Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса. Страница 14

"I що менi для цього робити? Для того, щоб отримати всi цi блага? Ага, зметикував". Я йду в iншу кiмнату, яку називаю гостьовою, я принципово дивлюся телевiзор тiльки там, повертаюся зi швейцарським ножиком, маленьким, гарненьким з червоною ручкою, менi здається, що я поцупив його в Бернi, винiс iз готелю, так вiн менi сподобався. Воно не встигає нiчого промовити, як я чиркаю собi по зап'ястю.

Не сильно, але кров тече. "Хiба мати винувата, що дитинка дурнувата", - чую його голос. "Де договiр? Давай його сюди, будемо пiдписувати". "Який ти швидкий. Дзуськи". Воно вiд мене вiдвертається, бере "Плейбой", гортає його, гмикає й вiтається з дiвчиною березня, бiлявкою з величезними цицьками. Я стою, наче бовдур iз вимитою шиєю, в нових трусах i випраних шкарпетках, а дiвчина так i не з'явилася. Кров спокiйно продовжує текти на свiтлий килим.

"От народ. Нiчого не можуть нормально зробити, а от нагидити, зiпсувати, засрати щось - це їм як два пальцi об асфальт".

Воно гойдається на картинi, що висить над моїм розкiшним лiжком.

На нiй зображена незнайома жiнка. У принципi, було б дивно, якби у двомiсному ВIП номерi готелю "Рiтц Карлтон" хтось повiсив зображення знайомої менi жiнки. Воно гойдається ще активнiше, i я починаю хвилюватися. "Ти б обережно, це, мабуть, оригiнал, менi потiм за все це платити". "Теж менi, не роби вигляд, що розумiєшся на мистецтвi". Таки пройняло його. "Ти мене дратуєш, любчику. Всi цi нiж, кров, любов - як це все дешево. Ненавиджу дешеве". "Де договiр, контракт чи як ви це називаєте?"

"Ти занадто поспiшаєш. Звiдки така скрута? Знаю, знаю. Про те, що це були останнi грошi, любчику. Ну, ти ж сам чудово розумiєш, що той, хто не вмiє їх заробляти, не вмiє ними правильно розпоряджатися. Тому ти тут, тому ти без копiйчини, тому вдома тебе чекає тiльки порожня чужа хата". "I кiт, - кажу я. - Ще на мене чекає кiт". "А, так, кiт. Я це не рахую, - вiдмахується воно вiд кота. - Цi всi вашi людськi уподобання, почуття до тварин - не розумiю цього. Краще б училися любити одне одного". Я вiдчуваю, що пiсля цiєї фрази мої очi розширюються. "Чого вилупило очиська? Ти що, вважаєш, що пiсля моїх слiв людство кинеться одне одному в обiйми? Ха!" "I ще. Кiт тебе не чекає, марно сподiваєшся, не та це iстота, що когось чекає, ага".

"Я так розумiю, що контракту не буде, так?" "Так. Вiрно розумiєш, приятелю. Зарано. Я в тобi не впевнений, щось у тобi мене насторожує… Немає в тобi надiйностi та однозначностi. Якийсь ти глевкий, знаєш, вiд таких завжди очiкуєш якусь гидоту…" "Навiщо тодi ти прийшов?" Я почуваюся ошуканим. "Це поширена практика. Треба ж подивитися, чим людина дихає, що її хвилює, чим вона, власне, живе? Чи буде вона дотримуватися наших правил?" "У вас є правила?" "Звiсно. Вони є всюди, цi клятi правила". "Правда, комусь це - правила, а для когось це - безлад i повна вiдсутнiсть принципiв". "Розумiєш, вiдсутнiсть принципiв теж може виявитись якимось принципом. Не життя, а плутанина, еге ж?" Воно позiхає. З цього я роблю висновок, що вони сплять. А ще - втомлюються.

"Нi, але iнодi стає нуднувато", - каже воно й пiдморгує. "То ти мене присаджуєш на випробувальний термiн?" "Можна назвати це й так. Я буду давати тобi деякi поради, стежити за всiма твоїми реакцiями, рефлексами, я постiйно буду поруч". "То що менi робити на пiдтвердження своїх намiрiв продати душу? Може це - спиляти дерево, спалити хату i вбити сина?" "Тьху, - чую я. - Який примiтив, ти що екстремiст? Мавпа все це може зробити. Простiше за все щось псувати, а ти зробити спробуй. Треба вчитися бути вибагливiшим до всього, навiть до своїх огидних вчинкiв". Воно думає, що я - посереднiсть, точно так я думав про Лесю, може, посипати голову попелом? "А от це робити вже пiзно", - каже воно й цокає язиком. А вiн у нього довгенький, ще б пак, стiльки патякати.

Ми збираємося, вiрнiше, збираюсь я. А воно мандрує плафонами та картинами, iнодi вiдпочиває на крiслi, постiйно на ньому крутиться, невгамовне й енергiйне. "Слухай, якщо вже ти будеш постiйно поруч зi мною, то не була б твоя ласка зробити менi кавусi?" "Що-що? А, кавусi тобi. Нi. Цього я не можу, ти що. Я ж нематерiальне", - гигикає воно й на пiдтвердження своїх слiв боляче б'є мене по потилицi.

Усе, тепер я сиджу в крiслi салону бiзнес-класу. Менi хороше. Я зiбрався заплющити очi, як помiчаю, що воно нишпорить руками пiд спiдницею засмаглої панi, котра сидить поруч зi мною. В неї замрiяний погляд. У мене ж знову очi лiзуть на лоба. "Чого вирячився?" - питає мене панi. "Вам нiчого не заважає, е… пiд спiдницею?", - питаю я. "Ще щось бовкнеш, то тобi нiчого не буде заважати пiд штанами", - промовляє злобно вона. Зараз вiдгризе яйця.

Свiт сповнений агресiї. "I не кажи, - пiдхоплює воно, продовжуючи мацати панi пiд спiдницею. - Менi здається, що всi ми перетворюємося в атрибути Пекла, а саме Пекло от-от стане бутафорським, ви, люди, робите все за нас, поводитеся точнiсiнько як ми, умiєте створювати таке Пекло, порiвняно з яким наше схоже на профспiлковий санаторiй iз харчуванням чотири рази на день та оздоровчим масажем. Але я тобi нiчого не казав. А вона нiвроку". Слово "масаж" у поєднаннi з його пiдспiдничними манiпуляцiями викликає в мене смiх, i я давлюся мiнеральною водою "Евiан" без газу. Панi просить, щоб її кудись пересадили, але мiсць немає.

"Чого ти це робиш, ти ж нематерiальне, вона ж нiчого не вiдчуває", - шепочу до нього я. "А яке менi до неї дiло? Головне, що я вiдчуваю всю її матерiальнiсть усiма фiбрами своєї нематерiальностi", - воно знову менi пiдморгує. "Я трохи вiдпочину? Трохи здорового сну менi не завадить?" - питаюся я. "Нi, в мене ж рот не зайнятий, хоча… Нi, все-таки утримаюся, не така вже вона й солодка. Отже, тобi потрiбнi iнструкцiї, вони в мене є. Ти розумiєш, що залишився бiля порожнього корита в той час, коли бiльшiсть нiкчем уже талановито прилаштували кудись свої жирнi дупи? I тобi що, здається це справедливим?" Я сказав, що справедливим менi це не здається. "Ви б не могли заглохнути, вже дiстали", - каже засмагла сука, що сидить поруч. Якби хтось нишпорив у моїх штанах, я б поводився набагато лагiднiше.

"Ти мусиш робити кар'єру". "Нiчого iншого ти запропонувати не мiг? Довго думав?" - кажу я, бо знаю, що з моєю кар'єрою все скiнчено. "Я - парiя", - кажу я. Чим викликаю в нього чи не найгучнiший за сьогоднi регiт. "Парiя воно, ой, я не можу. А чи не забагато ти на себе береш, га?" Вiн заходиться вiд реготу. I дає спокiй засмаглiй панi. "Ти мусиш стати державним службовцем чи, якщо хочеш - державником, тому що бiзнес - це не твоє, зацькують, ошукають, узагалi не дозволять тобi себе проявити. З iншого боку, навiщо ти трахкав цю кудлату вузькооку суку? Жив би собi зi своєю двохвостою сукою та й горя не знав. Але ти не схотiв, тому тобi й залишається державник.

Державник - це завжди котирується, любчику, в будь-якi часи, в тебе є всi необхiднi здiбностi, щоб стати великим державником, от що я тобi скажу". "Так вони мене там i чекають". "А ти хотiв, щоб чекали? Це дуже добре, що вони тебе не чекають, це такий специфiчний народець, вони бояться несподiванок. Крiм того, почнеш ти майже з першої щаблини, але ми зробимо все, щоб ти якнайшвидше потрапив на самий верх". "Нiчого собi порада. Ти хочеш, щоб я вiв жебрацький спосiб життя? I за цей спосiб ти захопиш мою душу? Нi, я розумiю, що вона, може, й не найкраща у свiтi, але цiна зовсiм невiдповiдна. Все, дякую - i до побачення". "Якщо будеш гарячкувати, добра на вийде". "Гаразд", - гмикаю я, засмагла сука спостерiгає за мною з вiдразою.