Загнуздані хмари - Романівська М.. Страница 12

Я став досконало вивчати цю подібність. Знаєте, бувають стійкі колоїди. В них часточки розчиненої речовини мають однойменні електричні заряди. Ці заряди заважають часточкам об'єднуватись природним шляхом — від руху молекул.

Інколи буває так, що ніякі механічні впливи на такий колоїд, наприклад, струшування, не можуть примусити ці заряджені часточки об'єднатись і випасти на дно.

Ще професор Аганін говорив, що крупні краплі зливаються тільки тоді, коли їхню повітряну оболонку пробиває або великий механічний поштовх, або великий заряд… чого в природі не буває. Значить, треба створити і ці умови штучно, поза природою, — сказали ми.

Наші метеорологічні спостереження дедалі більше підтверджували подібність атмосфери до колоїду. Так, наприклад, у стійких туманах крапельки несуть у собі значні однойменні заряди. Ці заряди виникають від осідання з атмосфери іонів.

Навпаки, нестійкі, швидко випадаючі тумани мають протилежні заряди.

Часто густі хмари довгий час не випадають дощем, а потім, після грозових розрядів, починається дощ. Очевидно, раніше крапельки були заряджені однойменними зарядами. Грозові розряди викликають підвищену іонізацію повітря, а також розряджають чи перезаряджають хмарні маси. В результаті крапельки розряджаються протилежними зарядами, злипаються і випадають дощем.

На основі цих наукових даних і почалися наші технічні впливи на атмосферу. Але ж колоїди бувають різні', і електроліти для них винаходять різні. І склад атмосфери з вологою, яка міститься в ній, буває теж різний. Адже хмари відрізняються між собою і своєю будовою, і знаком заряду, і хімічним складом ядер конденсації. А наші вчені володіли такими одноманітними засобами впливу на них!.. Які кустарні були паші перші електроустановки! Довго ми бились, поки такі здібні електрики, як наша Рая, не сконструювали такий чудовий літаючий генератор, а наші хіміки не впоралися з моїм дощовитом.

До хімічки вбігла легка на згадку Рая.

— Борисе Олександровичу! Дозвольте перевірити малого «Переможця», він мені не подобається. Зараз на другому кілометрі посувається до нас малесенька стійка хмарка. Ну, а Ролінський заперечує, каже, що це поза планом!

— Що ж, — сказав Горний, — я не заперечую. До речі, покажемо нашим гостям цю малесеньку спробу.

Він натиснув якусь кнопку, і сигнал до підйому задзвенів у повітрі. І враз автоматично зачинилися вікна й двері, майнув й сховався трап. Станція повільно підіймалась у повітря.

Гостей доручили Макові. Він привітно запросив їх до кают-компанії, що містилася поруч з їдальнею, і посадовив їх перед вікном, звідки можна було спостерігати і землю, і хмари. Катруся принесла кофе з тортом.

— Катрусю, — здивувався дід, пізнавши свою землячку, — коли це ти встигла стати повітряною дівчиною?..

— Тсс! — всміхаючись перервала Катруся всі розмови. — Дивіться на диво в небі…

На небі справді починалося диво. «Переможець» спинився в повітрі на рівні хмари. З дирижабля стежили за нею. Потім з люка автоматично вилетів круглий з короткими крильцями радіолітак. На його зеленій поверхні перепліталися проводи і циліндрики метеорологічних приладів. Літачок почав діловито обмацувати хмарку, ось він пірнув усередину і на хвилинку затримався в її штучній вуалі.

— Це — автоматичний розвідник. Він без пілота! Наш радист Ясь керує ним по радіо!.. А його метеорограф уже передає нам по радіо дані… — зашепотів, пояснюючи, Мак.

Літак-розвідник дуже швидко повернувся з хмари назад. Хмарка пливла все далі, а «Переможець» переслідував її. За хвилину з станції вилетів автомат, і генератор, сяючи червонястою головкою, впився в білу тканину хмарки.

І тоді на очах у всіх хмарка затремтіла і немов почала розповзатися. Вона потемніла, а середина її засвітилася, зробилася тонкою — звідти мережаною смужкою пішов дощ.

— Дощ! Справді, дощ — шумно зітхнув Івась.

— Це хіба дощ? — чемно зауважив Мак. — Це пусте. Дощ буде завтра.

Професор Ролінський стояв біля вікна свого кабінету, скептично примруживши підсліпуваті очі.

— Китайський фокус, — шепотів він.

У БОЙОВІЙ ТРИВОЗІ

Над землею в повітряних просторах розгулявся вітер. Він ішов з далекого переповненого вологою краю і дихав вогкістю річок і густих лісів. Та, пройшовши довгий шлях, вітер зморився, і подих його ставав усе теплішим… Від подуву його рослини безпомічно хилилися до землі. Може, це підкрадається той самий страшний суховій, що вип'є їхні останні соки?..

Та цього разу це був не суховій, а вологий північно-західний вітер!..

Він аж завивав, гуляючи на просторах!

Де ж пак! Люди несподівано примусили його працювати, переносити небесними шляхами цілу навалу хмар, тих хмар, що за звичайних умов вилилися б дощем там, де й так багато вологи. Тепер же люди посилали їх туди, де нависало крило посухи.

Од вітру на повітряному кораблі все прийшло в рух. На містку «Переможця» у веселому танку закрутилися під вітром рухливі чашечки анемометрів. Вони весело бігли колом, вимірюючи швидкість вітру. Зітхнули, затріпотіли флюгери різних систем. В передчутті близького дощу автоматично висунулись і сіли на містку, як дивні розкриті вінчики якихось великих квітів, відра дощомірів.

Дощовій станції треба було з честю зустрінути похід хмар.

Горний перевіряв боєздатність «Переможця» і з'являвся всюди, де був хоч малий сумнів у справності приладів. А за ним нечутною тінню бродив Мак.

Дощ, до якого готувалася станція, хвилював хлопчика не менше, ніж дорослих. Мак відразу втратив інтерес до всіх інших справ. Земля, Галинка і колекція комах відсунулись на задній план. А в кімнаті стояла залишена його остання незакінчена робота — телевізор новітньої конструкції. І навіть книжка Жюля Берна «Таємничий острів» лежала тепер під канапкою, і її (без дозволу Мака) знищували гострі зуби Мухи.

Не можна було закинути і старому Ролінському, що він лишився байдужим до наближення рішучої битви з хмарами. Старий ще більше поринув у роботу. Він, очевидно, добре освоїв складну апаратуру своїх розвідників і спостерігачів погоди, бо в останньому вранішньому звіті начальникові вказав на такі дрібні неполадки в гігрографах, [3] що їх досі не помітили ані Грицько, ані Рая. Одне слово, станції можна було цілком покластися на нового начальника розвідки.

І як тільки радист Ясь, що виконував іноді обов'язки і техніка, виправив малесеньку неточність гігрографа — професор замкнувся в розвідковій і знову заглибився в роботу. Він нервуючи порався біля електрометрів «Зеленої мушки». Ці електрометри були найважливішими розвідковими приладами, бо мусили визначити знак заряду хмар.

– І це дощ! — бурмотів він, перебуваючи все ще під впливом спроби з маленьким «Переможцем». — Знаємо ми такий дощ, правда, Марго?.. Ще тридцять п'ять років тому робили такі фокуси. Не займай, не займай! — закричав він на кішку, як на дитину, побачивши, що вона наміряється плигнути на оболонку одної з літаючих куль.

Раптом срібний дзвін пролунав по всьому кораблю, відгукнувшись в небесному просторі. То був сигнал бойової тривоги.

І одразу в рупорі почулися чіткі слова начальника:

— Розвідка! Приготуватись! Негайний виліт назустріч хмарам. Персональна відповідальність покладається на завідувача розвідки товариша Ролінського.

Горний заметушився. Він почав ще швидше поратися біля приладів, перевіряючи все, готуючись до вильоту.

Минуло кілька хвилин, поки він відчинив двері Грицькові, який був уже напоготові, в шоломі.

— Шановний професоре, — знизав плечима Грицько, — навіщо ви щоразу замикаєтесь?

— Ну от, ну от, — забурмотів Ролінський. — Ви ж знаєте, ваше чорне арапченя не дає спокою ні мені, ні Марго.

Він схопив свою кішку.

— Випускайте автомати, а я її замкну до себе, бо ота ж злюка її з'їсть.

Та Грицько вже й без того порався біля люка.