Сарабанда банди Сари - Денисенко Лариса. Страница 16
«Валентине, давай вийдемо, я тобi покажу, над чим я зараз працюю. Павло був таким люб'язним, що видiлив менi свiй кабiнет…» Емiль тим часом щось занотовував у траурний записник. «Це що в тебе таке?» «Це - спецiальний записник. Я занотовую туди мертвi години, вечерi, днi». «Що, невесело тобi?» «Виходить що так». Я всмiхнувся малому. Малий, коли не грає i не згадує стареньких Саранських, ну i не виписує собi дипломи про генiальнiсть, доволi непоганий малий.
«Треба розiгрiти ковбаски. Смачна їжа, звiсно, не врятує зiпсованого вечора, але й голодним спати не ляжеш. Шлунковий ельф буде спокiйним i не питиме жовчний сiк. Старенька Саранська завжди казала: якщо ви чекаєте у гостi щось поганське - бiльше уваги придiляйте частуванню, бо коли вже з гостем вам не поталанило, то про їжу ви, слава Творцю, спроможнi потурбуватися власноруч». Емiль повернувся до мене та пiдморгнув: «Ще є японська мультяшка про вiолончелiста Госю. Той також з усiлякими звiрятками товаришував та грав Бетховена!» «Госю… Емiлю, слухай, а в нього дiйсно нiчого не було з Сарою?»
«Одного разу Iраклiй Петрович, цей нечесний фiлателiст (вiн колись сказав старенькому Саранському, що може дуже далеко плюнути, бо в його зубiв така диспозицiя, що слина летить далеко-далеко. Вони потiм довго стояли на балконi й сперечалися, хто далi плюне. Плюнули. I хоча виграв Саранський без диспозицiй, Iраклiй Петрович все одно всiм брехав, що виграв вiн, тому його звали Iраклiй Петрович Брехунець, хоча його прiзвище - Берхшвiлi), запитав у старенької Саранської, чи була вона закохана в перукаря Юрася? Так от, старенька Саранська йому вiдказала, що вiн або дивиться на Юрася iншими, нiж у неї очима, через чарiвнi скельця, де Юрась постає розкiшним шатеном з бiлозубою посмiшкою, а не малим щербенятком, яке весь час має вологi руки та економить на пiнi для голiння для клiєнтiв та зубнiй пастi для себе, або Iраклiй Петрович Брехунець її зневажає. Висновки роби сам, а я пiшов розiгрiти ковбаски!»
Щойно Емiль виклав ковбаски на тацю, до нас завiтав Вiолончель. Я за час Вiолончелевої вiдсутностi так нiчого i не встиг зробити, навiть цигарки не викурив. «То у вас, виходить що так, серйознi намiри щодо Сари?» «Приблизно такi, як в Госю». Вiдповiв я зухвало. Подивимось, як вiн це проковтне. «В Госю?» Першим вiдреагував Гестапо. Я зовсiм забув про його присутнiсть. «Я так розумiю, виходить що так, що в нас невимушена бесiда, тому вiдповiдати в такому стилi, як то робите Ви, менi видається неприпустимим. Чи не так, Геннадiю?» Гестапо пiдтакнув. «А ви дарували Сарi кошики конвалiй?» Запитав я.
Насправдi я думав про те, як непомiтно поцупити в нього пiвника, бо «Феррана гауда» закiнчувався, а лiпшого партнера в цiй справi годi було шукати. «Сара - не хвойда з дешевої англiйської новели, виходить що так, щоб я дарував їй конвалiї. Ще й кошиками. Ви хiба не розумiєте, що це брутально? Цього вас вчать… де там… виходить що так, на географiчному?» Я подумав, що нiчим не ризикую, i дав йому ляпаса. У Гестапо вiд несподiванки почалася гикавка, обличчя стало таке червоне, наче ляпаса отримав саме вiн. Я запропонував Гестапо келих залишкiв «Феррана гауда», а сам з обiймами полiз до Вiолончелi вибачатися. Поки я йому говорив про те, що, захищаючи свою вищу географiчну освiту, iнколи веду себе неадекватно, про що шкодую, i про те, що конвалiї я пригадав через байку про знайомство Ростроповича з Вишневською, я встиг вiдчепити жаданого пiвника. «Ха». Почув я. То був Емiль. Вiн усе бачив.
Я думав, що пiсля мого ляпаса Валентин Юрiйович пiде. Е, нi. Я помилявся. Вiн не пiшов i тодi, коли випив три фiлiжанки кави, двi чашки чаю та з'їв коробку цукерок. «Пожежа в ротi - робiть з яблук фреш, пацани!» Пiд домашнi кругленькi цукерки Емiлевої мами (горiхова сумiш, родзинки, курага, трохи меду, кокосова стружка) вiн попросив «Мiлiка» заграти Сарабанду. На честь Сари, звiсно. Цю iдею я не пiдтримав. I вiн тодi сказав, що це не по-дружньому. А я зауважив, що ми й не друзi, виходить що так. «Тому треба випити чогось на брудершафт, аби подружитися навiки!» Не пам'ятаю, як я уникнув цiєї пропозицiї. Вiн не пiшов i тодi, коли закiнчилися банани, один з яких вiн згодував Террi, примовляючи: «Вчись працювати з мiкрофоном, тварино!» I показував, як треба працювати з мiкрофоном. Соромiтне видовище, мене ледь не вивернуло.
Не пiшов вiн i тодi, коли було випито до останньої краплини словацький лiкер. Коли ж вiн поглинув лiкер горiховий, то пообiцяв менi вигаптувати шкарпетки, бо це його хобi - гаптувати шкарпетки. I наполiг, щоб я негайно пiдвiвся та притяг тi з них, на яких хочу побачити вигаптуване. «Це буде, виходить що так, кро леня з конвалiями - ось що це буде!» Мої шкарпетки вiн поклав у наддуповi кишенi своїх слаксiв.
«А це можна втягувати в нiздрi!» Сказав Вiолончель, угледiвши пакунок з тертим шоколадом. I втягнув. I почав чхати. Купки брунатної рiдини заплямували кухоннi стiни. Емiль теж втягнув, бо йому було цiкаво, i побiг до рукомийника. Гестапо вхопив мене за лiкоть i сказав, щоб ми негайно припинили це неподобство й викликали таксi. Емiль взяв Террi, Гестапо взяв Вiолончель, i вони пiшли на вулицю.
Пiвника я встиг причепити до пирiжка Вiолончелi. Все-таки крадiжки - то не моє. Я термiново закурив. Тиша. Як це добре - цiлковита тиша. Я вирiшив не прибирати зi столу. Завтра приберу. Тому викурив ще одну цигарку. Мої гостi не поверталися i я розклав диван. Коли вмостився спати, вiдчув певний дискомфорт в районi спини. I витяг картонного чобiтка. На картонному чобiтковi були двi чорнi плямки.
Одну було пiдписано «Рим», поруч з iншою причаївся знак питання, який чомусь нагадав менi шахового коника. На зворотi чобота було написано: «I що то за мiсто, га?» Я пiдвiвся з дивана, знайшов в супермаркетовому пакунку три батончики Мiлка (як це Террi їх не згриз?) i поклав їх до шухляди з кухонною дрiбнотою (гачки, присоски, зламанi штопори, термометр i таке iнше). «Нiяких тобi солодощiв, пiдступний Мiлiку! Мiлiк - дитинча молi».
РОЗДIЛ VI
Щонайменше про те, як можна завести собаку, коли цього
не плануєш. А також про роботу, Нону та Єву
Спати я не мiг. Хоча Мiлiк та Гестапо поводилися тихо, повернувшись пiсля проводжання Вiолончелi. Вони швидко вклалися, не турбували мене. Не бiгали на кухню по воду, сiк, каву. А шкода, бо я вже приготував кiлька вбивчих фраз як реакцiю на їхню бiганину. Часто буває, що коли хтось з представникiв нашого славетного людства не робить того, що тобi стовiдсотково зiпсує настрiй, але ти цього вiд нього так само стовiдсотково очiкуєш, настрiй в тебе виявляється зiпсованим вщент.
Неподалiк постiйно ворушився, хропiв та плямкав Террi. Звiсно, якщо в тебе мiцний сон, на такi порухи та звуки ти не звертаєш уваги. А от коли погано спиш - чуєш навiть шепотiння кухонних фiранок. Про що вони взагалi можуть розмовляти? Яке воно, мiжфiранкове життя? Коли я всiвся на диванi, змучений безсонням, розмiрковуючи, що б таке зробити, Террi миттєво прокинувся. «Уфуф», - сказав вiн, немов пугач. Певне, це значило: «Вгамуйся зрештою та вкладайся спати, шалений ти тип». Я вклався, але не вгамувався. Органiзмом розливався полуничний сiк. Мабуть, вiн перетворювався на вино Тимофiя «Сестричка-полуничка»…
Я думав про Вiолончель. Про те, якi стосунки були в нього та могли бути з Сарою. Про те, що вiн подумає, коли побачить свого пiвника на капелюсi, а не на комiрцi гольфа. Подумає, мабуть: «О, курчатко перетворилося на справжнього пiвня i навчилося лiтати!» Ну чому таке глупство вiчно лiзе до моєї голови? А ще - шкарпетки.
Якби я повернувся з вечiрки та знайшов у кишенях своїх штанiв чоловiчi шкарпетки, не знаю навiть, про що б я подумав. Якби поруч зi мною на цей момент була присутня Iнна, вона б вiдразу вказала менi на латентний гомосексуалiзм. «А я тебе застерiгала», - зауважила б вона, i її вказiвний палець косив би в мiй бiк. Треба було наректи цей палець фалосом, бо вiн завжди вказує якийсь напрям. «Урурур», - дав знати про себе Террi. Я його непокоїв. «Знай, що я в себе вдома! Хочу - сплю, а хочу - не сплю!» I посилив свої слова вказiвним пальцем-фалосом. «Рурххх», - вiдповiв менi Террi. Вiн навiть голови не пiдвiв. Я заплющив очi та уявив кiлька речень анонiмних мемуарiв: «Вiн завжди ходив у шкарпетках, на яких було вигаптувано кроликiв з конвалiями. Його сучасники досi не знають вiдповiдi, хто вигаптував йому цi шкарпетки, i що символiзують кролики. Родючiсть?»