Корпорація ідіотів - Денисенко Лариса. Страница 2

Може, сьогоднiшнє кcероксове ворожiння нарештi дало менi єдиний так довго очiкуваний шанс? От як зайде, чи подзвонить, чи направить когось iз дорученням-перевiркою "Васятко" (це мiй керiвник, Василь Васильович Гончаренко), у цiлому офiсi нiкого немає, лише один я - невгамовна бджола - на мiсцi. Сиджу i строчу папiрцi на благо рiдної Батькiвщини або окремих своїх спiввiтчизникiв. Тiльки крильця шурхотять. Я i мiй комп'ютер у пристрасному ритмi мчимо, щоб дарувати країнi щасливе майбутнє. Подобається? Але - дзуськи, щось менi пiдказує, що в моєму випадку може трапитися тiльки навпаки. От запiзнюсь я, скажiмо, хвилини на три, аж тут раз - i Васятко. Всi в офiсi працюють як бджоли, а мене якраз i нема. Таке вже було? Здається, разiв iз десять, точно.

"Стасику, папери готовi?" - це голос нашої каргусi - Варвари Великомученицi. Чому я мушу робити її папери? Адже я ж теж керiвник, хай iз меншою собiвартiстю, але ж керiвник? А якщо вiдверто, сам на сам, - чому ти, Стасе, займаєшся розмножуванням цих паперiв? Та тому, що твоя секретарка - рiдкiсне стерво. Але сумно не це, сумно те, що ти нiколи не зможеш її здихатися. Вiдомо, що правда завжди на боцi керiвника, але трапляється й таке, що правда може бути на боцi секретарки, якщо вона рiдна небога найвищого керiвника. "Стасе?" Менi здається, що таким голосом має розмовляти заiржавiла скрiпка, котра стискає i в такий спосiб береже вiд розпаду старi архiвнi матерiали. От знайшов ти матерiали, струсив пилюку, руки тремтять, бо цiкаво, що можна вiднайти в цiй давнинi, аж тут заiржавiла скрiпка: "Чого мацаєш раритет, сволото навiжена. Руки хоч помив, мацапуро?" - Варварчиним голосом. Вона що, не знає, що я обраний? Не вiдчуває, старе опудало, що завтра вона миттєво згадає, як мене по батьковi? Завтра, все це станеться завтра, бо завтра я нарештi отримаю ВСЕ! Я - Станiслав Владиславович назавжди, а от вона буде "Варкою" в лiпшому разi, а може, я її взагалi звiльню? Навiщо менi це старе ганчiр'я? Старому ганчiр'ю не мiсце на моєму мармуровому анку. "Стасе?" Це стерво є лiвою рукою нашого Васятка. А лiвою рукою вона є тiльки тому, що наразi не вiдхапала праву. Права рука також має iм'я, до того ж досить гармонiйне - Валерiй Леонiдович. (Ви знаєте про таку собi штуку, як гармонiя iменi?

Щоб iм'я та по батьковi були гармонiйними, конче необхiдний лiтерний збiг. Наприклад, Валерiй Леонiдович, - повторюється склад "ле", тобто цей збiг лiтер є i в одному, i в другому словi. Коли у ваших iменах ви знайдете подiбний збiг, це означає, що й життя ваше буде гармонiйним. Десь я таке чув, а чи працює воно, чи нi - брехати не буду, не знаю). До речi, моя секретарка, нероба i хвалько, - рiдна небога цього шикарного пана. Чи треба щось пояснювати? Iнодi здається, що вiдхапати праву руку Васятка зовсiм неможливо, тому що вона металева, як у Капiтана Крюка. Принаймнi Варвара, людина з зубами, якi можуть легко перекусити пароплав навпiл, у намаганнях розправитися з Валерiєм Леонiдовичем наражається здебiльшого на прикрi поразки.

Звiсно, Варвара закохана в нашого Васятка. До речi, саме вона так по-панiбратськи його й називає, потiм поясню чому. Таке її ставлення до нього можна, на мiй погляд, визначити, як кохання. Якщо нi, то я бiльше нiчим не можу пояснити її працьовите завзяття й намагання трудитися з ним у безпосереднiй близькостi та його уважне до її iстеричних балачок ставлення. Бо, вiдверто кажучи, я не забожуся, хто з цiєї пари є бiльшим стервом. Жiнкам її вiку й такого, е-е-е-е, особливого складу характеру обов'язково потрiбно бути в когось закоханими. Iнакше працювати з ними буде взагалi нестерпно. А жити з такими може хiба що дуже нерозбещена людина. Нi, скажемо вiдверто, нiчим не розбещена. Така, що не знає радощiв життя, та й узагалi життя не знає. От, наприклад, собака жити з нею не змiг би, а немовля - змогло б. Бо немовля не знає, з чим таке життя можна порiвняти, i може сприймати Варвару, як щось пересiчне. Наприклад, як табуретку. О! Iнша справа, що воно з цього приводу буде думати про цей свiт та його мешканцiв. Нiчого приємного. Загалом я хтiв сказати, що та людина, яка вмiє кохати чи робити щось iнше, подiбне до кохання, вона не втрачена людина. От.

Тому за умови, що вона все-таки закохана (я сподiваюсь на краще),

така нестерпнiсть виявляється через раз. Оце як зараз: "Папери готовi?" Коза ти пiдiрвана. "Варваро Адольфiвно, ви розумiєте, так невчасно зламався ксерокс. Нiчого поки не можу вдiяти". Вона пильно дивиться на мене. Саме так вона дивиться на яблуко: вiдкусити чи спочатку вимити? Цiкаво, а Гiтлер нiяк не може бути її батьком? Якось дуже сильно виявляються в нiй його гени, не може ж це бути простим збiгом обставин! Не вiрить менi, стара курва. Я намагаюся зробити вираз свого обличчя бiльш приязним, з уболiванням за справу. "Зламався? Мене не цiкавить, що щось зламалося. Це вашi проблеми. Щоб за хвилин десять папери були на моєму столi". Зараз клацне iклами.

Хутко пiдводжуся, щоб у неї склалося враження, нiбито я пiшов шукати iншого, бiльш покiрного ксерокса. Такий собi Стас - спритний вiдшукувач слухняної копiювальної технiки. Я - парубок моторний, ги-ги. А сам плентаюся до їдальнi. "Пiшли ви всi, а особливо ти, стара кобро, - думаю я, - у мене обiд".

У буфетi завжди натовп. Тут можна зустрiти кого завгодно. I звiсно, великих полiтикiв, щоправда, з-помiж тих, котрi бiднiшi, а через це - менш впливовi. Журналiстiв, ну, цим аби пожерти десь на дурняк, а зважаючи на тутешнi цiни, наш буфет є знахiдкою для людей, не розбещених тугими гаманцями. Крiм того, тут завжди можна намацати якусь корисну людинку. О, iнформацiя, богиня сучасних мiжлюдських взаємин. На тебе моляться, тобi приносять жертви, ти стала справжньою релiгiєю свiдомих та несвiдомих мас, ти всiм потрiбна в дедалi бiльшiй кiлькостi, i тебе необмежено використовують, утiм, як усiх богiв.

Iнша публiка, що харчується курячими котлетами, хлiбними шнiцелями, гречаниками, картопляниками, оладками та ковбасами, привезеними зi спецiального комбiнату (мабуть, на тому комбiнатi дехто ще має совiсть або страх, тому не перевантажує ковбаси паперовими сумiшами), надувається компотом та грибною юшкою за цiною, меншою за вартiсть буханки хлiба, складається з помiчникiв та спецiалiстiв будь-яких рiвнiв. Прошарок державних службовцiв. Хто в потертому одязi, хто вдягнутий, наче англiйський дендi, у всiх рiзнi доходи, рiзнi родини, рiзне минуле, але одна спiльна мета: хапнути стiльки, скiльки можливо хапнути, i залишити свiй слiд в iсторiї. Всi вони думають, що вони Причетнi. Причетнi до таємницi ухвалення державних рiшень. Причетнi до тих, кого матiнка Iсторiя знатиме хоч не на iм'я та по батьковi, але за прiзвищем. Будь-який пролетарiй у цих стiнах переконаний, що вiн належить до когорти Причетних, що надає йому бiльшої впевненостi й натхненностi у власному хамствi. А ще тут варять непогану каву, яка нiчим не смердить, а також нiколи не розводять водою з-пiд крана спиртнi напої та сiк. Це й робить це мiсце надзвичайно приємним та неподiбним на iншi.

Я беру собi салатик "Козацький", а також двi бризолi. Цим гарним словом "бризоль", схожим на назву танцю, названо курячу котлету, начинену грибами. Смачно. Я помiчаю кiлька знайомих облич, але всi вони не викликають бажання приєднатися до трапез їхнiх господарiв. Натомiсть я спостерiгаю за секретаркам, помiчницями, керiвницями, спецiалiстками, дивлюся на їхнi роти. Навiщо? О, коли я сюди потрапив, мiй спiвробiтник Iгор навчив мене ворожити на жiночих ротах. Це буває досить смiшно. Ворожiння таке: яких розмiрiв рот у секретарки, таких розмiрiв член у її керiвника. Зловтiшаєшся, коли бачиш вузенький ротик, тендiтнi жiночi вуста, тобто у М. М., I. П. та навiть у В. В. - це такого розмiру, що зайвий раз зi штанiв не витягуватимеш. Брутально, кажете? Якi ж ви чистi люди. Агнцi божi. О, як казала Чорна Королева з казки про Алiсу: "Бачила я такий бруд, порiвняно з яким усе це - дитячий вiршик про мамцю".