Кайдани для олігарха - Кононович Леонід. Страница 32

— На конспіративній квартирі! — буркнув Мурат. — Сидить там, нудьгує…

— Ти будеш його використовувати? — глянув я на Урилова.

Той покрутив головою.

— Хіба що як другорядного свідка! Головне зараз — наркота, — він помовчав, напружено міркуючи. — Значить, так, бугаїно… Завтра їдете в рейс. Оперативку пускати за вами не будемо, щоб не сполохати клієнта. Під нагляд вас візьмуть по тому, як ви повернетеся з вантажем. І після прибуття в кінцевий пункт почнемо повномасштабну операцію!

— Себто? — настороживсь я.

Урилов скорчив свою масивну пику й видав такий звук, наче свиня рохнула.

— Пора вже покінчити з цим рекетом! Скільки можна терпіти, справді… Вони вже задовбали нас, ці бики одморожені! Закупили землю, набудували ринків, луплять з бариг скажені гроші — й головне, ніяких податків не платять. Ні, ти уяви собі, дев'яносто відсотків базарів, котрі виникли за останні сім-вісім років, належать рекету! До того ж, вони іще й мєнтів розбещують великими грошима… А ми ж усе-таки живемо в правовій державі, чи де?

— Де, де… — я пахнув сигарою й випустив хмару диму. — Наче ти не знаєш, у якій державі ми живемо… сказилася б вона разом з усіма її посадовими особами!

Мурат узяв карафку й знову наповнив келишки.

— З'ясовую ситуацію! — сказав він, ставлячи карафку на місце. — Виглядає вона таким чином: завтра відбудеться масштабна операція з ліквідації кількох найбільших злочинних угруповань. Держава нарешті вирішила упритул зайнятися рекетирами, бо вони псують всю картину. На лідерів цих угруповань зібрано цілу купу матеріялу, встановлено їхні зв'язки з міліцією, податковими службами, місцевою владою… Що ж до вищих ешелонів, то тут кінці шукали-шукали, але нічого не знайшли — так що Гарик Бабаєв буде для них просто як знахідка!

Урилов з сумнівом похитав головою.

— Хрін вони йому що зроблять! Депутат парламенту все-таки… — його свинячі очиці люто зблиснули. — Ну, нічого… я з ним особисто буду працювати! Одвезу в ліс, щоб крику не було чути, повалю на землю…

— … й нюх, нюх йому топтать чобітьми! — підказав я.

— А хулі ти думав! — вирячився на мене Урилов. — Я ж очолюю відділ спеціяльних операцій, так що мені все можна, бугаїно!

Я замислено глянув на нього.

— Послухай, — сказав я нарешті, — а що це за відділ, в чортової мами… поясни мені, тупому, га?

Урилов задоволено посміхнувся, і його масивна мармиза разюче стала схожа на здоровезного чавуняру, — в якому колгоспники варять дрібну картоплю для свиней, ото такого!

— Ми, — сказав він, — живемо в правовій державі… чорти б її взяли разом з усіма бебехами! І, щоб замкнути якогось рекетира, треба зібрати купу ріжного матеріялу. А як доходить справа до суду, то все розсипається: речові докази десь щезають, свідки відмовляються від показань, а тут ще й адвокати дають прикурити… одне слово, ці одморозки виходять зі слідчого ізолятора — й починається та ж сама петрушка! Отож, начальство думало-думало та й вирішило створити секретний відділ, який діятиме без усяких там церемоній. На хріна ці закони, справді! Уникнув тюрми якийсь одморозок? Наші аґенти його підстережуть у затишній місцині та з автоматів як засандалять — і гаплик, ніяких судів не треба! Та й журналістів багацько розплодилося. Пишуть, коні такі з яйцями, що тільки в голову їм прийде, — і на мєнтів, і на каґебе, й на президента… хіба це діло? От і їх будемо потроху прибирати! До речі, — Урилов оцінююче подивився на мене, — тебе я буду використовувати в ролі виконавця! Ти, скот безрогий, крим і рим пройшов, ніякого хріна не боїшся, чоловіка тобі завалити як раз плюнуть — для чого ж нам шукати когось на стороні! Він зненацька насупився.

— Ти чого дивишся на мене, як Ленін на буржуазію? Я замислено пахнув сигарою.

— Та, — сказав я, розглядаючи його банякувату мармизу, — оце кожного разу, як гляну на твою пику, так і згадується одна приказка…

— Це ж яка, бугаїно?

— Как одел я портупею, — все тупею и тупею! Полковник почервонів мов помідор.

— А ти знаєш, — погрозливо сказав він, підводячись із фотеля, — чого моє прізвище Урилов?

Я зірвався на ноги й щосили вгатив кулаком по столу.

— Ти кінь такий з яйцями, за кого мене тримаєш, га?! — заревів я не своїм голосом. — Я в тебе що, шестьорка якась мєнтовська? Ти в мене питав, хочу я бути цим собачим виконавцем чи ні? Та я тобі за такі пропозиції яйця одірву й у машині за переднім шклом повішу, скот безрогий! Я тебе в багажнику вивезу, безнзином обіллю й підпалю — щоб було, як у тій пісні: «Хто в лісі ночує, нехай голос чує»! Ти в мене, бугаїно, будеш плакати й проситися, коли я почну твій нюх топтати кованими чобітьми!

Урилов з несмаком скривився.

— Нікуди не годиться! Тобі треба в мєнтурі хоча б рік-два послужити — там тебе навчили б загинати, бугаїно! А це так… дитячі пустощі! — він зневажливо махнув рукою. — Одне слово, завтра ви з тим придурком Барабашем вирушаєте в рейс. І тільки-но вантаж прибуде в кінцевий пункт, як опергрупа візьме вас разом з усіма тельбухами!

— А далі?

Полковник невдоволено глянув на мене.

— А далі — чистять крейдою медалі! Не спіши як голий кохаться… втямив, скот безрогий? Ти, либонь, за свою собачу шкуру боїшся?

— Ну! — потвердив я насторожено. — Вона в мене, хоч і дірява, та все ж своя! Ти думав про те, що нам якось треба вийти з цієї гри?

Мурат перепинив мене коротким жестом.

— Давайте, — сказав він, підсовуючи до нас наповнені келишки, — зразу вип'ємо… а там і думки в голову гарні прийдуть! Коньяк розширює судини, пожвавлює кровообіг…

— … загострює сприйняття дійсности! — кивнув я. Урилов завовтузився у фотелі й згріб келишка своєю

здоровою лапою.

— Ну, — сказав він, поважно надувши щоки, — за успіх операції! З нами Бог — і тисяча фантомів!

Я перехилив келишка й посмакував.

— Слухай-но, а звідки ти цю фразу знаєш… га, полковнику?

— Звідки, звідки… — буркнув той, запихаючи в рота здоровезну плитку шоколаду. — Я про всі твої витівки знаю… Мені як доповіли, що ви там, скоти безрогі, накоїли, — я замалим інфаркта не заробив! Ти, бугаїно, дивися… будеш безпредєл чинити — я урию тебе з табельної зброї, і нехай мене тоді судять, втямив? Я тебе головою в сірчано-фосфорну кислоту застромлю й буду тримати до тих пір, поки…

Мурат поплескав його по плечу.

— Ну все, все… заспокойся! Давай поговоримо про діло. Як ми хлопців од цієї операції одмажемо, ти думав?

Урилов зневажливо рохнув.

— А що тут думати! Все це просто, як теорія розширення Всесвіту. Під час нальоту опергрупи ці два обревки імітують втечу. Я особисто буду керувати цим етапом, так що вони спокійно вшиються й узагалі не будуть фіґурувати в слідчій справі. Ну, а Хобота з братвою ми накриємо як тих котів коло сметани… всіх до одного пов'яжемо, блядь буду! Одне слово, не беріть дурного в голову, все це настільки просто… ну буквально…

— … як молекулярна біологія! — підказав я.

— От-от… саме так! Нічого складного в цім немає, і все пройде як по маслу!

— Що ж, — замислено сказав Мурат, — якщо так… Значить, завтра завершуємо цю справу та й квит!

Я зітхнув і підвівся з фотеля.

— Ну, тоді до завтра! Давай свою лапу, полковнику, й не гнівайся на мене, тупого…

— Ти в мене побалакай, бугаїно! — насупився Урилов.

— Ну що ти нервуєш! — сказав я, потискаючи його долоню, холодну й тверду, мов ратиця. — Ну що ти з мене вимагаєш? Я ж вісім класів скінчив, а тоді худобу пас у колгоспі… а ти питаєш у мене якогось розуму!

— Йди вже… йди! — скривився Урилов. — Не псуй мені нерви, коняко ти одморожена!

— Ти на ринок? — поспитався Мурат, наглядаючи, як я одягаю куртку.

— Ні, до Барабаша… Завтра ж рано вставати. Переночуємо — і вперед, за орденами!

За вікном стояв пізній зимовий вечір.

— Значить, отак воно буде… — замислено сказав Барабаш, випускаючи хмарку диму. — Хрінову ж справу повісили нам на шию! І, подумати тільки, завжди ми служимо їм затичками для всяких там дірок…