Звірослов - Малярчук Таня. Страница 2

Капітоліна вимикає світло і теж залізає в ліжко. Крутиться. Голова кипить від можливих життєвих планів.

- Натаха, ти спиш?

- Угу.

- Допоможи мені, умаляю! Придумай мені що-не-будь.

- Ну, стань директором супермаркету, наприклад.

Капітоліна вибухає реготом.

- Натаха, ти шо?! Куди мені?! Та я, чесслово, табличку множення знаю лише до семи.

- Велике діло. Виучи.

- Придумай щось інше, Натаха. Пожалуста.

Натаха незадоволено повертається до Капітоліни.

- Підемо легшим путьом. Подумай, Капітоліна, що ти любиш робити?

Капітоліна не довго розмірковує над відповіддю:

- Я люблю дивитися на себе в дзеркало і їсти «Київський» торт.

- Ну ти прям курка куркою!

Натаха відсувається до стіни і накривається ковдрою з головою. Капітоліна залишається сама в жорстокому світі невизначеності. Зажурено зітхає.

- Директором супермаркету я не стану, - міркує вголос Капітоліна, - але я можу стати ДРУЖИНОЮ директора супермаркету.

Капітоліна прочитала не так багато книжок, але ті, що прочитала, як одна, були про безсмертне неземне кохання. Капітоліна може вважатися спеціалістом із неземного кохання. Капітоліна сама - втілення кохання. Крихітне худеньке тіло, світле кучеряве волосся, задертий догори носик і великі зеленющі очі, не зіпсуті митарствами голодного розуму.

Фартушок і акуратний білий чепчик дуже личать Капітоліні. Вона стоїть поруч з гігантським акваріумом, у якому плавають такі ж гігантські чорні риби, і дивиться на своє відображення на акваріумному склі. Капітоліна собі подобається. Рибам теж. Риби зажурено туляться ротами до акваріумних стін, ніби просячи у Капітоліни дозволу на один поцілунок.

Коля, напарник Капітоліни у рибному відділі, вправно розрубує щойно привезену тушу лосося на рівні шматки. Коля - мовчазний дебелий хлопець із завжди опущеним поглядом. Фартушок і білий чепчик йому страшенно не пасують. У такому наряді Коля схожий на трансвестита.

- Ти постійно мовчиш, Коля, - каже Капітоліна.

Коля справді мовчить.

- Тобі неприємно говорити зі мною? Чи просто не маєш що сказати?

Коля складає шматки розрубаного лосося на вітрину, устелену подрібненою кригою. Відкриває здоровенне відро з морською капустою і фасує капусту по двісті грамів у пластикові коробки.

- Та мені й не треба, щоб ти зі мною говорив! - злиться Капітоліна. - Великий пан!

До акваріума підходить делікатна літня жіночка і довго розглядає його вміст.

- Виловіть мені, будь ласка, он оту жирненьку щуку в крапинку, - каже Капітоліні.

Риби в акваріумі полошаться.

- Яку? - допитується Капітоліна, беручи в руки сачок. - Ту, що так сумно дивиться, чи ту, яка заховалася за двома коропами?

- Ту, що заховалася за коропами.

Капітоліна пхає сачок в акваріум і невміло з ним вовтузиться. Піймана щука брикається. Забризкує водою Капітолінин фартушок.

- І почистіть її, будь ласка, - каже делікатна жіночка.

Капітоліна голими руками виймає щуку із сачка. Кладе на залізний стіл поруч з акваріумом. Щука конвульсивно вигинається, гамселить по столу хвостом, широко розкриває рота, і Капітоліна боїться, що зараз із цього рота вилетить громоподібний риб’ячий крик.

- Бідна, - шепоче Капітоліна і гладить щуку по спині. Щука трохи заспокоюється.

- Ви мені вибачте, - звертається Капітоліна до делікатної жіночки, - я сьогодні перший день на роботі. Це моя перша риба. Трохи шкода її, знаєте.

Делікатна жіночка співчутливо киває головою.

- У дитинстві, - лепече Капітоліна, - я читала «Енциклопедію благородних дівиць». У цій енциклопедії було все, що потрібно знати жінці. Як варити раків, наприклад. Знаєте? Треба їх кидати зразу в окріп. Так раки вмруть миттєво. Якщо кидати раків у теплу воду, то смерть їхня буде повільною і страшною. А це не гуманно, розумієте мене? Жінка повинна бути гуманною.

Делікатна жіночка нетерпляче потирає руки.

- Але про щук в енциклопедії нічого не писали, - каже Капітоліна. - Як її вбити так, щоб гуманно? Може, якийсь укол з отрутою миттєвої дії? І чого риби взагалі живі?! Нехай би плавали в річках уже мертві!

- Дєвушка, можете швидше? - делікатно нагадує про себе делікатна жіночка.

Капітоліна бере величезного ножа і прикладає його сталеве лезо щуці до голови.

- Зараз-зараз, - каже Капітоліна. - Зараз-зараз.

Щука завмирає. Її сиве водянисте око винувато дивиться на Капітоліну. Так, немов перепрошує за те, що своїм існуванням провокує Капітоліну до злочину.

- Не бійтеся, тисніть, Ваша Високосте, - нашіптує щука. - Мені не буде боляче. Я не відчуваю болю.

Капітоліна крізь сльози тисне на ніж і жабра щуки роздуваються як крила.

Капітоліна плаче і тисне на ніж усе дужче.

- Дєвушка, ну що ви тут мексиканський серіал устроїли? - делікатна жіночка, як то зазвичай буває, виявляється зовсім не делікатною.

Коля, який увесь час никав поруч, відбирає в Капітоліни ніж і зі знанням справи, одним точним ударом відрубує щуці голову.

Капітоліна довго дивиться на Колю заплаканими зеленющими очима, а потім випалює:

- Вбивця! - і, закривши лице руками, біжить у туалет митися.

Він, як і напередодні, сидить за столом, копирсається в документах.

Капітоліна тихенько заходить у кабінет.

- Можна, Альберт Романович?

Він жестом запрошує сісти на стілець біля столу.

Капітоліна сідає. Знервована.

Як я зараз виглядаю? - думає вона. Напевно, жахливо. Треба було нафарбувати губи. І тоналкою заїди замастити. Заїди - це моє прокляття. Скоро взагалі рот не зможу відкривати.

- Капітоліна, - він зводить на неї свій гострий суворий погляд. - Ти здогадуєшся, навіщо я тебе викликав?

- Здогадуюся, - киває Капітоліна, а в самої мурашки по шкірі.

Усміхається однією з тих чарівних посмішок, яких можна навчитися лишень перед дзеркалом.

- Добре, якщо здогадуєшся.

Він зітхає, немов має щодо сказаного великі сумніви.

- Сподіваюся, такого більше не повториться. Адже не повториться?

- Чого?

- Комедії з рибою.

- Ну яка ж це комедія?! - зривається Капітоліна. - Я так плакала!

Альберт Романович мовчки дивиться на Капітоліну.

Яка ж вона дурна, думає він.

- Це так жорстоко - відрізати рибам голови, - каже Капітоліна. - Дуже жорстоко.

- А свиням не жорстоко?

- Свиням спочатку пробивають серце і спускають кров.

- І це не жорстоко?

Капітоліна опускає голову.

- Жорстоко, - бурмоче ледь чутно.

- А корів убивати не жорстоко?

- Корів особливо жорстоко… - Капітоліна схлипує.

- А коней, а індиків, а качок, а кроликів, - кричить Альберт Романович, - але що ми тільки про тварин! Давай про людей поговоримо. Ти знаєш, скільки в Києві бездомних? Вони не мають де спати і що їсти. Зиму переживе кожен другий. Їх тобі не шкода?

- Шкода. Мені всіх шкода! Не треба більше продовжувати.

Альберт Романович підводиться з-за столу і відвертається до вікна.

- Сподіваюся, ти все зрозуміла, Капітоліна, і більше ми до цього питання не повернемося.

- Я все зрозуміла.

Альберт Романович має щодо цього великі сумніви.

- Що ти зрозуміла, Капітоліна?

- Що цей світ дуже несправедливий і в ньому багато смерті. Але…

- Але?

- Але і багато любові.

Яка ж вона все-таки дурна, думає Альберт Романович. Що мені з нею робити?

- Що мені з тобою робити, Капітоліна?

- Не звільняйте мене. Я буду відрубувати рибам голови.

- Будеш? - Альберту Романовичу раптом стає смішно.

- Буду, Альберт Романович.

Капітоліна рішуче стискає крихітні долоні в кулачки.

- Риби мене зрозуміють.

Капітоліна наминає «Київський» торт.

- Як я його люблю! Який він смачний!

- А скільки має калорій! - Натаха теж їсть торт, але без особливого ентузіазму. - Як тобі на роботі? - питає в Капітоліни.

- Нормально. Уже десятьох риб убила. З кожним разом усе легше.

- Чесно говоря, від тебе штиняє рибою, Капітоліна. Ти б хоч якимись духами бризкалась.