Твори - Хвильовий Микола Григорович. Страница 103

Криленко, не дочитавши листа, спокійно положив його у конверт і засунув у паперовник. І тут же, зиркнувши на Сердюка, який і тепер сидів у колишній позі біля вікна, він в’яло подумав, що Сердюк по суті його колега і що в Сердюка таке ж волосся, як і в його колишньої дружини. Криленко, щоб розвіяти сон, навіть хотів заговорити з інженером. Але в цей момент двері з шумом одлетіли вбік і в купе увійшов жвавий пасажир. Він мав трохи розхристаний вигляд, і його червоне обличчя уїдливо підкреслювало, що він допіру провів декілька годин з веселою компанією в купе, що праворуч, і не без участі виноградного чи якогось там іншого вина. Криленко тільки тепер догадався, де був цей супутник, і, зиркнувши на його осадкувату фігуру, на його підмаслені очі та парикмахерський проділ, подумав, що йому, Криленкові, усміхається перспектива дещо узнати про Сердюка і головне — розвіяти сон.

н

— Оашіеатш ]и?епе8 дшп зитдо! ³⁶— надто непри-

мушено скрикнув супутник інженера і підсів до Сердюка... Ну„„ ну»,, чи не' досить мовчати?

— Я не мовчав,— заперечив інженер і підкинув плече.

— Очевидно, вже з вами познайомився? — звернувся жва

вий пасажир до Криленка.— Це з ним буває. Так би мовити, «пар оказьон». Але говорив він безперечно не на ту тему, яка-його цікавить... Так я кажу, Сердюче, чи ні? Ну? -

Інженер не відповідав. По всьому видно було, що його карю_л) чить тон і непримушеність супутника. ,

— Так тоді дозвольте й мені познайомитись з вами,— сказав несподівано жвавий пасажир і подав свою руку Кри-ленкові.

Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки і не тільки не знервувало Криленка, навпаки: цілком задоволило його.

— Журналіст ІПарко,— рекомендував себе пасажир.— Співробітник усіх газет стольного града, автор кількох книжок на різноманітні теми, друг і добрий знайомий всіх сильних світу сього, модернізований Хлестаков ⁸, коли хочете, про що цинічно й сурмлю на всіх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама../висловлюючись стилем Леніна.

— Дуже приємно,— усміхнувся іронічними куточками уст Криленко.— Я бачу, що наша країна не жартуючи збирається бути новою .Америкою.

— О, безперечно! — скрикнув Шарко.— Вашу увагу (він сам догадався, що його співбесідник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть вражати на кожнім кроці. Старої інтелігентської закваски ви не найдете й духу. Звичайно, ми ще й зараз в стадії організації, але Ьото по?ш ³⁷, в кращому розумінні цього слова, проходить, так би мовити, останній процес кристалізації. Я запевняю,— несподівано закінчив він,— ви ні в якому разі не пошкодуєте, що вас «Цека» одкли-кало сюди.

— А ви ж відкіля знаєте, що я їду сюди за викликом «Цека»? — здивовано спитав Криленко.

. — Ха! ха! — зареготав Шарко, стріляючи в співбесідника своїми швидкими мишачими очима.— На те ж я й журналіст, на те ж я й людина нового побуту!.. А потім я й фізіономіст непоганий: я певний, що вас зовсім одкликано, і ви цим незадоволень бо ви любите стару матушку Європу, звикли до неї, і наша Євразія вас трохи коробить... Хіба я не так говорю? Ну?

Цей в’юнкий журналіст остаточно шокував Криленка. Він зумів на протязі однієї хвилини вивести його , зі звичайної колії думання. Досить уже того, що Криленко не найшовся що сказати й мовчав.

— Ну, як же: не так я говорю? — жонглював словами Шарко.— Чи, може, «може так, може ні»? І до речі, як ви дивитесь на Д’Аннунціо ⁹Г Я давно вже збираюсь написати про нього брошуру. Пробачте мені, але цей експансивний суб’єкт безйеречно багато має спільного з нашим національним героєм, що ім’я йому Симон ¹⁰. Знаєте — життя, пертурбації, ну, і т. п... А втім, я ухилився від теми. Вас цікавить, як ми, я й мій супут7. ник, вельмишановний інженер Сердюк, забрели в ці краї? Я не помиляюсь?

— Так. Ви не помиляєтесь,— збираючись з мислями, сказав Криленко і усміхнувся: ця зустріч його вже зацікавлювала. Як практична людина, він зробив той висновок, що йому і в дорозі не гріх ознайомитися з побутовими явищами тутешнього життя.

— От і добре,— сказав журналіст і, запаливши англійську люльку,' сів напроти Криленка.— їздили ми,'власне, в дуже цікавих справах. Як вам відомо, в сузір’ї Рака появилась нова комета. Обсерваторія встановила, що вона в образі туманної плями, що в центрі пляма світліша, що хвоста комета не має, і т. д., і т. п. Комету ми вже розглядали в призматичний бінокль: видно добре. Але справа, бачите, не в - тому. Мій друг, астроном Грахе, найшов, що деталі видніші на прикордонній смузі. Ясно: комета наближається до Сонця, видимість її зменшується, скоро вона зовсім сховається на цілих 1208 днів, і було б злочином перед республікою не вивчити її деталі. І от я поспішив до щасливого місця, саме до прикордонної полоси, Г знаєте — не'жалію. Завтра дам декілька нотаток у столичну пресу.

Криленко знову усміхнувся.

, — А не находите ви потрібним написати цілу брошуру з приводу цих деталів?

— Чому ж, можна й брошуру!.. — і, перескочивши з легкістю лані до другої теми, він кинув: — До речі: ви не можете мені сказати, скільки нових видавництв появилось за останні три місяці в Німеччині?

— Не можу.

— Шкода! — серйозно пошкодував Шарко.— Тоді ви, може, знаєте, яка книга користується там зараз найбільшим успіхом?

Криленко згадав одну з недавно випущених у Берліні «популярних» брошур і сказав іронічно:

— Чув я, книга Клари Гофер користується успіхом.

— ДякуЮо Це я знаю. «Брачне життя Гете». Але ви

помиляєтесь: більшим успіхом зустріли «Білого доміні

канця»»

— Виходить, ви краще поінформовані про тамошнє життя,— сказав Криленко.

— Е, все це єрунда! Дрібниці! — скрикнув журналіст.— Моя поінформованість безперечно бліда. В даному разі я цікавлюсь справжньою сенсацією... Знаєте, не хочеться інтелігентній людині плентатись у хвості подій.

Криленко вийняв з бокової кишені нову сигару й запалив її. Сну як не було. Слухав він Шарка все з більшою увагою і тепер напружував мислі, пригадуючи останні європейські новини: треба було підтримати балакучого журналіста.

— От теж «до речі»,— нарешті кинув він.— Астрономічна сенсація. Ви нічого не чули про спостереження потсдамського ¹¹ професора Шнаудера?

Журналіст насторожився і вмить дістав олівця.

— Прошу!

— Так от: його спостереження і справді надзвичайні,— сказав Криленко.— Виявляється, що географічна широта потсдамської обсерваторії на протязі 21-го року почала рухатись і нарешті... перемістилась. За кілька років вона одійшла від північного бігуна на 15 метрів»

— Це — сенсація,— скрикнув Шарко, дописуючи останню фразу.— Дуже вам вдячний. Може, ви дасте ще якусь інформацію?

— На жаль, більше не маю!

— Ну, нічого. Будемо задоволені й цим... Але, до речі,— і журналіст повернувся до Сердюка.— Невже вас не цікавить, які цілі мав у цій подорожі наш шановний інженер?

Тільки тепер Криленко знову звернув увагу на Сердюка. Той сидів у колишній позі і бубонів по столі пальцями. Тільки тепер він звернув увагу, що його супутники мали однакові костюми, однакові капелюхи, що в них був спільний саквояж, і це його навело на таку мисль: Сердюка й Шарка зв’язано якимись спільними інтересами, вони живуть на одній квартирі, навіть користуються одним магазином. І Криленко, якого в новій обстановці цікавила кожна дрібниця, не міг не зупинитися перед цим припущенням.

Але що ж спільного між інженером і журналістом? Яким чином звела їх фортуна? Чи не винні в цьому неприродному сполученні якісь цікаві обставини? Криленко згадав туманні поля, що бігли йому назустріч, рештки княжих палаців, які вискакували на кургани і раптом ховались у сиротливій далечині. Вибухи, повстання зробили своє діло з матеріальними цінностями, очевидно, вони мусили вплинути й на психіку сучасників. Саме тут і треба шукати розгадки,