Габрієла - Амаду Жоржи. Страница 45

— А це правда, що він приїздить?

— Атож. Уже й оголошення вивішено.

— Колись і до нас приїжджав цирк. Ми з тіткою ходили дивитись. Показували людину, що ковтала вогонь.

Туїска мав свої плани: як тільки прибуде цирк, він супроводжуватиме клоуна, коли той їздитиме містом верхи на верблюді. Щоразу, коли мандрівний цирк напинав свій намет на пустирищі рибного базару, повторювалось одне і те ж. Клоун запитував:

— Хто такий блазень?

Діти хором відповідали:

— Він краде жінок...

За різні послуги клоун крейдою робив на лобі Туїски позначку, і його безкоштовно пропускали на вечірні вистави. А коли негреня допомагало уніформістам готувати манеж, воно ставало в цирку своєю людиною і на якийсь час ящик із щітками та ваксою залишався без господаря.

— Якось мене хотіли забрати із собою. Сам директор кликав...

— Уніформістом?

Туїска мало не образився:

— Ні, актором.

— А що ти мав би робити?

Чорне обличчя Туїски засяяло:

— Допомагати в номері з мавпами. І ще танцювати... Я не погодився лише через матір...— У негритянки Раймунди загострився ревматизм, і вона не могла більше прати чужої білизни, тому на життя заробляли сини: Філо, водій автобуса, і Туїска, майстер на всі руки.

— Хіба ти вмієш танцювати?

— А ти не бачила? Хочеш покажу?

І Туїска почав танцювати; він прямо створений для танцю: ноги самі виробляли різні колінця, тіло легко і вільно рухалося, долоні приплескували в такт. Габрієла дивилася на Туїску, вона також любила танцювати, і не втрималася. Залишивши таці і каструлі, закуски і солодощі, підхопила рукою спідницю і закружляла в танці. Тепер на освітленому сонцем дворі танцювало двоє — негреня і мулатка. Вони забули про все на світі. Раптом Туїска зупинився, далі відбиваючи ритм на перекиненій догори дном каструлі. Габрієла кружляла, спідниця її розвівалася вітрилом, тіло похитувалося, стегна злегка тремтіли, обличчя сяяло...

— Господи, а таці...

Вони миттю зібрали все: і солодощі, і закуски. Туїска поставив таці на голову і пішов, насвистуючи танцювальну мелодію. Ноги Габрієли усе ще притупували, вона так любила танці, але на кухні щось зашипіло, і дівчина кинулася туди.

Коли Габрієла почула, що Шіко Молеза прийшов снідати, у неї все вже було готово, вона взяла судки, одягла туфлі і рушила до виходу. Габрієла понесла Насібові сніданок, а також захотіла допомогти йому в барі, доки Шіко вдома. Але, дійшовши до порога, вона повернулася, вирвала на клумбі троянду і застромила її в косу біля вуха так, що оксамитові пелюстки доторкалися до щоки дівчини.

Цієї моди навчив її швець Феліпе, що завзято лихословив, коли проклинав служителів культу, і перетворювався у ґречного іспанського дворянина, коли розмовляв із жінкою. «Найвишуканіша мода в світі»,— сказав він.

— Всі сеньйори в Севільї носять у косах червону троянду.

Він чимало років прожив в Ільєусі, підбиваючи підметки, але все ще розмовляв з акцентом і змішував іспанські слова з португальськими. Раніше він досить рідко відвідував бар Насіба. Він був перевантажений роботою, ремонтував гнуздечки й сідла, плів нагаї, підбивав підметки до черевиків і чобіт, а у вільний час читав брошури в червоних обкладинках і сперечався в «Папеларіа Модело». Лише в неділю він приходив до бару, щоб зіграти партію в шашки, і мав славу досить сильного супротивника. Тепер він ще до сніданку, в час аперитиву, бував у Насіба щодня. Коли приходила Габрієла, іспанець стріпував непокірними, сивими кучерями і сміявся, показуючи свої сліпучо-білі, немов у юнака, зуби:

— Salve la gracie, ole [57].

І клацав пальцями, немов кастаньєтами. А втім, і інші, раніше випадкові, відвідувачі стали тепер завсідниками бару. «Везувій» процвітав, як ніколи раніше. Солодощі і закуски Габрієли з перших же днів зажили слави серед аматорів аперитивів, чимало з них перекочувало до Насіба із портових барів, а це, в свою чергу, не на жарт занепокоїло Плініо Араса, власника «Золотої горілки». Ньо-Гало, Тоніко Бастос і Капітан, які по черзі снідали з Насібом, скрізь розповідали дивовижні історії про майстерність Габрієли. Її акараже, її печеня із січеного м'яса з крабами, залита яйцями і загорнута в бананове листя, духмяні пиріжки з м'ясом були оспівані в прозі і віршах; учитель Жозуе присвятив цим стравам строфу з чотирьох рядків, де римував ковбаси з кашасою і куховарку із заваркою. Мундіньйо Фалкан попросив у Насіба Габрієлу на один день, коли влаштовував у себе обід з нагоди того, що проїздом через Ільєус до нього завітав товариш, сенатор від штату Алагоас. Відвідувачі приходили випити аперитив, зіграти в покер, поласувати приперченими акараже і солоними пиріжками з рибою, що збуджували апетит. Відвідувачів ставало все більше, чимало з них приводило своїх знайомих, які вже наслухались оповідей про кулінарну майстерність Габрієли. Проте дехто тепер затримувався довше, аніж звичайно, не поспішаючи із сніданком. Все це розпочалося з того дня, як Габрієла почала сама приносити страви для Насіба в бар.

Коли вона заходила, навколо лунали захоплені вигуки: всіх чарувала її граціозна хода, її потуплений погляд, її посмішка, що бриніла на вустах і освітлювала обличчя присутніх. Вона заходила, віталася із відвідувачами, що сиділи круг столиків, ішла прямо до прилавка і ставила судки. Раніше в ці години людей в барі було обмаль, та й ті поспішали закінчити сніданок і піти. Тепер чимало було таких, що продовжували аперитив, визначаючи час по приходу Габрієли і випиваючи останній ковток після її появи в барі.

— Нумо, Біко Фіно, чарку «півнячого хвоста» [58].

— Два вермути...

— Зіграємо ще раз? — Кості шурхотіли в шкіряному кисеті і котилися по столу.— Трійця королів на одній...

Габрієла допомагала обслуговувати відвідувачів, щоб вони швидше розійшлися, а то сніданок для Насіба прохолоне і втратить смак. Її туфельки плавали по цементній підлозі, розкішні коси були перехоплені стрічкою, ніжне, молоде дівоче обличчя, без жодних слідів косметики, пашіло здоров'ям. Своєю грайливою ходою вона рухалася поміж столиками, хтось говорив їй компліменти, хтось дивився на неї благаючими очима. Доктор поплескував Габрієлу по руці, називаючи своєю дівчинкою. Вона до всіх усміхалася і могла б здаватися підлітком, якби не широкі стегна. Раптове пожвавлення щоразу охоплювало відвідувачів, немовби присутність Габрієли робила бар гостиннішим і затишнішим.

Зі свого місця за прилавком Насіб бачив, як вона з'являється на майдані з трояндою в чорних косах. Очі араба мружились: судки були наповнені смачними стравами, а він у цей час завжди голодний і ледве стримувався, щоб не з'їсти приготовлені для відвідувачів пиріжки з м'ясом і креветками та інші витончені закуски. Насіб знав, що, коли приходить Габрієла, майже за всіма столиками замовляються знову порції аперитиву, виторг збільшується, до того ж було приємно бачити її вдень, згадати минулу ніч і уявити наступну.

Він тайкома щипав її, торкався до грудей, Габрієла тихо сміялася — їй було приємно.

Капітан кликав дівчину:

— А йди-но поглянь на гру, адже ти моя учениця...

Удаючи з себе суворого батька, він називав Габрієлу ученицею з того дня, коли в майже порожній залі спробував познайомити її з секретами гри в кості. Габрієла сміялася, хитала головою — окрім гри в «осла», вона не зуміла збагнути жодної іншої. Але, коли наставав кінець затяжної партії, Капітан навмисне зволікав час, щоб дочекатися Габрієли, і вимагав її присутності при вирішальних кидках:

— Йди сюди, ти приносиш мені щастя...

Інколи вона приносила щастя Ньо-Гало, шевцеві Феліпе або Доктору.

— Дякую, моя дівчинко, дасть бог, ти станеш ще вродливішою,— казав Доктор, злегка поплескуючи її по руці.

— Вродливішою? Але ж це неможливо! — протестував Капітан, одразу ж відмовляючись від батьківського тону.

Ньо-Гало не говорив нічого, він лише дивився на Габрієлу. Швець Феліпе розхвалював троянду в її косах.