. Найбільше йому хотілося взяти хазяйський велосипед і вирушити тією дорогою, по якій поїхав декілька годин тому Єршов. Але чи правильне буде це рішення? А що, коли він більш за все потрібний буде саме тут? Ні, треба твердо виконувати наказ майора і не йти нікуди.

Засмучено зітхнувши, лейтенант повернувся до своєї кімнати і знову сів біля вікна. Вулиця стала світлішою, ніж раніш. Він подивився на годинник: стрілки показували три години ранку — значить, уже почало світати.

Жанбаєв усе ще не довіряє

Кинувши у вікно Малиновкіна записку з повідомленням про завдання Жанбаєва, Єршов повернувся в будинок. Хазяїн Аскар Джандербеков був на чергуванні — інколи в нього бували і нічні чергування. Темірбек теж не повернувся ще з поїздки. Здавалося б, у такій обстановці майор міг діяти цілком вільно, але він з досвіду знав, що обережність ніколи не зайва.

Рація була тепер у мотоциклі. За допомогою Малиновкіна Єршову вдалося так ловко вмонтувати її всередину коляски, що користуватися нею можна було, не виймаючи з тайника.

Як же тепер краще виїхати з двору Аскара: вивести мотоцикл на вулицю чи непомітно провести його городами? Мабуть, краще городами.

Єршов викотив машину в двір. Вона була легка, рухома. Котити її було неважко. Тільки на городі довелося трохи повозитись, щоб не пом'яти грядок. Та ось, нарешті, він у полі. Сівши в сідло, майор засвітив прожектор і завів мотор. Дорога була погана, польова, їхати без світла рисковано. Єршов увімкнув першу швидкість і повільно рушив уперед.

Глушитель мотоцикла був добрий, і мотор його гуркотів не дуже голосно. Жовтуватий конус світла тьмяно освітлював піщану дорогу. Інколи він вихоплював з темряви то білі султани ковили, що росла обабіч шляху, то напівчагарники кокпека з невеличкими стеблинами і листочками. Разів зо два попадався в смугу світла степовий тхір, який вийшов, мабуть, на полювання за ховрашками.

Єршов збільшив швидкість, пильно поглядаючи на всі боки, але все навкруги було звичайне. Цікаво, де Жанбаєв подасть умовний сигнал: біля самої Чорної річки чи раніше?

Ось в конусі світла спалахнули кущі білолізника. Непоказний білолізник вночі здався Єршову красивішим, ніж вдень. Дрібні сивувато-сірі листочки його були схожі на язики тьмяного полум'я. І раптом майор побачив, як трохи зліва від куща білолізника замигтів червоний вогник: два короткі і один довгий спалах.

Єршов зупинив мотоцикл і теж дав сигнал своїм прожектором. І зразу ж червоний ліхтарик знову відповів йому звичайною азбукою Морзе:

«Вимкніть світло. Вкотіть мотоцикл в кущі. Самі повертайтесь на дорогу. Ждіть дальших наказів».

Після цього тексту йшла цифра «33». Це був агентурний номер Привида, відомий Єршову з даних, одержаних від полковника Осипова. Відкриття це обрадувало Єршова. Значить, він вірно намацав слід невловимого Привида і рано чи пізно візьме його за горло.

Жанбаєв закінчив подавати сигнали і Єршов відповів йому своїм прожектором, що зрозумів його. Вимкнувши світло, він витягнув з кишені томик віршів американських поетів і розкрив його на тій сторінці, на якій був надрукований «Ворон» Едгара По. Поклавши книжку на сидіння коляски, майор зштовхнув з місця мотоцикл і покотив його в кущі білолізника. Коли машина була посередині чагарника, Єршов залишив її там і вийшов на дорогу.

Ніколи не відчував майор Єршов великої любові до нічного світила, але тепер, подивившись на небо, пожалкував, що на ньому, немає місяця: золотисті піщинки Млечної Путі не в силі були освітити землю. Чагарник білолізника, в заростях якого ховався Привид, поринув у густій темряві.

Вже більш ніж п'ять хвилин ходив майор вздовж дороги, а з кущів не чутно було жодного звуку. Та ось в кущах засвітився ліхтарик, і стало ясно, що там хтось є і, мабуть, оглядає рацію, вмонтовану в кожух мотоцикла. А втім, про це теж можна було тільки здогадуватися — майор не міг стежити за ворогом, щоб не виказати себе.

Єршову здавалося, що минуло вже дуже багато часу, коли нарешті з чагарника пролунав голос Жанбаєва:

— Значить, кодувати будемо по «Ворону»? Правильно я це зрозумів?

Голос у Привида був високий, звучний, без найменшого акценту.

— Так точно, — поспішно відповів Єршов.

— Робота ваша по монтажу рації мене влаштовує, — продовжував Жанбаєв, і, судячи з того, що голос його стало краще чути, Єршов зрозумів, що він вийшов з гущавини чагарника. — А те, що я не показуюсь вам, хай вас не бентежить — такий стиль моєї роботи. Ну, а тепер ідіть назад пішки, дорогий колего… Таїре Олександровичу, — додав Жанбаєв з неприємним смішком. — Адже так, здається?

— Так точно.

— Повертайтесь до Аскара Джандербекова, а зв'язок зі мною будете тримати по своїй рації. Сеанси призначаю о дванадцятій годині ночі. Може, я не зможу інколи вести передачу, але ви включайтесь щодня і будьте на прийомі не менш як півгодини. Вам усе ясно?

— Все.

— Розмову вестимемо за новим кодом. Мій позивний — «Френд», ваш — «Комрад». Довжина хвилі — десять і тринадцять сотих. Завдання вам таке: дізнавайтесь по можливості детальніше, які вантажі йдуть зі станції Перевальської на будівельну ділянку залізниці. Не намагайтесь тільки підкупити Аскара і його двоюрідного брата Темірбека. Це небезпечно: можете провалити всю справу. Вам усе ясно, Мухтаров?

— Так точно.

— Ну, тоді до побачення!

Чути було, як зашелестіли гілки, — видно, Жанбаєв викочував з кущів свій мотоцикл. Потім пролунав скрекіт мотора. Мотоцикл попрацював трохи на холостому ходу, потім Жанбаєв увімкнув швидкість і поїхав кудись в поле, не вмикаючи світла, бо дорогу, мабуть, він раніше завчив.