Корабель приречених - Крупкат Гюнтер. Страница 9

Поблискування леза вивело Едварда з задуми.

— Можливо, ви маєте рацію, містер Кашбарн, — зітхнув він. — Я послухаюсь вашої поради.

Кашбарн посміхнувся.

— Я допомагатиму вам. Не щодня зустрічаєш людину, яку є для чого захищати… від в'язниці.

— Але що примушує вас робити це? — занепокоєно спитав Едвард. — Мене весь час переслідує думка, що в першу-ліпшу мить ви можете відмовити мені в своїй великодушності. Моя доля все-таки у ваших руках. Адже з ваших слів можна зробити висновок, що й ваш принцип життя — не обтяжувати себе муками совісті. Чому ж ви жалієте людину всупереч своїм інтересам?

— У вас залізна логіка! — зареготав Кашбарн. — Але хто сказав вам, любий друже, що я роблю це всупереч своїм інтересам? — Він ще раз наповнив склянки. — Я ж розповідав вам про своє заняття. У кожного є своя улюблена справа. Один має пристрасть до колекціонування, інший захоплюється спортом. Ви, можливо, закохані в коней благородної породи, а я… так, я збираю не метеликів, а людей, справжніх людей. Вітаю вас як один з нових експонатів у моїй колекції, лорд Хакслі! — І він знову зареготав.

Уперше на губах Едварда з'явилася посмішка. Він начебто протверезився, позбувся гнітючого страху. Життя повернулося до нього!..

— Ви так багато хочете зробити для мене, містер Кашбарн, що я не знаю, як навіть дякувати вам?

— Тільки без подяк, — відмахнувся Кашбарн. — Я нічого не збираюся вам дарувати. Облишмо розмову про це. Вернімося краще до справ. Коли ви думаєте виїхати в Америку?

— Щонайпізніше через місяць. Так хоче батько.

— Чудово! Але ви поїдете не через місяць, а вже десятого квітня на «Титаніку», на цьому новому судні Вайт-Стар. За квиток у каюту першого класу плачу я. Влаштовуйте свої справи і будьте напоготові.

— Я… не розумію, — пробурмотів Едвард розгублено.

— Потім зрозумієте, — запевнив його Кашбарн. — Я теж буду на судні. І Бетті також! — додав він з усмішкою.

— І Бетті? Боже, невже це сниться мені?

— Проте було б краще, якби ви на деякий час забули про неї.

— Я не розумію, містер Кашбарн, не можу всього охопити розумом, занадто багато для| одного разу… все так неймовірно.

— Ви вірите мені?

— Як я можу не вірити вам, своєму рятівникові!

— В такому разі не запитуйте мене зараз більше ні про що і, не відкладаючи, готуйтеся до подорожі. Ми обов'язково повинні потрапити на «Титанік». Зрозуміло?

— Цілком!

— Гаразд! — Кашбарн підвівся і подав гостеві руку. Едварда здивував міцний потиск цієї блідої руки. Кашбарн провів лорда до дверей.

Тепер Едвард подивився на світ зовсім іншими очима, йому здавалося, що кам'яні леви біля старовинного під'їзду посміхаються, газові ліхтарі святково сяють, нічний вітер лагідно обвіває його гаряче чоло.

Швидко і легко він пішов назад тією самою дорогою, якою недавно проходив без всякої надії. Візник спав. Едвард нетерпляче розбудив його.

— До міс Кашбарн. Швидше!

Старанно замкнувши двері за своїм гостем, містер Кашбарн не повернувся в контору, а пройшов у розташовану поряд крамничку.

Він змінив піджак на білий халат, сів до столика і, вставивши в око лупу, заходився ремонтувати старовинний настільний годинник. Така робота на самоті вночі стала для Кашбарна потребою, від якої він відмовлявся лише тоді, коли цього вимагали дуже важливі обставини.

Обережно і впевнено виймав він з майстерно зробленого годинника одне коліщатко за одним, як хірург заглиблював блискучий пінцет у тендітний механізм годинника.

Коли робота була закінчена, Кашбарн відсунув годинника і задоволено глянув на нього. Крихітне серце механізму жваво стукотіло і мелодійним срібним дзвоном сповіщало про початок свого нового життя.

Дивна посмішка пом'якшила нерухоме обличчя Кашбарна. Він нахилився до годинника, наче до людини.

— Ну, як ви почуваєте себе, мілорде, після невеличкої операції? Звичайно, добре. Що я вам дав і що забрав у вас, ви не знаєте. Поки що не знаєте. Ви знову відчули в собі життя і щасливі цим. Але чого варте ваше жалюгідне життя? Чи не в тисячу разів воно мізерніше за життя цього годинника, бо не має ні смислу, ні мети, крім однієї: виблискувати в світі, наскрізь пройнятому брехнею. Тепер це життя в моїх руках. Я використаю його. Пускатиму то швидше, то повільніше, як мені буде потрібно… Ви послужите моїм планам, мілорде, — Кашбарн тихенько засміявся. — Ах, ви не знаєте моїх планів? Біда невелика. Ви ще узнаєте їх. Але стережіться вставляти мені палиці в колеса. Вам довелося б скрутно, занадто скрутно! Терпіти не можу непокірних. Мій план повинен бути здійснений. Він побудований з точністю годинника. А коли його пощастить здійснити!..

Чоловік, що самотньо сидів у кімнаті, підвів очі. В них світився фанатизм. Чоловік прислухався. В крамничці — на стінах, на полицях — стукотіли численні годинники! їх серця то билися в такт, то перебивали одне одного.

— У кожного свій хід… у годинників… у людей… у долі, — тихо промовив ювелір.

У цей час в жалюзі постукали, Кашбарн здригнувся, заспішив до дверей крамнички і відчинив їх. З нічної темряви виринула постать полісмена. Козирнувши, полісмен ніяково провів рукою по вусах.

— Пробачте, сер. Я подумав… Крізь жалюзі пробивалося світло, і я подумав: може, там не містер Кашбарн, а хтось інший. Безпека насамперед, правда ж? На світі ще немало злодіїв!

— Так, звичайно, є такі. Але в мене усе гаразд. Я ще мушу попрацювати в крамниці. Щиро вдячний!

— Тоді на добраніч, сер!

Козирнувши, полісмен пішов, його кроки поступово віддалялись, тонули в слабких звуках оркестру, які все ще линули по тихій нічній вулиці.

В цей час містер Уорридж, шеф-інспектор Нью-Скотленд-рду стояв біля вікна свого кабінету і дивився на темні, мов дьоготь, води Темзи, що протікали під Вестмінстерським мостом. Він, здавалося, забув про молодого помічника, який з дивовижним терпінням позирав на нього.

Тільки раз Майєрс повернув гоову до стінного годинника. Скоро північ! Він тихо кашлянув.

Невеличкий акустичний натяк зробив свою справу. Висока постать біля вікна поворухнулася. Містер Уорридж вийняв руки з кишень і повернувся.

— Що показала перевірка списків пасажирів?

— Нічого підозрілого, сер. Усі пасажири «Титаніка», про яких уже подані відомості, мають бездоганні характеристики.

— А як з екіпажем судна?

— Поза всякою підозрою.

— Продовжуйте перевірку, Майєрс, продовжуйте! Перевірте кожного, хто виявив бажання пливти на «Титаніку». Крім того, візьміть під нагляд усіх спеціалістів, яким довірені відповідні роботи на судні. Виясніть їх зв'язки, а також стосунки з екіпажем, з майстрами, з чорноробами. Ми повинні з самого початку стати хазяями становища, щоб не довелося потім нарікати.

Містер Уорридж сів у крісло і в роздумі потер скроні, йому доручили відповідальну справу, і всі службовці Скотленд-ярду, цього великого відомого будинку на Вікторія-Ембанкмент, знали, що він не склепить очей, доки не виконає її як слід.

— Тих, кого ми повинні мати на увазі, — зауважив Майєрс, — буде небагато. Хто захоче рискувати? Адже кожному відомо, що під час першого рейсу «Титанік» кишітиме детективами.

— Злочинці не дуже бояться детективів пана Ісмея. Про нашу ж участь у грі ніхто навіть не догадується. Але ця перевага не дає нам права помилятися відносно серйозності ситуації. Можу з певністю сказати, що вже зараз якийсь авантюрист сушить голову над тим, як добути ті казкові скарби, що за кілька днів будуть в океані.

— Крім плану, треба ще мати значну суму для його здійснення, — зауважив Майєрс.

— Згоден. Ця умова справді обмежує кількість тих, що здатні піти на злочин. І все ж таки вона не має дуже великого значення, бо висока ставка в даному разі повинна виправдати себе. Злочинець може завдати удару з будь-якого темного кутка несподівано і дуже вміло. Як тільки судно підійде до пристані, ми мусимо з усією серйозністю непомітно почати копітку роботу, щоб забезпечити охорону пасажирів. Коли судно вийде у відкрите море, тоді все залежатиме від пильності інспектора Томпсона та його людей. Власні органи безпеки Вайт-Стар-Лайн під час плавання підлягатимуть йому. Словом, інспектор Томпсон повинен завтра вранці бути в мене. Будь ласка, запишіть це. І на сьогодні досить!