Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович. Страница 19

Де ж дівались чари із твоєї скрині

Ті, які для мене, ніби берегла?

28.10.1961 р.

ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

Серце без серця – душа не на місці,

Звідки ж чекати тебе або вісті?

Ти на одному кінці, я другому,

Все ж відчуваю тебе в світі цьому.

Хочеться ближче до тебе підсісти,

Взяти тебе, обійняти і «з’їсти»,

Довго дивитись, мовчать до безтями,

Поки твій погляд заграє вогнями.

Поглядом, мила, тебе я цілую,

Навіть тепло твоє з відстані чую.

Хочеться, люба, тобою дихнути,

Тільки боюсь, як завжди, ворухнутись.

2.12.1961 р.

ЕНЕРГІЯ КОХАННЯ

О, якби все те старання,

І енергію всю ту,

Яку тратим на кохання –

Вкласти в працю будь-яку.

То суспільство б з того мало,

Мабуть, користь не малу,

І уже б давно жили ми,

Всі, як в Божому раю.

16.7.1961 р.

ПРИЙШЛА НЕДІЛЯ

Прийшла неділя – день звичайний,

Такий як всі буденні дні,

Але в буденний день на серці

Чомусь приємніше мені.

Чому? – не знаю, а, можливо,

Тому, що ніде час дівать.

Можливо тому, що самотній,

І серцю нікого обнять?

Проходять хлопці і дівчата,

Приходять всі, кому не лінь,

А я своє шукаю свято,

В дівчат ледь вище від колін.

30.11.1961 р.

ПРОЙДУТЬ ЛІТА

Пройдуть літа, а спогади ніколи,

Бо в серці їх хоч відбавляй,

І, де колись ми бігали по полю,

Сьогодні там вже виріс справжній гай.

Шумлять діброви й сосни, ніби пані,

І вітер з поля крадеться в їх стан,

Де вперше я освідчився Оксані

І обійняв її вогненний стан.

Тремтить осика листям світло-білим,

Спадала ніч зірками на поля,

А я стояв й задумливо дивився,

Коли ж, нарешті, упаде й моя.

Шумлять гаї, шепочуться діброви,

Шипшина колеться, а хочеться зірвать,

Невже дівчат більш любимо за брови,

Але про це соромимось сказать?

Шумлять гаї, з шипшиною шепочуть,

Шипшина колеться, а хочеться зірвать,

А я іду й на кожну поглядаю,

Бо в кожній з них хотілочки сидять.

Шумлять гаї, з шипшиною шепочуть,

А я іду, по полю тому йду,

І впевнений – не всіх ще розхватали,

І я свою – однаково знайду.

7.12.1961 р.

Я ТЕБЕ КОХАЮ

Як дівчат багато й всі смачні, як сливи,

Полюбив би всіх я вас, та замало сили.

От, наприклад, перша, глянь, яка чарівна,

Та ж такій у світі не знайдете рівні.

Гляньте на ті грудоньки, і на тії губки,

І на ті колінки, що горять з-під юбки.

Як же не побавитись тими вогоньками,

Що жінки ховають вічно між ногами?

І в цей час припастись до грудей дівочих,

І до тих сосочків, що усі їх хочуть.

Цілувать, кохана, поки буде сила,

Щоб сама до мене ти щодня ходила.

4.11.1961 р.

ДИТЯЧИЙ СПОГАД

Ніби сон неповторний дитячий,

Ніби відзвук далеких віків

Залишився один лише клячий,

Та і той, як стіна побілів.

Він стояв біля мене й дивився

Прямо в очі мені і іржав,

Може він про далеке дитинство,

Як лошам був, той час пригадав.

Як він нюхав годинами квіти,

І зривав там шовкову їду,

І не відав, коли постаріє,

Що на бійню його поведуть.

9.9.1961 р.

ЩОБ НЕ СМІШИТЬ ЛЮДЕЙ

Я одне не розумію: чом нема тебе?

Адже глянь, яке чарівне небо голубе.

Глянь, як Місяць між хмарками з вилами біжить,

Ніби хоче, там – на хмарах, когось погубить.

Потім в тебе, ніби в люстру, очі свої вклав,

І тебе, як хлопець дівку – обіймав і цілував.

Ну, а ти, щоб я не бачив – стала тут же під дубком,

Й разом з ним побігли в поле, що знаходивсь за ставком.

10.5.1960 р.

ХОЧУ ВСІХ!

Я знаю, що щастя одне не буває,

Тому ото люди його і шукають.

І поки те щастя своє хто знайде,

То поле, мабуть, не одне обійде.

Так само і я, що тут гріх вже таїть,

Ходжу і шукаю, щоб душу погріть.

Я знаю, що щастя мене обминає,

І скільки живу – то від мене втікає.

І поки своє буду щастя шукать,

То буду і іншим я допомогать.

І хоч їм порою бувало грубив,

Але цю «роботу» завжди я любив,

І хоч жіночки ті були часто з перцем,

Але ту роботу робив їм – від серця.

6.12.1961 р.

ЛЮБЛЮ ДИВИТИСЬ В ОЧІ

Я люблю дивитись людям прямо в очі,

Особливо в ніжні, голубі, дівочі.

І мені, здається, серце перегріте

От-от запалає і почне горіти.

А як запалає, то запалить душу

Хто ж мені підкаже, що робити мушу?

18.5.1961 р.

СВІТИТЬ СОНЦЕ

І ніхто не знає, і ніхто не чує

Хто в моєму серці днює і ночує.

Світить ясно Сонце, до ялин сміється,

І, мабуть, від того серце дужче б’ється.

Б’ється, бо навколо люди, живі люди,

А тому і дихаеться нам на повні груди.

І ніхто не знає, і ніхто не чує,

Хто в моєму серці днює і ночує.

14.5.1961 р.

ЯК МИ ЗУСТРІЛИСЯ

Після того, як над полем

Ясна зіронька зійшла,

Запалало моє серце,

Прояснішала душа.

І від того став добріший,

Все думки, та все думки,

Світ немилий став миліший,

Стало все-все навпаки.

Я завжди знав, що роблю я,

Що і де кому кажу,

А це став чомусь проходить,

Навіть вулицю свою.

І дивлюсь, очей не звожу

З чарівних твоїх колін,

І готовий щогодини

Бити їм я свій уклін.

22.10.1961 р.

ГРАЄ МАНДАЛІНА

Ніби циган в тіні – Місяць за горою

Крадеться, як смеркне, пізньою порою,

Тільки не за кіньми, і не за вдовою,

Крадеться за дівкою тою молодою.

Грає мандаліна, про літа голосить,

Під вербою Місяць щось в дівчини просить,

А вона хіхікає, і не проти б дати,

Але хто ж дитинку буде доглядати?

От чому голосить в лісі мандаліна,

В час, коли хіхікає під вербою Ніна.

27.2.1960 р.

ТІЛЬКИ ЦІЛУЙ

Я приїду, як розквітне вишня у садку,

І тоді тебе зустріну зіроньку свою.

Сядемо, як ми сиділи, серед скал і круч,

І тоді мене як хочеш, скільки хочеш – «муч».

І тоді роби, що знаєш серед пальм і туй,

Я мовчатиму, коханий, тільки ти цілуй!

10.5.1960 р.

МРІЙЛИВО ЗОРІ ЗАГЛЯДАЛИ

Чи я любив кого – не знаю,

Чи може думав, що люблю,

Тому сиджу і виглядаю,

Я й досі зіроньку свою.

Щоб соловей не спав до ранку,

Йому пісні свої складав,

І щоб співав їх на світанку,

Поки тебе я дожидав.

Мрійливо зорі поглядали,

Мабуть, всю ніч на Ірин пень,

Туди, де голосно співали,

Сільські дівчата про Ірпень.

Ріка туманом підіймалась,

Із кучерявих берегів,

І, мов на когось задивлялась,

Із-під своїх кошлатих брів.

А з-за ліщини йшла дівчина,

І посміхалась знов, і знов,

Ото якраз на тому місці

З нами і стрілася любов.

3.11.1961 р.

ПІСНЯ, ЯК ХЛІБ

Я люблю свій край, як травень –

Серцем, ніжністю душі,

Як шепочуть в лузі трави,

І сміються камиші.

Я люблю свій край, як пісню –

Серцем, помислом мети,

Моя пісня – юна, дужа

Над всім світом пролети.