В океані - Панов Микола Миколайович. Страница 2

— У мене, Мишо, є особлива причина…

— Цю твою причину я наскрізь бачу, — з образливою категоричністю відрубав Калядін. — У неї нахабні очі й родимка на лівій щоці. Вже коли заговорили про неї, прямо скажу — не для матроса вона… В неї на умі офіцери… Один має інтерес — чоловіка якомога соліднішого затралити.

— Ні, ти про неї так не кажи, — роздільно вимовив Жуков. — Ображати її не маєш права.

Він стояв, поклавши руку на койку, — високий, худорлявий, з широкими міцними грудьми. Від обурення сильніше заблищали очі, сповнені м'якого чорного сяйва. «Такого й справді кожна покохати може», подумав Калядін, мигцем глянувши на друга.

— Ти, Леоніде, не ображайся… Кинь… Може, й не така вона. Тільки, якщо точно тебе кохає — зробить по-твоєму.

— Ні, я обіцяв їй, — твердо сказав Жуков. — Та й недобре їй тут… на такій роботі. Уже все обговорили. Як поїдемо в Мединськ, де оселимося…

— Ну то їдьте… А краще ось що, — Калядін підвів од паперу свої чесні, хороші очі. — Скажи їй прямо й твердо, що передумав ти, нове рішення прийняв. З ресторану вона може піти, вчитися поїхати… Їй корисно кругозір свій розширити.

— І натякати про це не буду, — похмуро відрізав Жуков. — Обіцяв — значить, крапка.

Як пояснити другові: не наважиться він цього сказати Клаві — і все може поламатися! При кожній зустрічі Клава стає дедалі вимогливішою і нервовішою, всі розмови зводить до одного — коли демобілізація, коли вони поїдуть звідси?

Зовсім недавно на танцях раптом залилася слізьми: «Не можу я більше терпіти, Льоню». Іншим разом, сидячи на лавочці в парку, міцно взяла його за руки, вдивлялася в очі: «Кохаєш, правда кохаєш, Льоню? Зробиш, що попрошу?» Але не попросила нічого, перевела розмову на інше…

А то раптом міняється зовсім, дивиться скоса зухвалими, ніби порожніми очима. Не раз призначала побачення і не приходила — примушувала марно чекати себе на якомусь перехресті або у вогкій алеї парку…

— Люди кажуть — ти мені не пара! — промовила-якось особливо відчужено й зло. А потім знову мінялася — сміялась, зазирала в очі своїми незрозумілими очима, що чекали чогось.

А тут ще — після тієї суперечки в кубрику — пішов розбрат з найкращим другом. У, цей Калядін! Сам винен, зганьбив ні за що ні про що Клаву і надувся, наче образили його самого…

«Ні, брат, я теж з характером, командувати собою нікому не дозволю… А дівчиськові, Шубіній, дозволяєш командувати собою?» тут же докорив собі Леонід, ніби від імені друга… І від цього засмутився ще більше. А сьогодні, перед походом, скоїлось нове діло. Прибув наказ про списання його, старшого матроса Жукова, з корабля в склад експедиції особливого призначення.

Дізнавшись про це, вій розгублений прийшов до заступника командира по політчастині. Чому його списують з «Ревучого»? Він сподівався дослужити свій строк на рідному кораблі…

— І, може, через це, — трохи зам'явся Жуков, — відстрочиться демобілізація?

Заступник командира по політичній частині одразу пояснив усе. Його списують у склад експедиції як досвідченого сигнальника, витриманого, перевіреного комсомольця. Демобілізований він буде в строк.

— І чи не однаково вам, — сказав замполіт, помовчавши, з якимсь особливим, як здалося Жукову, докірливим виразом, поглянувши на старшого матроса, — на якому кораблі і на якому морі змінити військову форму на цивільне вбрання, якщо твердо вирішили піти з флоту?

Так, зрозуміло, це йому все одно. Тільки б не було затримки… І, може, навіть краще закінчити службу далеким цікавим плаванням, куди, як дав зрозуміти замполіт, він повинен піти… І простіше розв'язується питання про демобілізацію — набагато легше буде йти з іншого кубрика, з іншого флоту… І знову він почав думати про Клаву.

З кожною годиною почуття суму і невлаштованості сильніше охоплювало його. І Калядін, ніби вгадавши його думки, заговорив сьогодні перед початком вахти колишнім дружнім тоном:

— Матроський телеграф говорить — у цікаву експедицію йдете.

— Цікава-то цікава…

— «Ревучий» усе-таки покидати жаль?

— А думаєш, не жаль? Просолився, просмолився на ньому наскрізь.

— Однаково ж від пас іти вирішив. То яка різниця? — Очі Калядіна потемніли, голос звучав задирливо.

— Однаково — ясна річ! — з таким же викликом відповів Жуков.

І ось тепер, на вахті, гірко згадувати все це. І старий друг старшина працює поряд ніби чужий. От поклав прапори у відділення сигнального ящика, суворо й скоса глянувши з-під припухлих од вітру повік.

Жуков знову підніс до очей бінокль, що звисав з шиї на ремінці. Балтика рідна! Рівномірно гойдаються безмежні хвилі, лілувато синіючи, відливаючи райдугою по краях… Добре повоювали, розгромили ворога, пора на сушу…

Він чув, як за його спиною командир корабля щось неголосно сказав вахтовому офіцерові.

— Старший матрос Жуков, чому не доповіли про парус у вашому секторі спостереження? — квапливо спитав вахтовий офіцер.

Парус! В його секторі спостереження! Жуков, напружуючи зір, вдивлявся з усіх сил, Але особливо вдивлятися й не треба було, — ось він і справді, парус — великий, ясно видимий, ковзає біля смуги хмар.

— Рибальський бот, справа по носу двадцять, — голосно доповів Жуков.

І тут же зрозумів, чому не помітив цього паруса раніше. Хотів пояснити командирові, але промовчав — на містку ніяких зайвих розмов. От і заробив догану наостанку!

Але він не хотів примиритися з цим. Змінившись з вахти, не пішов одразу з містка, як робив звичайно. Переступаючи з йоги на ногу, стояв біля щогли, поглядаючи на командира. Треба звернутися, пояснити, чому вчасно не доповів про парус.

Він дивився на низенького, кремезного офіцера, що стояв між рульовою рубкою і тумбою машинного телеграфу. Треба заговорити з командиром!

Капітан-лейтенант Бубекін тільки в післявоєнні дні, прийшовши з Північного флоту на Балтику, прийняв командування кораблем, але матроси вже полюбили його за вимогливу справедливість, за доброту, що ховалася під зовнішньою суворістю.

«Ні, не можна відривати командира під час походу…» Зітхнувши, Жуков зробив крок до трапа, що вів на півбак.

— Старший матрос Жуков! — покликав його командир.

— Єсть старший матрос Жуков!

Сигнальник радісно повернувся.

— Чому затрималися на містку після вахти? — Маленькі темні очі Бубекіна гостро дивилися з-під насунутого на брови козирка.

— Хотів звернутися до вас, товаришу капітан-лейтенант.

— Звертайтесь.

— Пояснити — чому не доповів про парус — дозвольте… Не моя це провина…

Бубекін дивився на нього мовчки.

— Не було паруса на горизонті. Це ж мотобот ішов. Не під парусом, а під мотором. На такій відстані не можна побачити силует… А парус підняв потім — саме перед тим, як ви вахтовому офіцерові сказали.

— Далі! — сказав Бубекін. Уже не глядячи на сигнальника, підняв бінокль, почав вдивлятися в море.

Жуков мовчав. Нібито пояснив усе? Він бачив, що жилава шия капітан-лейтенанта почала червоніти над білою смужкою комірця, ясно вирізнився на ній довгий бугорок шраму — слід давнього поранення.

Нарешті командир опустив бінокль, окинув сигнальника похмурим, сердитим поглядом.

Значить, кажете, не ваша провина, тому що мотобот без паруса йшов. Розглядіти його не встигли?

— Так точно, товаришу капітан-лейтенант, — ослаблим голосом сказав Жуков. Він уже зрозумів свою помилку.

— А я встиг помітити парус і вам зауваження зробити? Тієї самої миті, коли його підняли на боті?

Жуков, ставши струнко, мовчав.

— А коли ворожий перископ з'являється над хвилями? На дві секунди покаже його ворог і сховає знову, торпедний залп дасть. Теж почнете виправдовуватися, що за секунду до цього не було на поверхні перископа?

Жуков дивився винувато. Погляд капітан-лейтенанта став м'якшим, утратив лютий вираз. Бубекін повільно вийняв з кишені люлечку з багатоколірним мундштуком.

— Ви, Жуков, матрос непоганий, досвідчений сигнальник. Саме тому я рекомендував вас до складу експедиції. По-молодецькому очистили прапор, вам буде винесена подяка в наказі. Але зараз допустили грубу помилку. Послабили увагу, задумались, мабуть, про щось?