Викрадений - Стивенсон Роберт Льюис. Страница 11

Один з них, чоловік років сорока, годинами просиджував біля мого ліжка і розповідав про свою дружину та дітей. Він був рибалка, але втратив човна, і це змусило його найнятись у далеке плавання. Відтоді минуло багато років, але я й досі не забув цього моряка. Дружина (набагато молодша за нього) марно чекала, що він повернеться; він уже ніколи більше не буде розпалювати їй вогнище вранці. Багато цих бідолах (як показали дальші події) вирушили в своє останнє плавання; їх поглинула морська безодня або зжерли акули, а про мертвих не слід говорити погане.

Одним з їхніх добрих учинків було те, що вони повернули мені гроші, які спочатку поділили між собою; і хоч сума зменшилась майже на третину, я з радістю взяв їх, плекаючи надію, що вони мені стануть у великій пригоді в тій країні, куди мене везли. Корабель прямував до Каролінських островів, [8]і не думайте, що я їхав туди тільки як вигнанець. З торгівлею людьми вже тоді завзято боролись, а після повстання колоній і утворення Сполучених Штатів вона, певна річ, зовсім припинилася; але в ті дні моєї юності білих людей ще продавали в рабство на плантації, і саме на таку недолю прирік мене мій лихий дядько.

Юнга Рейсом (від нього я вперше довідався про ці страхіття) час від часу виходив з капітанської каюти, де він прислуговував і спав, то в безмовному стражданні показуючі синці на тілі, то клянучи жорстокість містера Шуена. Серце моє обливалося кров'ю, але матроси глибоко шанували старшого помічигаса, що був, як вони казали, "єдиним моряком у всій цій компанії і не такою вже й поганою людиною, коли тверезий". І справді, я помітив дивні риси в обох помічників капітана: містер Ріак у тверезому стані ходив завжди злий, сердитій і грубий, а містер Шуен не міг і муху скривдити, поки не нап'ється. Я спитав про капітана, але мені сказали, що на цього залізного чоловіка напої не впливають.

Я намагався якнайкраще використати свій вільний час, щоб зробити нещасного Ренсома хоч трохи схожим на людину або, краще сказати, на хлопця. Та його розум важко було назвати людським. Юнга нічого не пам'ятав про своє життя до того, як потрапив на корабель, — хіба тільки, що його батько робив годинники і що в нього у вітальні сидів у клітці шпак, який умів висвистувати пісню "Північна країна". Все інше стерлося з його пам'яті за ці роки злигоднів і жорстокості. Хлопець мав дивні уявлення про суходіл, що склалися в нього під впливом моряцьких розповідей. На його думку, це було місце, де хлопчиків віддавали у своєрідне рабство, так зване ремесло, а там учнів безперервно шмагали і кидали в смердючі в'язниці. Кожного другого в місті він вважав за шахрая, який розставляє тенета, а кожен третій будинок — за кишло, де матросів отруюють і вбивають. Звичайно, я розповідав Ренсомові, як добре поводилися зі мною на тому суходолі, що його він так боявся, і рідні мої, й друзі, як добре мене там годували і дбайливо навчали. Коли траплялося, що його перед цим побили, хлопець гірко плакав і божився, що втече; проте коли він був у своєму звичайному хвальковито-задерикуватому настрої або (частіше) випивав чарку горілки в кормовій рубці, то глузував з моїх слів.

Пити його навчав містер Ріак (царство йому небесне!) і, безперечно, з добрими намірами; та, не кажучи вже нічого про те, що горілка підривала здоров'я хлопця, не можна було без болю в серці дивитися на цю нещасну безрідну істоту, як вона бреде по палубі, заплутуючись ногами, пританцьовуючи і верзучи якусь нісенітницю. Дехто з матросів сміявся, але не всі; інші ставали похмурішими від грозової хмари (згадуючи, можливо, своє власне дитинство і своїх власних дітей) і наказували йому схаменутися. Що ж до мене, то мені соромно було дивитись на нього. Мені й тепер часто з'являється вві сні ця нещасна дитина.

Треба сказати, що весь цей час віяв зустрічний літер і "Завіт" то злітав на хвилях угору, то стрімко падав униз, тому люк був майже завжди зачинений, і наша каюта освітлювалася тільки ліхтарем, що розгойдувався на бімсі. [9]Роботи знаходилося багато для всіх; щогодини доводилось то напинати, то згортати вітрила; повсякчасне напруження відбивалося на настрої матросів, цілий день, з ранку до вечора, точилися сварки, а що мені не дозволяли ступити на палубу, то можете собі уявити, як набридло мені таке життя і з яким нетерпінням я чекав хоч якоїсь переміни.

Ця переміна сталась, як ви зараз почуєте; та спершу я повинен розповісти про мою розмову з містером Ріаком, який трохи підбадьорив мене в нещасті. Підстерігши його в сприятливій стадії сп'яніння (містер Ріак тверезим ніколи не заглядав до мене), я взяв з нього слово нікому не казати про нашу розмову і виклав йому свою історію.

Містер Ріак сказав, що моя розповідь схожа на баладу і що він зробить усе можливе, аби допомогти мені. Він обіцяв дати мені папір, ручку й чорнило, щоб я міг написати кілька слів містеру Кемблові й містеру Ренкейлорові, і запевнив, що, безперечно, з їхньою допомогою зможе вирятувати мене з біди і відновити в правах, якщо я розповів йому чисту правду.

— А тим часом, — підбадьорив він мене, — не журіться. Ви не перший у такому становищі, повірте мені. Багато хто з тих, що працюють на заморських тютюнових плантаціях, мали б сідати на коня біля дверей власного будинку, дуже багато! В житті всяк буває. Гляньте на мене. Я син лерда, майже склав іспити на доктора, і ось служу тут попихачем у Гозісена!

Я вирішив, що буде нечемно не спитати про його історію. Ріак голосно свиснув.

— Я її ніколи не мав. Люблю пожартувати, от і все! — З цими словами він вискочив з кубрика.

Розділ VIII

КОРМОВА РУБКА

Якось близько одинадцятої години ночі матрос, що відбував вахту з містером Ріаком, спустився на хвилинку з палуби, щоб узяти свою куртку. І одразу ж по баку поповзла чутка, що "Шуен нарешті доконав його". Не було потреби називати ім'я: всі ми знали, про кого йшлося, та не встигли ще збагнути як слід, що сталось, і поговорити про подію, як знову відчинився люк і до нас трапом спустився капітан Гозісен. При тьмяному світлі ліхтаря він уважно оглянув койки, а потім, підійшовши прямо до мене, заговорив, на мій подив, досить лагідним тоном.

— Послухайте, хлопче. Ми хочемо, щоб ви прислуговували нам у кормовій рубці. Ви поміняєтесь місцем з Ренсомом. Негайно ж ідіть туди.

Поки він говорив, у люку з'явились два матроси з Ренсомом на руках; корабель у ту мить глибоко зарився провою у воду, ліхтар гойднувся і світло впало просто на обличчя хлопця. Воно було бліде як віск, на ньому застигла жахлива посмішка. Кров захолонула в моїх жилах, дихання спинилося, я немов скам'янів з жаху.

— Іди на корму, мерщій забирайся звідси! — закричав Гозісен.

Я прошмигнув повз матросів з хлопцем, що не говорив і не рухався, і вискочив трапом на палубу.

Саме в цю мить бриг із запаморочливою швидкістю розтинав довгу хвилю з пінявим гребенем. Вона навалювалась на нього з правого галсу, а зліва під дугуватою основою фока я побачив на заході ще досить ясну заграву.

В таку пізню годину це дуже здивувало мене; але на той час я знав надто мало, щоб зробити правильний висновок, що ми обпливли з півночі Шотландію і тепер були в чистому морі між Оркнейськими і Шетландськими островами, уникнувши небезпечних течій Пентлендської протоки. Проживши стільки часу ув'язненим у напівтемряві й не маючи ніякісінького уявлення про зустрічні вітри, я був певен, що ми вже пройшли півшляху або й більше Атлантичним океаном. Тому я тільки спочатку здивувався, що сонце заходить так пізно, а потім одразу ж перестав думати про це, побіг на корму поміж вітрилами, хапаючись за линви, і тільки випадково не впав за борт — урятував мене один з матросів, що завжди добре ставився до мене.