Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович. Страница 32

А то б я цілу ніч не спав,

І цілий кошик апельсинів

Тобі б в цей день приготував.

В цей день тобі б подарував

Я ціле море ніжності,

І все б, що мав тобі віддав

За погляд твій, що з вічності.

І щоб завжди сміялась ти,

Як Сонечко над морем,

Й тебе я б вічно цілував

Від щастя і від горя.

Але, надіюсь, що колись,

Прийде така хвилина,

Що подарую я тобі

І донечку, і сина.

12.12.1989 р.

СВОЇЙ КОХАНІЙ

Знаючи твої всі недостатки,

Я про них не хочу говорить,

Бо як тільки ти на мене глянеш,

То і сам не знаю, що робить?

Бо тоді себе я ладен вбити,

Та в словах про це не розказать.

Знала б ти! – як хочеться любити,

Коли в полі зорі миготять.

9.8.2012 р.

Я ТАКИЙ ЯК ВСІ

Я такий, як всі ви, люди, –

І веселий, і сумний,

І люблю жіночі груди,

Хоч візьми мене і вбий.

15.5.2002 р.

СІСЬКИ, ЯК СОСІСЬКИ

Чи то в тебе така жадність,

Чи такий вже апетит,

Що як схопишся за цицьки,

То стаєш, немов бандит?

25.10.2001 р.

КАТЯ ОЛІ:

От до чого люблю поле

І берізки у гаю,

І сидіть всю ніч до ранку,

А на чому? – не скажу.

23.7.2012 р.

ПАНСЬКА ГРА

Мене ніхто не цілував,

О, як би я в ту гру зіграв,

Щоб до твого добратись тіла,

Яке весь день лежить без діла.

22.7.2012 р.

ХОРТИ І ЧОРТИ

Є люди темні і веселі,

І є неначе – знахарі,

Одним давайте ви – ідеї,

А неслухняним – сухарі.

Одні будують щось і сіють,

Інші те й роблять, що гребуть,

Й тільки тоді вони радіють,

Як інші плачуть і ревуть.

24.11.2001 р.

ДЕРЖИМОРДИ

Я дивлюсь на нашу Раду

І на наших держиморд,

Та хіба ж, скажіть, то люди –

Що неволять свій народ?

23.7.2012 р.

ЯКЩО ВОНА ПОГЛЯНЕ

Як на неї ти не глянеш?

Як її ти обійдеш?

Бо якщо на тебе гляне –

Чорта з два і сам пройдеш!

3.6.1995 р.

ПОВНОЛУННЯ НА МОСТУ

Ну як ти не глянеш на Божу красу,

На те повнолуння, що йде по мосту,

Бо там, де пройде та дівоча краса,

У кожного з нас оживає душа.

10.3.1995 р.

А ЧАС ІДЕ!

Хоч ти кричи, хоч ти крутись,

А так не буде, як колись.

8.5.2003 р.

БУЛИ ПОЕТИ

Умруть «геніальні поети»,

І щезне поетів плин,

Як їхні нікчемні сонети

Почнуть вимітати з глибин.

І боляче буде дивитись

На все те лайно, те сміття,

Яким засмітили Планету

Й найкращі людські почуття.

Хоч є в нас і справжні поети,

Як, скажемо, Пушкін, Омар,

Які не писали куплети,

Заради дешевих похвал.

1.1.1977 р.

ТАНЮША

По всім канонам ти, Танюша,

Стаєш, неначе дика груша,

Ти тільки думаєш, міледі,

Що ти уже доросла леді.

І хоч у тебе є вже діти,

Але тобі на їх пердіти,

В тобі ні жалості, ні болю

За їхню, вибачаюсь, долю.

Чи ти без матері родилась,

Чи в тебе батька не було?

Звідки ж така ти в нас з’явилась,

Що їх відвезла всіх в село?

І ти свою свекруху – маму,

Вже поміняла на авто,

Бо як взяла тобі авто,

То мама стала вже ніхто.

29.5.2003 р.

НЕ ЖАЛІЛА БАБА ДІДА

Не жаліла бабка мужа,

А тепер сидить і тужить.

29.12.2003 р.

ОЦЕ ТАК МУЖЧИНА!

Кінчив Петя десять класів,

Відпустив чуприну,

Батько в честь такої дати

Подарив машину.

Їздить хлопець, пишається,

Вже й дівчат катає,

Вже й цигарку суне в зуби,

Й носа задирає.

Вже той хлопець і на батька

Скоса поглядає,

І неначе навіжений

По селу гасає.

Вже той хлопець й до сусідів

Навіть не вітається,

А як просять, щоб підвіз він –

Ніби кінь хвицається.

Й ніби бусел по болоті

Гордо походжає,

І мов Ленін на буржуїв

Косо поглядає.

19.6.1976 р.

Я ТАКУ ХОТІВ БИ БАБУ

Я б таку хотів би бабу,

Але де таку достать?

Щоб, якщо дала вже згоду –

То ні кроку вже назад.

Я таку хотів би Ладу,

Щоб була вся з шоколаду,

І щоб в спеку і негоду,

Не жалілася на вроду.

13.9.2001 р.

ЯКЩО Є ЧИМ, І Є КОМУ

Хто сказав, що під вербою

Мислять тільки головою?

Є такі що й навпаки,

Там, де справжні є дівки.

8.5.2003 р.

ТАЛІСМАН

Вдивляюсь в твій, земля, портрет,

Стараюсь все запам’ятати,

Але найбільше талісман,

Який дала на згадку мати.

Коли виходив я з двора,

І тільки-бо за клямку взявся,

Як в двір примчалась дітвора,

Щоб я і з ними попрощався.

Коли виходив я з двора,

Так ясно Сонечко світило,

І посміхалась дітвора

Так по-дитячому щасливо.

І погляд той перемішавсь

Із Сонцем десь на половину,

А я був старший і пишавсь,

Як «фраєр» я у ту хвилину.

Тоді я, звісно ще не знав,

Що їхав я вже не на пробу,

Батько в дорогу хліба дав,

А мати Біблію і робу.

І з того ж дня життя почав,

Відкрив у світ широкий двері,

Але тоді я ще не знав,

Що в бідних право – на папері.

Отак й направився я в світ,

Якого ще не знав й не бачив,

І після того стільки літ

Те і робив – на всіх батрачив.

Бо ми наївні і дурні

Колись служили не за гроші,

А за дешеві трудодні,

Та за копійки пересохші.

Зате ідейними були,

Як у Китаї хунвейбіни,

І за ідею, і царя

Вручну крутили ми турбіни.

От ми які були творці,

Бо нас з дитинства так привчили –

Ті, кимось послані старці,

Що нас чужому вічно вчили.

10.4.2003 р.

СИМВОЛ ЩАСТЯ

Недовго кожному із нас

Прийдеться ніжитись піснями,

Які співають солов’ї,

Щоб любувались ми гаями.

Як жаль, що нам – земним синам

Недовго слухати ті трелі,

Що солов’ї дарують нам,

Коли до нас приходять Нелі.

Землю і небо Бог нам дав,

Це вічне таїнство природи,

Щоб кожний Бога шанував,

Як символ щастя і свободи.

Недовго ніжитись й мені

Твоїми чарами, кохана,

Адже й вони – прийде пора,

Як квітка зірвана –зів’януть.

Як жаль, що Бог розпорядивсь,

Так мало ніжитись красою,

Певно, щоб кожний не дрімав,

Як йде з коханою весною.

Як жаль, що Бог розпорядивсь

Так мало ніжитись красою,

Яку я можу порівнять

Хіба що з срібною росою.

Пройдеш по ній й вона зника,

Неначе Місяць за горою,

Отож, живи поки жива,

Й радій, що хочуть буть з тобою.

20.8.2003 р.

КОЛИ ДУША ПАЛАЄ

Я хотів тебе, кохана,

Так притиснуть до дивана,

Щоб коли почнеться свято,

Знати, де і що шукати,

Й щоб, тебе узявши в руки,

Міг всі вигнать з себе муки.

І в оазисі кохання

Зміг знайти геть всі бажання.

18.10.2001 р.