Дніпрові пороги - Яворницький Дмитро Іванович. Страница 8

Уряд з Піскуватим островом, тільки ближче до правого берега Дніпра, стоїть острів Шулаїв, або Шуляків, нижче гирла річки Вороної і супроти балки Тягинки, що з правого боку. Він має 1/2 верстви завдовжки і 50 саж. завширшки, складається з піску та з каменю, всієї площі — 5 дес. На ньому був колись хороший дубовий ліс; тепер тільки дубові кущі; є рештки якоїсь стінки з дикого каменю на глині. Тут жив колись запорізький рибалка Шуляк.

Проти Шулякового острова, на правому березі Дніпра, витикається невеличка слобідка Олексіївка, яку тіснить з одного боку село Дзвонецьке, а з другого — село Миколаївка.

Нижче Олексіївки виступає в Дніпрі забора Тягинка. В «Древней Российской гидрографии», на «Атласі Дніпра» XVIII віку, в «Книге большому чертежу» і в «Исследованиях» академика Лерберга — Технинський, або Княгинин поріг. Тягинська забора стоїть на 5 верстов нижче Дзвонецького порогу; починається од правого берега Дніпра, доходить до середини його і має 100 саж. довжини.

Далі йдуть два великі і дуже гарні острови — Кізлев та Ткачів. Кізлев острів має завдовжки біля 2 верстов, завширшки — 1/2 верстви; на ньому ростуть верби, осокори та кущиками дубняк, а ще недавно були великі та буйні дуби.

Ткачів острів складається з каменю та піску; він має 400–450 саж. завдовжки, 100–200 саж. завширшки; після вирубаного лісу на ньому ростуть кущі дерев.

Нижче Кізлевого та Ткачевого островів ідуть малі острови Дмитрові, яких налічують п'ятнадцять; треба думати, що в цій назві сховані й інші острови, які мають окремі назви: Солоней, Ракови, Бібліє, Кверко, Жидівський, Майстрів.

Всі вони скупчились перед Ненаситецьким порогом; всі з піску та каменю, всі вкриті лозою. З них Жидівський названий так через те, що на ньому ховали тих євреїв, які, пливучи по Дніпру, іноді гинули коло Ненаситецького порогу. Майстрів острів здобув собі назву через те, що на ньому колись жили майстри, які робили з розбитих у порозі плотів добрі рибальські човни.

Між іншим, на Майстровому острові колись знайшли клад золотих монет — декілька сот штук. Частина їх була VII віку — візантійського імператора Іраклія, частина XI віку — імператора Костянтина Луки. Всі вони, як кажуть, були складені у великому глиняному з гострим дном посуді, і їх забрали тоді до Петербургу. З приводу цього відомий російський історик Л. І. Іловайський робить таке зауваження: «Чи не було на цьому острові якогось розбійного притулища, в якому ховали здобич у пограбованих приїжджаючих або у тих, які мали аварію на Дніпрі. Або чи не було тут якого святилища, куди мандрівники клали свої жертви задля благополучного переїзду через пороги».

За всіма переліченими островами зразу починається Ненаситецький поріг, увесь укритий буком, тобто водяною піною.

Частина 4

Ненаситецький поріг, Ненаситець, Дід-поріг, Ревучий, найбільший і найстрашніший з усіх Дніпрових порогів. У Костянтина Багрянородного по-роськи — Айфар, по-слов'янськи — Неасит: «бо в скелях гніздяться баби-птиці».

«В цьому порозі, — каже Костянтин Багрянородний, — ідуть до берега; виборні люди висаджуються, ідуть для сторожі; стоять на сторожі з усією повністю, зважаючи на печенігів. Інші, захопивши з човнів свої речі, ведуть рабів своїх у кайданах 6.000 кроків далі, поки перейдуть поріг. Далі одні тягнуть човни, інші несуть на плечах, поки поминуть поріг. Минувши, спускають їх у річку і, поклавши вантаж, сідають і знову пливуть».

Ненаситецький поріг нижче Дзвонецького порога на 6 верстов. Він має протягу праворуч 1150 саж., ліворуч — 499 саж., падіння води — 2,78 саж.; падає дванадцятьма лавами — Рваною, Службою, Гостренькою, Одинцевською, Рогіжною, Буравленою, Булгарською, Багатирською, Довгополою, Казанцовою, Мокрими Кладями і Рогатою. Має один прохід з правого берега 200 саж. завдовжки і 15 саж. завширшки. Обгороджений кам'яною загатою на лівому боці, і зразу за тим проходом «старий канал» в 150 саж. довжини з шлюзами, проведений через твердий граніт скелястого берега. Серед самої річки має другий канал, «новий», з накидного каменю з гладкими по обох боках стінками, 700 саж. завдовжки. Фарватер Дніпра нижче порога, у вирі, що зветься Пекло, 20 саж. завглибшки. Те Пекло коло правого берега ріки, нижче скелі Манастирської, або Царициної скелі, є найстрашніше місце в Ненаситецькому порозі, якого дуже бояться лоцмани і про яке вони кажуть: «Попавсь у Пекло, буде тобі і холодно, і тепло». Погане місце в Ненаситецькому порозі ще й так звана Сцикуха — це глибока яма з каменем перед нею, зразу на виході з «нового» каналу, праворуч, і яка завжди обсцикає кожне судно: «Як ти її не стережись, а вона тебе все-таки обсцикне».

З усіх дев'ятьох порогів тільки один Ненаситецький ніколи не замерзає зимньої доби через надзвичайне течіння води.

Лівий берег Дніпра проти Ненаситця низький, зовсім непоказний і не дає того, що дає правий берег. Правий високий, скелястий берег розгортає перед очима людини надзвичайну картину. Од правого берега одходить і впирається в поріг так звана скеля Манастирко, або Царицина скеля, і коли вилізти на цю скелю і поглянути на поріг, то він ось увесь як на долоні.

Скеля Манастирко відома ще з половини XVI віку. Тут був року 1559 московський воєвода Данило Адашев. З початку цього року цар Іван Грозний одрядив князя Д. І. Вишневецького та воєводу Данила Адашева супроти татар на Крим. У Вишневецького було війська 5000, у Данила Адашева — 8000. Вишневецький побив 250 чоловіка кримців коло міста Озова, а Данило Адашев виплив у гирло Дніпра і відтіля кинувся на Крим. Розгромивши Крим та визволивши велику силу християнських невільників, Адашев повернувся до Дніпра і піднявся вгору супроти течіння води. Кримський хан Девлет-Гирей кинувся був за Адашевим у погоню і настиг його «у мыса Манастырко, проти Ненасытецкого порога», але, не насмілившись стати до бою, подався геть назад.

Того ж таки року 6 травня польський король Сигізмунд-Август писав панам-радам до Вільно: «Князь великий Московский замок будуваты хочеть, на врочиші Манастырыщох, межи замком нашым Черкасы и островом Хортицею».

Року 1561 князь Д. І. Вишневецький писав королеві польському Сигізмунду-Августу, що він прийшов «з землі П'ятигорської на Дніпро і єсть тепер на врочищі Манастирському, от Черкас у тридцятьох милях, б'є чолом королеві, хочучи господареві своєму природженому служити».

Безумовно, «мыс Манастырко, урочище Манастырыща, Манастырське близь острова Хортицы» — це й єсть теперішня скеля Манастирко супроти Ненаситця.

«Відкіля дано таке ім'я цьому рогові, — каже відомий російський академік Василь Зуєв, — невідомо; у простого люду багато славного про нього кажуть. Мені казали насамперед, звичайно, з поваги до цього рогу, що святий Андрій Первозваний, їдучи до Києва, жив на ньому кілька часу, а щоб запевнити в святості цього місця, показують і хрести з червоного шиферу, не місцевого каменю, які часто находять під водою в кам'яних розколинах; показують на камені різні ямки, де буцімто ступав той святий, де готував собі їжу тощо. І справді, такі шиферові хрести знаходять проміж каміннями. Опріч того, варто уваги для природознавця те, що між камінням трапляються також шматки скам'янілого дерева — сосни; чи вони місцеві, чи їх звідкіля принесла вода, дамо волю про те думати іншим, а мені останнє здається більш вірогідним, бо більшої кількості скам'янілих таких дерев тут ще не находили, хоча запорізькі історики й запевняють, що тутешні місця в старовину були порослі лісами».

За народнім переказом, на скелю Манастирко спускалась року 1787 цариця Катерина II, коли їхала з Катеринославу до Херсону. Дуже вразила її велична картина, яка розкрилась перед нею з скелі Манастирко на могутній та грізний поріг. Для цариці, кажуть, на скелі видовбали стіл, скамниці й тарілки, щоб частувати її. Там, де цариця стояла, лишились дві ямки од її ступенів. Тоді, кажуть, царі були твердіші од скель, а тепер скелі стали твердіші од царів. В дійсності цариця Катерина зовсім не була на скелі Манастирко. Правитель Катеринославського намісництва І. М. Сінельніков приймав високу гостю в чудовому дерев'яному палаці, якого він збудував на високому одкритому березі Дніпра, якраз супроти Ненаситецького порога. Коли лоцмани почали спускати через Ненаситець всі 80 суден царської флотилії, то цариця сиділа на високому балконі палаца й відтіля з «живим інтересом» слідкувала, як судна, одно за одним, то поринали в шумній, клекотливій воді порога, то несподівано виривались з ревучої безодні його і неслись стрілою на широкий простір. Усі ті ямочки та заглибини, які є на скелі і які зв'язують з іменем цариці, всі вони пороблені для чогось іншого в часи десь дуже далекі од наших часів. Може, що то єсть так звані шліхувадла, в яких людина ще в передісторичні часи вилощувала різне своє кам'яне знаряддя. Такі ж шліхувадла находять і на інших скелях нижче Манастирка.