Ночівля Франсуа Війона - Стивенсон Роберт Льюис. Страница 9

_{Те, що ми об'єднуємо одною назвою «роман», англійці віддають двома словами. Одно, дуже давнє, — romance — прикладається до таких більших обсягом прозових художніх теорій, де спостереження переважає уява і в центрі оповідання стоїть наступність подій, а не розвій характерів, тобто до роману романтичного. Друге слово, пізніше, — novel — рівнозначне з нашим «реалістичний роман». 18-ий вік, вихідний момент в історії цього розгалуження роману на англійському грунті, був часом несформованого хаосу перших днів творіння. Даніель Дефо, — деміург, коли хочете, — виліпив у «Робінзоні Крузо» із сирової глини подорожників та оповідань про корсарське свавілля кістяк новітнього жанру romance (проте деякими сторонами «Робінзон» наближається до novel, і літературознавці, з огляду на правдоподібність його сюжету та конкретність змальованих у ньому характерів, здебільшого вважають, Робінзона» за перший англійський реалістичний роман), а своїми побутовими романами призначив невиразному морю пікарескних пригод ще хиткі береги другого жанру. Наступники Дефо — Річардсон, Філдінг, Смоллет, Ґолдсміт, Стерн, Джейн Остін — трималися останніх, звужуючи нестале річище і виточняючи путь бистрини. їм випало обмежити різноманітність людської вдачі певною кількістю типів, укласти в одну гаму всі людські почуття і, виткавши канву ймовірного вимислу, вимережити її утилітарною мораллю. Всупереч цій роботі реалістів кілька не менших талантів (досить згадати Свіфта і Бекфорда), але не таких відповідних своєму раціоналістичному часові, жадібно повернулись до минувшини, захопилися незвичністю чужоземного, незбагненністю надприродного або «чистою грою уяви», торуючи шлях майбутнім, протигромадським» принципам і тій прибільшеній чутливості, що буде спроможна гучноголосо сказати: «приходь, романтизме!»}

_{Він прийшов на зламі двох століть із сільської Шотландії лірика Роберта Бернса, чітко виобразився в історичних романах шотландця ж Вальтера Скотта, пустив глибоке коріння, відлунав і завмер, лишивши Теннісона догравати фанфарні Байронові мажори на елегійній лірі. Двадцять років самовладного панування романтичного роману не пройшли без сліду і для novel. Вальтер Скотт показав себе не тільки аматором середньовіччя, а й пильним спостережником. «Вік Вікторії» вже не плакав сльозами герцогинь і покоївок, як плакали за короля Джорджа IV, над злигоднями бездоганних Скоттових героїв, але ретельність, з якою славетний шотландець вимальовував подробиці староанглійського пейзажу, будівництва, обстави, одежі, і громадські права, яких він надав у письменстві всьому парощенню британського суспільства, перемандрували, звільнені від історизму, до побутового роману великих і малих, ранніх і пізніх вікторіанців. Діккенс і Теккерей, Шарлотта Бронте і Джордж Еліот, Троллоп і Кінґслей, Мередіт і Гарді піднесли за п'ятдесят літ спливання «вікторіанської ери» на небачену доти височінь життєписну novel. Хоч які відмінні між собою складом розуму і хистом, але всі — тверезі люди з обмеженою берегами Британії уявою, реалісти і тоді, коли траплялося братися до історичного сюжету, в цьому тісному куті острівного побуту не проминули вони найпослідущого паростка соціальної системи, жодного типового обличчя, ні одного пересічного почуття. Мікроскоп і скальпель, знаряддя їх праці, добулися в заховані темники громадянства і вивели перед очі загалу дрібниці окремого існування. Дуже рідко — спокійно віддане спостереження безстороннього глядача, звичайно ж — іронічна або обурена реакція мораліста чи філософа-скептика на суспільний нелад, на індивідуальний порок, їх роман сполучив майстерство слова з соціологією та політикою і отак присвоїв собі нову функцію — бути засобом до морального впливу, полегшити злидні, навчити і остерегти.}

_{Тридцять літ буяла novel. Інтроспективна поезія Роберта Бровнінґа, — другий ступінь лірично-філософської романтики Шеллі і Кітса, — потужний Свінбернів класицизм, містичний медієвізм прерафаелітського братства, не вийшовши поки що за межі віршованої мови і малярства, не завадили неподільним тріумфам реалізму в романі. Він похитнувся лиш одночасно із зрушенням державних та суспільних підвалин вікторіанської Англії, в сімдесятих роках, коли її свідома острівна відокремленість доходила краю в мистецтві, так само як і в побуті. Королівство двох європейських островів з розпорошеними по всьому світу колоніями почало тоді перебудовуватися на одностайну імперію. Родовите шляхетство швидко поступалося місцем верховодам комерції і промисловості, в затишок, королівських ідилій» вдирався стугін машин, гомін страйків. Чимраз гучніше висловлювались думки про потрібність і можливість реформ. З порога нової доби види їлась вільна далечінь прийдешнього, принадна й загрозлива, ладна здійснити палкі прагнення і здібна на руїнницький підступ. Люди таких антрактів в історії втрачають рівновагу своїх статечних попередників, багато сперечаються, кидаються наосліп творити нові цінності і нові ідеали. їх мистецтву властива несталість — тим затяжніша, чим довше тривав період спокою, бо старі художні форми не відмирають відразу, а зрушений грунт не зразу приймає нове.}

_{Сімдесяті і вісімдесяті роки 19-го віку саме й були яскравою перехідною смугою в розвитку англійського письменства, зокрема роману. Ні великосвітський Мередіт, ні сільський Гарді, останні вікторіанці, ще не сказали на ту пору свого кращого слова. В жанрі novel писав і занглізований американець Генрі Джеймс, заплутуючись дедалі безпорадніше в павутинні психологічного аналізу. З творчістю ж найпізніше прибулих — Джорджа Ґіссінґа, що вподобав собі мізерію лондонської бідноти, та Джорджа Мура, який на той час удавав із себе натураліста, — від побутового роману відгалузилося ще дві парості. Але необмеженій владі реалізму вже приходив кінець. Як вісниця майбутнього оновлення суспільства і роману року 1872 з'явилася і не пройшла непомічена утопія «Erewhon» Семюеля Батлера, щоправда, зрозумілого й оціненого належно тільки в 20-му віці. Згодом Волтер Патер в «Епікурейці Марії» та «Примрійних портретах» переклав таки високий романтичний пафос Рескіна і прерафаелітів на куту мову розповідної прози. Його успіх виявив, що молодша генерація сприймає життя багато романтичніше, ніж те дозволяла громадська думка. Скрізь по літературних салонах і світських вітальнях пішла слава про естетів і естетство. Вільям Морріс дав привід до жвавіших пересудів своїм пристрасним і войовничим естетичним реформаторством, збираючи навколо себе в авдиторіях тана міських майданах юрби ворогів і прихильників. Незабаром Вайлд, символісти і декаденти рішучим викликом ухваленим смакам притягли увагу ще ширших кіл до нового руху.}

_{В оці роки, коли занепадала novel і прокидався неоромантичний romance, в гарячий час літературного розбрату, і вирушив третій «світовий шотландець», один з тієї романтичної молоді, у свої уявні мандри. Темпераментом Стівенсон не належав до хитачів будь-якими основами, отже красномовні маніфести не супроводили ні першої його ескапади, ні дальших від'їздів. Не втручаючись у баталію за відсвіження письменства, байдужий до примх літературної моди, він звернувся через голови розпалених суперечників до молодих сил своєї доби, зачарував дітей і зворушив те дитяче, що не вмирає в жодній дорослій людині. Повні всяких-можливих пригод, здебільшого цілком правдоподібних, тільки «розташованих щільніше, ніж те буває в житті», описи його примрійних подорожей мали, на його думку, впливати на читачеві нерви так само, як переміна повітря діє на фізичне здоров'я. «Без найменшої незручності транзиту» читач такої книжки втікає разом з Ті автором від набридлого їм обом оточення, бачить безліч дивних і подивугідних речей, зустрічається з очайдушними смільчаками, з чарівними красунями, і нарешті, перемігши за годину дозвілля непереборні, здавалося, перешкоди, дістається вдоволений до жаданого «раю повінчаного кохання» ( W. L. Phelps. The Advance of the English Novel. London, 1919, crop. 22).}

_{Можна і не занехаявши знайомі вулиці свого села чи міста, не знявшись і на цаль над вузьким колом щоденного крайовиду, витягти багато можливостей, схованих в одноманітній перії звичайних будинків, у крижаному мереживі на зледенілих шибках, у неясних тінях за нічними тьмяними вікнами, а плеск млинової води чи шелест безлюдного степу і самі набиваються розповісти якісь свої таємниці. То будуть нездійснені «пригоди одної ночі» — «1002-ої Шехерезадиної ночі»», «казки старого млина», більше чи менше дотепне витлумачення того, «про що шелестіла тирса», «про що співала ластівка». Секрет такого втягання зовнішнього околу у вимисли фантазії відомий кожному романтикові, і початкуючий Стівенсон у «Нових арабських ночах» пішов тією ж дорогою, яку перейшли передніше великі містифікатори 19-го віку — Гофман і Едґар По, і Шарль Нодьє, і стільки інших. У вікторіанському Лондоні він оселив новітнього Гарун ар-Рашида — «богемського принца» Флорізеля, відвідав разом з ним непевні столичні кубла, набрався через нього всякого клопоту, — коли ж вийшла призначена на розвагу година дозвілля, то збувся вдух вельможного виплоду своєї уяви, використавши «останню революцію», що скинула принца з престолу і примусила стояти за прилавком у тютюновій крамниці. 1 потім, уже підвладний ненаситнішим прагненням, не раз повертався Стівенсон на ті перехрестки, де буденщина здибається з незвичайним. Він натрапляв на них скрізь і не пускаючись у дуже далеку дорогу, бо вмів будити від сну зачаровані країни і знав, як зрушити речі з їх удаваного заціпеніння. В тому ж таки Лондоні він обернув доктора Джекіла в містера Гайда так подібно, що мусив був стерпіти закид парадоксального Вайлда в занепаді свого колишнього містифікаторського хисту. Йому не важко було запродати дияволові душу пасторової наймички Дженет і підняти з небуття проти жаги іспанки Олальї всіх її предків (сюжет двох оповідань із збірки «Веселі хлопці», 1887). На цілий роман стало йому пригод у Ґрюневальді, — якомусь царстві, тридесятому державстві, — ще одного володаря — принца Отто. Навіть опинившись серед чужого оточення Океанії, не зрікся він спроби додати казкового до власних її казок. Написані там два оповідання з «Розмов уночі на острові» — «Чортова пляшка»} [14] _{та «Острів Голосів» гідно вивершили цикл Стівенсонової фантастики повсякденного.}