Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця. Страница 23

Для жінок-перевертнів існувала власна назва - «потворниці» (згадаймо «потворність» Баби Яги; можливо, спершу це слово означало не відсутність краси, а саме вказувало на змінений вигляд?), тобто такі, що можуть перетворюватися. Згодом, по християнізації, слово «потвора» набуло негативного змісту. Під час розкопок у Києві в районі собору Святої Софії було знайдено предмети для прядіння, й одна з пряслиць була позначена словами: «Потворин пряс-лень». Чи не належало це прядильце якій-небудь «київській відьмі», що жила неподалік? Можливо, навіть дочки великого князя київського таємно ходили до цієї чародійки, щоб дізнатися про свою долю...

Речі, що належали чародійниці Потворі. Київ. XII ст.

Але тут, у Карпатах, жінки-мольфарки поважалися так само, як і чоловіки, якщо не більше. Молодих відьом, схильних до любовних розваг, котрі «спеціалізувалися» на любовних заклинаннях, називали «ярит-ницями» (від слова «ярий» - весняний, жагучий).

У горах розповідають про мольфарок, котрі були великими травознаями та цілительками, передвічними словами-замовами вміли заклясти невдачі й негаразди. У моль-фарстві повитухами могли бути тільки жінки (втім, як і в більшості традицій). Звісно, не кожна повитуха була мольфаркою, але кожна мольфарка була зобов’язана знати це мистецтво. Повитуха не мала права відмовлятися, коли чоловік породіллі - за традицією - запрошував її до своєї хати. Повитуха приймала пологи, виконуючи над молодою матір’ю та новонародженим певні обряди, вона ж готувала першу купіль. У купіль для дівчинки обов’язково додавався любисток -щоб була вродливою та щоб хлопці любили, в купіль для хлопчика - корінь дев’ясилу, щоб був дужий. Повитухи зналися на різних зіллях та володіли примівками від «уроку», від лихого ока й прокльонів.

А в інших особливостях мольфарського мистецтва різниці між жінками та чолові-ками-мольфарами немає. Вони служать або світлим небесним силам, або це відьми та упирі - служителі темних руйнівних сил. Мольфар розповідає, що були випадки, коли мольфари, чий магічний шлях був зовсім різний, а то й протилежний, іноді одружувалися одне з одним.

- У сусідньому селі, - говорить Мольфар, - жили двоє мольфарів, Дмитро і Параска. То вона була справжня відьма-лиха чародійка і гадюча ґаздиня. Дмитро ж, її чоловік, був дуже сильним цілителем і світлим мольфаром.

- Як ви пояснюєте таку, здавалося б, несумісність?

- Протилежні вдачі Бог поєднує в житті, -Мольфар посміхається. - Тоді буде гармонія. Якщо в двох людей одинакові погляди - не буде гармонії. Вас відштовхуватиме одне від одного, незалежно від вдачі. Хоча чоловіка треба весь час тримати в дисципліні, бо чоловік - то перелітний птах, який прагне вічної свободи. Але водночас чоловік - то й хвіст у польоті за знанням. Тому кожна людина, яка стає на магічний шлях, мусить для себе вирішити, чи пов'язувати себе родиною. У окремих випадках це навіть корисно, бо чоловік-мольфар і жінка-мольфарка одне від одного підживлюються енергією. Чоловік і жінка вдвох - то є найбільша сила Всесвіту в енергетичному відношенні.

- У багатьох культурах маги брали собі за учнів лише представників протилежної статі - для енергетичної рівноваги та гармонії двох начал. Чи таку мольфарстві?

- Не обов'язково. Але часто чоловіки-мольфари брали собі в учениці жінок - тому що жінки сильніше сприймають таємну магічну науку й серед них значно більше вроджених віщунок, аніж серед чоловіків.

Як і в чоловіків-магів, у жінок-мольфа-рок теж є свої святі дні, які відкриваються їм у момент посвяти. Це особливі дні, в які проводяться певні обряди та ритуали й тим здобувається додаткова сила для моль-фарської роботи.

Але всі мольфарки шанують 12 святих п’ятниць у році. Втім, п’ятниця - це головний жіночий день не лише в карпатській магічній традиції. У всіх культурних традиціях цей день був присвячений богині кохання чи материнства, родючості та жіночої долі, Великій Богині-Матері, як би її не називали - Фрейя чи Мокош, Афродіта, Раті-Дурга чи єдина в трьох особах кельтська Велика Богиня.

Сни проти п’ятниці вважаються віщими й неодмінно збуваються. Цього дня не годилося прясти чи шити, виконувати будь-яку іншу роботу, яка вважається традиційно жіночою: «бо свята П’ятниця розгнівається». Але це дуже гарний день для побутової магії, для захисту свого житла та родини. Як правило, мольфари приймали жінок у жіночі дні, а чоловіків - у чоловічі.

Що ж стосується карпатських жінок-чародійок, то особливо мольфарки шанували і поважали дванадцять п’ятниць у році, які називали «роковими помічницями». Це були дні, коли вони молилися Матері-Землі, Великій Богині (в християнський час -Богородиці-Пречистій Діві та Параскеві-П’ятниці) і отримували нову силу.

Дванадцять святих п’ятниць³⁵ розташовуються в такому порядку:

Свята Параскева-П’ятниця - християнська іпостась Великої Богині - покровителька мольфарок-чародійниць та рукодільниць. Народна ікона. XIX ст.Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».

1. П’ятниця першого тижня Великого посту.

2. Напередодні Благовіщення.

3. Страсна П’ятниця.

4. Перед Вознесінням.

5. Перед Трійцею.

6. Напередодні Івана Купала.

7. Спасівська п’ятниця (напередодні святого Іллі, бога Громовика).

8. Перед Воздвижениям.

9. Перед Покровою.

10. Напередодні Введення.

11. Перед Різдвом.

12. Перед Водохрещею.

Взагалі, жіноча енергія вважалася в магічному мистецтві особливою. Навіть її зовнішні атрибути використовувалися для підсилення певних обрядодій. Скажімо, в деяких місцях Сибіру та Азії шамани-чоловіки переодягалися в жіночий одяг для здійснення певних ритуалів. Те саме робили майстри шаманської традиції сейд у Скандинавії. Взагалі, сейд (його ритуали включають передбачення майбутнього, досягнення стану розширеної свідомості та шаманські подорожі коренями та гілками ясеня Іггдрасіль, дев’ятьма світами, які складали картину скандинавської космогонії) вважався переважно жіночою справою. Родоначальницею та божественною покровителькою сейду вважалася богиня кохання Фрейя, і навіть володар Асґарду³⁶ Одін, бог-шаман та батько рун, навчався мистецтва провіщання майбутнього у Фрейї. Майстрині сейду - їх називали вьольвами - користувалися величезною повагою та оточувалися особливим ореолом³⁷. У контексті карпатської традиції варто згадати святочний обряд Маланки, де Маланку завжди зображає перевдягнений у жіноче вбрання парубок, а культове травестування до сьогодні в гуцулів збереглося у вигляді жартівливого переодягання на весіллях.

Звісно, жінка може бути й босоркою - демонічною чаклункою. Нею часто стає жінка, в котру вселився дух померлого чаклуна. Якщо в родині одна за одною народжуються тільки дівчатка, то сьома обов’язково буде босоркою. Вона має дві або три душі та здатна чинити лихі чари, впливаючи ними на цілий регіон. Вважалося, що босорка може літати з буревієм та вихором, насилаючи мор на худобу, град на урожай. Відьма-бо-сорка викрадає плід із лона матері й може «зчередувати» чоловіка - вступивши з ним у любовний зв’язок, забрати назавжди чоловічу силу та життєву енергію.

Відьма-босорка. Худ. Г. Нарбут.

Із приходом у Карпати християнської віри, всіх відьом почали вважати лихими босорками, здатними тільки до зла: вони «виймають сліди» і присушують чужих чоловіків, за допомого ю глиняних ляльок насилають хвороби на людей, забирають у корів молоко та насилають мор на скотину. Наприклад, вважається, що на святого Юрія, коли вперше вигонили худобу на пасовисько, відьми збирали рядном росу на полях, де паслися чужі корови чи кози, й давали цю росу випити своїй худобі: тоді в усіх корів пропадало молоко, переходячи до відьомської корови.

Засобом пересування для відьми може бути будь-яке домашнє знаряддя: коцюба, мітла, тіпало для конопель... Вважається, що зароджуються відьми на Благовіщення, а на Юріїв день і на Івана Купала, та ще на Воздвиження вони збираються на Лисій горі для шабашів. Якщо простежити витоки цих свят, то стає очевидним, що це - важливі ритуальні дні, коли відправлялися саме жіночі обряди.