Загнуздані хмари - Романівська М.. Страница 17

Мак згадав про Галинку. Йому здавалось, що вона могла б бути йому великим другом, хоч і молодша за нього аж на чотири роки. Що вона там робить вдома? Мабуть, спить уже міцно! Він подумав, що добре було б встановити у неї телевізор М-2 — новітню експериментальну установку, яку він сам сконструював за допомогою Грицька… Тоді б вони могли бачити одне одного! А завтра він обов'язково побуває в неї і познайомиться з усіма її товаришами.

Було вже пізно. Мак тільки зараз відчув, як він втомився від хвилювань дня. Хотілося спати. Він повернувся на станцію. В голові сонно сплітались думки… Колгосп «Південь»… Чекання дощу… Галинка і павучки… Павучки в електрометрах…

Дрімота огорнула Мака так владно, що він ледве одв'язав Дженні і добрів до своєї кімнати. Одчиняючи двері, він спустив черепаху в коридорі та так і забув її там.

Потім він поклав трошки вати з ефіром у коробочку з спійманими комахами, послав собі ліжко і ліг спати.

СПЕКТРАЛЬНА КАМЕРА

Було вже дуже пізно, коли станція поринула в сон. Після дня напруження і невдач треба було спочити для нового наступу.

Не спали тільки Рая і Ролінський. Рая довго ходила в електричці, уважно оглядаючи кожний гвинтик свого електричного велетня.

Ні на одну мить з того самого моменту, коли перед навалою хмар «Переможець» відчув поразку, ні на одну мить в серце Раї не закралось зневір'я. Станція, як казав Горний, була точно вивіреною математичною формулою, і вона мусила перемогти.

Але Раю сердила, дратувала ця несподіванка, непередбачена невдача. Щось було не так, а що саме — вона ніяк не могла зрозуміти. Тепер її почала мучити думка, що десь, очевидно, є витікання заряду. Але ж де?.. Чому?..

Раїні думки перервав професор — він теж не спав; нечутно ступаючи великими ногами, взутими у кавказькі чув'яки, Ролінський підійшов до Раї, сів на стільчику і пильно подивився на неї смутними очима. Його очі, що без окулярів були схожі на голеньких мишенят, немов хотіли знайти на Раїному обличчі відповідь на якісь настирливі запитання.

— Скажіть, — спитав він запинаючись, — невже це може бути?.. Ну от… що ця станція… поки що прекрасний міф?..

— Як?.. — наїжившись запитала Рая.

— Ох, — зітхнув Ролінський. — Ви пам'ятаєте, скільки ми мали прекрасних дослідів? Як ми начебто так вдало керували цими стихійними процесами, а потім виходило, що вони відбуваються самі по собі… І в рішучу хвилину ця капосна стихія сміялася з нас!

— Ну?.. — сказала Рая. — Ви гадаєте, що наша станція — такий же експеримент?

– Пі, я не хотів би так думати… Але… Скажіть мені щиро, може вам теж здалось, що метод електричного впливу на атмосферу цим вашим генератором, ну, нібито… може бути помилковим?..

— Ні, — твердо сказала Рая, — коли хочете, щоб я говорила щиро, так я вам і скажу: ми надто довго і вперто перевіряли наші досліди, і теорія Горного цілком правильна.

— Одначе від цієї «правильності» і досі немає ні краплини дощу, — раптом додав професор.

Рая спалахнула. Не маючи сил стримати свій гнів, вона майже крикнула професорові:

— Ах, зрозумійте, що ми не помиляємося!.. Швидше помиляєтесь, я в цьому певна, помиляєтесь ви!..

— Я?.. — тихо пробурмотів професор. — Я?.. — ображений і приголомшений, він тихо відступив до дверей і вибіг з електрички.

В коридорі він мало не наступив на Дженні.

— Ой, мерзота! — з огидою сказав він. Професор дуже не любив плазунів.

Зовсім засмучений, він повернувся до свого кабінету і поринув у глибокий роздум, спершись на підвіконня відчиненого вікна.

Він покликав Марго, що гралася під вікном. Вона весело стрибнула до нього і замуркотіла.

— Ах, Маргошо, — розгублено сказав Ролінський. — Невже в них все так разюче правильно?..

Він ніжно погладив кішку і забігав по кімнаті.

Місячне проміння все більше заливало кімнату, і в його світлі експериментальні прилади професора, що займали майже всю кімнату, набирали найфантастичніших обрисів. Здавалось, якісь кістляві постаті зчепились одна з одною в смертельній боротьбі.

Охоплений якоюсь думкою, Ролінський швидко підійшов до своїх приладів. Він узяв там невеличку камеру з дивного, немов мережаного скла, яка з одного боку закінчувалась металевим циліндром, і ввімкнув електричний струм. Всередині камери спалахнула надзвичайно блискуча лампочка. Здавалось, це впав згори розпечений шматочок сонця.

Тоді професор, на превелике незадоволення Марго, щільно зачинив ставні. Потім вийняв чорну пляшечку з якоюсь рідиною і сріблястий плащ з довгими зав'язками — здавалось, він був зроблений з невідомого од-шліфованого металу. Марго міцно вчепилась в зав'язки плаща, але цього разу професор гримнув на свою красуню, разом з плащем він витяг чудернацьку маску і замислився, тримаючи її в руках…

Машинально він загасив камеру і вийшов знову в коридор. Певно, щось хотів запитати Раю, бо знову пішов до електрички, але Раї вже там не було.

Тоді Ролінський повернувся назад. Він докірливо похитав головою, побачивши, що забув замкнути за собою двері. Вітер влетів до кімнати і розкидав по столу його папери з науковими викладками. Професор не помітив, як у кімнату нишком залізла безпритульна черепаха.

Ролінський замкнув двері і знову взявся за свої досліди: знов увімкнув електричний струм у камеру, а тоді, одягнувши свинцеві рукавички, обережно відкрив чорну пляшечку. Крапля таємничої рідини впала у відкритий циліндр з боку камери і ожила там дивними явищами… З трубки, виведеної з циліндра, легкою хмаркою поповз якийсь газ… Він був незвичайний: переливався всіма кольорами спектра. Камера заясніла, ожила мільйонами самоцвітів. Вони крутились, ці молекули дивного газу, як піщинки у веселому вирі… Сині, фіолетові, червоні, різноколірні затанцювали в очах… Професор сперся на блискучі краї камери і почав спостерігати свій витвір.

Навіть зацікавлена Марго прищулила на камеру свої великі круглі очі.

Тимчасом станція зовсім поринула в сон. Заснула навіть Рая. Тільки невтомні метеорологічні прилади записували свої химерні зигзаги та радіотелеграф автоматично занотовував метеорологічну передачу з Центрального бюро погоди.

Не спала тільки Муха. Почувши в коридорі професорові кроки, вона довго незадоволено гарчала. Раптом її увагу привернуло якесь шарудіння на столі. Це з останніх сил, змагаючись з ефіром, копирсались у коробочці Макові жуки. Муха стрибнула на стіл і поворушила коробочку лапкою. У ній ще сильніше зашаруділо. Муха схопила коробку зубами. Вона розкрилась, і жуки посипались на стіл.

Тоді Муха оголосила комахам війну. Вона подряпала й поламала тендітні крила нічному метелику, одкусила крило жукові-горіхопцю, закинула в куток чорного носорога. Жуки тхнули ефіром, і Муха почала оскаженіло пирхати, чхати й скавучати.

Але зморений Мак спав дуже міцно і не чув цієї метушні.

НЕВИДИМКА

Розгром Макової колекції жуків призвів до зовсім незвичайних подій. Шукаючи порятунку, жуки розлізлися по всій кімнаті, а одному невеличкому горіховцеві пощастило навіть втекти в щілину під дверима.

Рая бачила вже другий сон, коли раптом її збудив оцей щасливий втікач.

Він проліз крізь щілинку у її кімнату і, інстинктивно простуючи до вікна, потрапив на ліжко, де спала Рая. Жук полоскотав Раї ніс, і вона прокинулась.

На маленькому годиннику була вже третя година ночі. На станції панувала тиша. Викинувши у вікно жука, Рая замислилась, дивлячись на привітне передсвітанкове небо.

Згадка про прикру невдачу швидко зігнала сон. Хто все ж таки винен?.. Рая раптом згадала, що забула перевірити ще одну деталь. Вона накинула халат і, взувши нічні черевики, вирішила знову піти до електрички.

Рая пройшла порожнім коридором і натиснула автоматичну защіпку дверей електрички. Вони безшумно відчинились, пропускаючи свою господиню. В електричці яскраво горіло світло — певно, вона забула його вимкнути.