Габрієла - Амаду Жоржи. Страница 55

— Я.

— А йди-но сюди.

Полковник показав на дерево какао: посеред густого листя, на самій верхівці висіли незрізані плоди.

— Ти що — покровитель мавп? Гадаєш, я для них вирощую какао? Ледар. Тобі лише б на вулицях битися...

— Моя вина, сеньйоре. Не помітив...

— Не помітив тому, що плантація не твоя і не тобі завдається збитків. Надалі будь уважнішим.— Полковник продовжував огляд. Негр Фагундес підняв серп і своїми м'якими, лагідними очима подивився вслід полковникові. Що він міг відповісти? Мелк врятував його від пазурів поліції, коли він, напившись під час гуляння в селищі, влаштував бійку в будинку розпусти. Взагалі Фагундес належав до тих, хто не мовчить, коли їх ображають, але полковникові він змовчав. Хіба не Мелк брав його нещодавно в Ільєус, щоб підпалити газети, і за цю дрібну роботу так щедро заплатив? І хіба не сказав він тоді, що повертаються часи збройних зіткнень, справжні часи для мужніх людей з гострим зором, для таких, як негр Фагундес? А поки що він збирав какао, танцював на зернах у сушильних баркасах, потів біля печі, і ноги його завжди були забруднені клейким соком какао. Та втім, ці добрі часи щось не наставали, те багаття з газет виявилося недостатньо яскравим. Але навіть те, що було, було непогано, він все-таки дещо побачив: поїхав на машині, кілька разів вистрілив у повітря, щоб трохи полякати надто цікавих роззяв, і побачив Габрієлу, одразу ж, як приїхав; він проходив повз якийсь бар і почув жіночий сміх. Так сміятися вміла лише вона. Фагундеса завели в будинок, де він мав залишатися до призначеного часу. Хлопчина на ймення Лойріньйо, який їх привіз, відповів на запитання негра:

— Це куховарка араба, ласий шматочок.

Фагундес уповільнив крок і залишився трохи позаду, щоб побачити її. Лойріньйо сердито підганяв:

— Ходімо, негре. Не мозоль тут очі, а то зіпсуєш всю справу. Ходімо.

Повернувшись на фазенду вночі, коли небо було усіяне зорями і десь ридала самотня гармошка, Фагундес розповів Клементе про зустріч з Габрієлою. Червонясте світло від каганця падало тремтливими відблисками на стіну темряви, що заступала плантації: вони бачили обличчя Габрієли, її тіло, що ритмічно рухалось, стрункі ноги, що легко долали примарні кілометри спільних мандрів.

— Вона стала дуже гарною.

— Значить, працює в барі?

— Ні, вона варить для бару, а працює в огрядного турка з бичачою мордою. Вона охайно одягнена, в туфлях, в красивій сукні.

Клементе майже не бачив тьмяного світла каганця; зігнувшись, він слухав оповідь Фагундеса і мовчав.

— Вона сміялася, коли я проходив поруч, і розмовляла з якимось типом, мабуть, багатієм. Ти знаєш, Клементе, у неї була троянда в косах, я ніколи не бачив такої вроди.

Образ Габрієли з трояндою в косах розпливався в світлі каганця. Клементе замкнувся сам у собі, немов черепаха в панцирі.

— Я зазирнув на кухню в будинку полковника. Бачив його дружину, вона бліда, худа, немов свята з ікони. Бачив і доньку — дуже гарна, але горда, ходить і нікого довкола не помічає. Гарна, нічого не скажеш, але признаюся тобі, Клементе, іншої такої, як Габрієла, немає. А що в ній є, як ти гадаєш ?

Що в ній? Звідки йому знати! Він спав з нею, поклавши голову на груди, в сертані, в каатинзі, на зелених луках, але від цього не пізнав її краще. Ні, не пізнав і ніколи не пізнає! Але в ній є щось таке, чого ніяк не забути. Шкіра кольору кориці? Пахощі гвоздики? Манера сміятися? Звідки йому знати. Вона палахкотить полум'ям, жаркішим від вогнища, це полум'я охоплює і спалює тебе без останку.

— Багаття з газет згоріло за хвилину. Я вирішив сходити і побачитись з Габрієлою, погомоніти з нею, але мені не вдалося, хоча й дуже хотілося.

— І ти її більше не бачив?

Світло каганця лизало темряву, наповзала ніч без Габрієли. Собачий гавкіт, шелестіння гадюк. Клементе і Фагундеса оповив сум. Тоді Фагундес забрав каганця і пішов спати. В темряві ночі величезний і сумний мулат Клементе бачив Габрієлу. Усміхнені вуста, стрункі ноги, смагляві стегна, високі перса, тонкий стан, пахощі гвоздики, колір кориці... Він обняв її і відніс на тапчан із жердин. Він ліг з нею поряд, і вона схилилась йому на груди. 

Про бал і англійську історію 

Однією з найважливіших подій цього року в Ільєусі було відкриття нового приміщення Комерційної асоціації. Це нове приміщення було, по суті, першим, оскільки Асоціація, заснована кілька років тому, містилася раніше в конторі президента Атаулфо Пассоса, представника цілої низки південних фірм. Останнім часом Асоціація почала відігравати помітну роль в житті міста, вона стала фактором прогресу, здійснювала різні операції і впливала на різні справи. Нове приміщення — двоповерховий будинок — стояло неподалік від бару «Везувій», на вулиці, що йде з майдану Сан-Себастьяна до порту. Випивка, солодощі і закуска для свята з нагоди переїзду до нового будинку були замовлені Насібу. Цього разу йому довелося найняти на допомогу Габрієлі двох каброш, оскільки замовлення було велике.

Перед святами було проведено переобрання правління Асоціації. Раніше доводилося вмовляти комерсантів, імпортерів і експортерів, щоб вони згодилися увійти до складу правління. Тепер же посади надавалися після тривалих суперечок, і претенденти на них оцінювались по тому, який у них авторитет, кредит у банку і право на участь в управлінні містом. Було запропоновано два списки: один — прихильниками Бастоса, інший — прихильниками Мундіньйо Фалкана. За останній час всі до цього звикли — на одному боці Бастоси, на протилежному Мундіньйо. В «Діаріо де Ільєус» з'явився маніфест, підписаний групою експортерів, комерсантів і власників імпортних контор на чолі з Атаулфо Пассосом, якого знову було висунуто на посаду президента. Кандидатом на посаду віце-президента було названо Мундіньйо, а Капітана — кандидатом у офіційні оратори. Список доповнювали кілька широковідомих імен. Подібний маніфест, також підписаний кількома впливовими членами Асоціації, надрукувала газета «Жорнал до Сул», але тут список був іншим. Кандидатом в президенти також було висунуто Атаулфо Пассоса, його ім'я ні в кого не викликало сумнівів. Пассос був далеким від політики, і саме йому Асоціація завдячувала своїми успіхами. На посаду віце-президента висувався сірієць Малуф, власник найбільшого в Ільєусі магазину, близький друг Раміро Бастоса, на землях якого багато років тому він розпочав свою комерційну діяльність, відкривши продовольчу крамницю. Кандидатом на посаду офіційного оратора було висунуто Маурісіо Каїреса.

Окрім імені Атаулфо Пассоса, ще одне ім'я було в обох списках — кандидатом на скромний пост четвертого секретаря значився араб Насіб А. Саад. Наближалася жорстока сутичка, сили були приблизно рівними. Але Атаулфо, людина тямуща і далекоглядна, оголосив, що дасть згоду на балотування лише в тому випадку, коли супротивники домовляться між собою і складуть список, що об'єднує обидва угруповання. Переконати їх було нелегко. Атаулфо, проте, вдався до дипломатичних хитрощів: він відвідав Мундіньйо, похвалив його патріотичні почуття стосовно Ільєуса, його непослабний інтерес до цього краю і до Асоціації, сказав, що був би дуже радий мати в його особі свого заступника. Але чи не вважає сеньйор Мундіньйо, що Комерційну асоціацію варто тримати подалі від політичної боротьби, що вона має бути своєрідною нейтральною територією, де антагоністичні сили могли б співробітничати на благо батьківщини та Ільєуса? Він запропонував об'єднати обидва списки, запровадивши дві посади віце-президентів, а місця секретарів, дві посади скарбників, а також посади оратора і бібліотекаря розподілити поміж представниками обох партій. Асоціація — підприємство прогресивне, з великою програмою, що ставить за мету перетворення Ільєуса в квітуче місто,— має стояти понад цими політичними розходженнями, про які доводиться лише жалкувати.

Мундіньйо погодився, він навіть висловив намір відмовитися від висування своєї кандидатури на посаду віце-президента, яке відбулося без погодження з ним. І все ж таки, сказав він, йому треба порадитися з друзями; в противагу полковнику Раміро він не дає жодних розпоряджень і нічого не ухвалює, не вислухавши думок своїх соратників.