Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна. Страница 42

Монголія не має виходу до моря чи океану, вона межує з двома великими країнами - Росією на півночі та Китаєм на сході, півночі і заході. Столиця Монголії - Улан-Батор (619 тис. мешканців). Це місто побудував на честь свого сина у 1639 р. хан Гомбодорж на березі річки Тола і назвав Урга. Згодом назва змінилася на Улан-Батор.

У степу Ходо Арал на відстані півтори години їзди від столиці, у містечку Дулуун Болдог, яке вважається місцем народження Чингісхана, стоїть пам’ятник великому Завойовнику.

У столиці випадає майже вдвічі менше опадів, ніж на північному заході країни (230-250 мм порівняно з 250-510 мм). Пов’язано це з тим, що Улан-Батор розташований приблизно посередині між північно-західними гірськими масивами та засушливими пустельними зонами південного сходу. Окрім столиці, місто Дархан і Ерденет - адміністративно незалежні. Інша територія поділяється на 21 аймак (область), кожен з яких, у свою чергу, складається з кількох сомонів, що об’єднують кілька бригад. Головою країни є президент, а вищим органом державної влади - Великий державний хурал. Грошова одиниця - тугрик.

На схід і південь від столиці в бік кордону з Китаєм висота Монгольського плато поступово зменшується, і воно переходить у рівнини - рівні та пласкі на сході, пагорбисті на півдні. Всю південну частину займає пустеля Гобі. Ця назва у перекладі й означає «пустеля». Всупереч нашим типовим уявленням про пустелю - пісок та сонце й більш нічого - Гобі дуже різноманітна. Вона складається з піщаних, скелястих, вкритих дрібними осколками каміння, рівних і пагористих, і навіть різних за кольором місцевостей! Монголи розділяють цю пустелю на Жовту, Червону і Чорну Гобі. Щоправда, наземні джерела води тут - дуже рідкісне явище, але близько від поверхні багато підземних вод.

Традиційне житло монгольських кочовиків

Однак, крім пустель, у Монголії є ще п’ять природних поясів і зон, які послідовно змінюються з півночі на південь. Високогірний пояс лежить на північ і південь від озера Хубсугул, на хребтах Хентей та Хангай, у горах Гірського Алтаю. Гористо-тайговий пояс проходить там же, нижче альпійських лук. Зона гірського степу і лісу оптимальна для життя людини і найпридатніша для землеробства. Цікаво, що основна культура в Монголії така ж, як і в Україні - пшениця. Але основна територія Монголії - безкраїй степ з розмаїттям трав і злаків, справжній рай для кочових народів та ще й з найкращими умовами для тваринництва. Тому закономірно, що це - основна галузь господарства в країні. А ще в лісах Монголії багато хутрового звіра, а в річках та озерах немало риби.

Саксаули, які ростуть у пустелі Гобі, зовсім не мають листя. Натомість є зелені пагони, якими закінчуються основні гілки. Коли настає посушливий період, ці пагони поступово обсипаються. У розпалі літа їх лишається зовсім мало. Так саксаул регулює свої можливості випаровувати вологу відповідно до тієї кількості, яку постачає коріння. Цікаво, що ця рослина так звикла до свого майже безводного режиму, що може загинути, якщо її… полити.

Буддійський монастир Ердене-Дзу

Монголія - не лише аграрна країна, вона має ще й індустріальний сектор. Тут видобувають вугілля, мідь, молібден, олово, уран, флюорит і навіть нафту. Біля озера Хубсугул були знайдені величезні поклади фосфоритів, і навіть уже почався їх видобуток, але через загрозу для навколишнього середовища всі роботи були зведені до мінімуму. Цікаво, що в Монголії є Гора Скарбів. Там знайшли мідно-молібденову руду, завдяки чому біля тієї гори було побудоване місто Ерденет - одне з найбільших міст Монголії.

Озеро Хубсугул розташоване в гігантській тектонічній западині. Його максимальна глибина становить 238 метрів. Це одне з найглибших озер Монголії. А ще воно цікаве тим, що дуже схоже на російське озеро Байкал за складом води, реліктовою флорою та фауною.

Та ще задовго до відкриття справжніх багатств Гори Скарбів по диких степах Монголії кочували різні племена. З VI по XII ст. територія Монголії була у складі різних держав (Тюркського, Уйгурського, Киргизького каганатів та киданської держави Ляо). Але на початку XII ст. ці племена зробили першу спробу об’єднатися і створити державу, яка більше була схожа на союз племен. Вона ввійшла в історію під назвою Хамаг монгол. Входили до неї союзи хунну, сянби, жужанів. Першим правителем об’єднаної Монголії був Хайду-хан.

Мешканці Центрального аймака Монголії не раз спостерігали, як під час весняних гроз в одній з долин блискавка весь час била в землю. За легендою, так духи перевіряють, чи цілий їхній захований в цій долині величезний скарб. Геологічне дослідження надр долини виявило там великі поклади міді, молібдену, кам’яного вугілля. Згодом у тій місцевості виник молодий промисловий центр Дархан (що в перекладі означає «коваль»).

Через століття народився Темучін, майбутній Володар Світу Чингісхан. Ріс він у злиднях, до влади йшов поступово. На курултаї - з’їзді монгольських племен - у 1206 р., після підкорення ним трьох найсильніших монгольських держав, Темучін був проголошений верховним ханом усіх монголів і отримав титул Чингісхана. За сім наступних років він завоював великі території (царство каракитаїв, територію сучасного Афганістану, пів-Ірану, почав війну в Північному Китаї), покінчив з усіма внутрішніми ворогами і почав готувати похід на Центральну та Західну Азію. У 1223 р. монголи пішли на північ, перейшли Кавказькі гори, розгромили руськополовецьке військо на річці Калка і повернули назад на схід. До 1221 р. хан завоював всю область від Інду до Хуанхе. Але, почувши про заворушення всередині імперії, повернувся в Монголію. Помер Чингісхан 25 серпня 1227 р., залишивши після себе справу всього свого життя - Монгольську імперію. До здобутків цього правителя належить і Велика яса - зібрання законів, складених на основі звичаєвого монгольського права зі зробленими ним доповненнями.

У XIII ст. був створений найдавніший варіант монгольської писемності - класичне письмо або давньомонгольська писемність. Вона була складена на основі уйгурського алфавіту та проіснувала з деякими змінами аж до середини XX століття. З 1942 по 1945 р. в Монголії був введений алфавіт на основі кирилиці. До літер російського алфавіту були додані ще дві - фіта й іжиця - для передачі специфічних для монгольської мови звуків переднього ряду. Цією писемністю монголи користуються й донині.

Перед смертю Чингісхан назвав наступником свого третього сина Угедея, який правив з 1229 по 1241 роки. І вчинив правильно - під вмілим та енергійним правлінням Угедея імперія квітла й ширилася. А ще саме він збудував у 1235 році легендарну столицю імперії - місто Каракорум (Харахорин), що знаходиться у 350 км від сучасного Улан-Батора. За правління Угедея монголи завоювали всі землі на схід від Дунаю, Північний Китай і підготувалися до завоювання Західної Європи. Але звістка про смерть Угедея спинила війну, і монголи у 1242 р. пішли і більше ніколи не повертались до Європи.

Під час правління нащадків Чингісхана (до 1271 р.) кордони імперії поширилися до Середземного моря, були завойовані частина Південного Китаю, землі до Багдада. Але через суперечки за владу між нащадками були постійні сварки, які зрештою призвели до розколу імперії. Цікаво, що за цей час імперією двічі правила жінка - меркітська ханша Туракіна, а згодом Огуль-Гамиш, вдова одного з нащадків.

Пізніше Золота Орда зовсім відділилася від Монголії і стала самостійною державою. А в Китаї нащадком Чингісхана Хубілаєм була заснована династія Юань. За правління Хубілая Китай був уперше за 300 років під владою одного правителя. Це були мирні роки, під час яких розквітала торгівля і культура. Але його спадкоємці не змогли зробити нічого значного через постійні династійні чвари, і до кінця 1350 р. більша частина Південного Китаю перейшла до рук партизан. Один із них (Чжу Юаньчжан) у 1368 р. став володарем усього Китаю на південь від Янцзи.