Кайдани для олігарха - Кононович Леонід. Страница 37

— Рекетня лягла на дно! — сказав Урилов, продовжуючи корчити гримаси. — Але пахан їхній зостався, так же ж?

— Ти маєш на увазі Гарика?

— А якого ж хріна! Тобі що, скот безрогий, геть уже мізки поодбивало? Не доганяєш ні хріна своєю дурною макітрою, еге? Їдемо зараз до нього в офіс — і робимо маски-шоу по повній програмі! А тоді я йому яйця в дверях як придавлю…

Я з сумнівом покрутив головою.

— Ну, це ти загнув! Народний депутат все-таки…

— А мене це колише? — поспитався Урилов, сливе упритул наближаючи до мене свою жахливу мордяку. — Ти, бугаїно… я мєнт чи хрін собачий, як по-твоєму? Ми живемо в правовій державі, сказилася б вона разом з усіма її законами, в нас рівні усі: й мусора, й нардепи, і всякі там олігархи скотобазні — й навіть президент рівний перед законом! Поняв, бугаїно ти одморожена?

— Поняв! — чітко відрапортував я.

— Значить, одягнув маску з дірами на свою свинячу мордяку — та й гаття!

Ми вдерлися несподівано і, як водиться, без усяких там церемоній. Я перший проскочив у приймальню й, крутонувшись, різонув короткою чергою поверх голів. Ложись, суки! На пол! На пол, кому говорят! Юна секретарка так і заклякла за своїм комп'ютером, роззявивши рота. Бійці оперативної групи розсипалися по всіх приміщеннях, носаками виганяючи людей у передпокій. Гостро смерділо пороховим чадом. Коло ніжки стола валялася гільза, і з неї курився ледве помітний димок. Урилов спірвав секретарку за коси й, розвернувшись, турнув її через усеньке приміщення. Драбуга з перебитим носом підстрибнув і щосили вгатив носаком у монітор, який світився на столі. Щось оглушливо бахнуло. Світло в кімнаті згасло, а тоді загорілося знову. «Що ти робиш, на хрін, коняко ти одморожена! — заревів Урилов, махаючи табельним пістолетом». У повітрі висів запах плавленої пластмаси. Я переплигнув стола й, загиливши двері ногою, наче бомба влетів до кабінету. Гарик стояв, упершись кулаками в стіл. Він був схожий на розлюченого бугая. Розкручуючи своє тіло в карколомному стрибку, я вгатив його блискавичним маваші гері й, поки він, завалюючись назад, утрачав рівновагу, вгатив ще, на сей раз правим, у сонячне сплетіння. Урилов бахнув зі свого макара в стелю й заревів щось нечленоподільне. «Де Барабаш, поспитав я, вперши ствол автомата Гарикові в перенісся. — Куди Бара-баша завезли, суко… Кажи, кажи… а то замочу, на хрін!» Гарик крутив головою й зіпав, конвульсивно хапаючи повітря. Урилов узяв його за груди й щосили садонув об стіну. «Де Барабаш? — почав горлати й він. — Падла, я тебе за цього придурка живцем закопаю, на хрін! Ти в мене будеш кривлею ригати, якщо твої одморозки урили цього дебіла! Я тобі яйця одірву і проковтнути заставлю, скотиняко ти помийна! Де цей обревок, де… кажи, а то зґвалтую!» Гарик зненацька ошкірив зуби, і його очі спалахнули од люті. «Я — народний депутат України!.. — заревів він, хапаючи Урилова за барки. — Ти в мене лайно будеш жерти, мусор! Хто давав тобі дозвіл наїжджати на мою фірму, бугай ти мєнтовський?» Урилов щосили затопив йому в пику. Гарик ударився потилицею об стіну й замовк. Я вивернув йому руки за спину і клацнув кайданами. Тоді потурив до дверей.

Офіс нагадував поле бою. Комп'ютери були потрощені, папери валялися долі. Персонал вишикували обличчям до стіни. Драби в панцерних жилетах бігали туди-сюди, грюкаючи дверцятами шаф. Я глипнув на Урилова. У масці з дірами для очей і рота він скидався на якогось упиряку. «В ліс його, — загорлав він, вимахуючи табельним пістолетом. — Одвеземо подалі — та й побазаримо, на хрін!» Гарик дико заревів і, вивернувши голову, плюнув Урилову просто в мордяку. «А т-ти ж гнидо бізнесменська, — заволав Урилов і дав йому такого копняка, що той пролетів через усю приймальню й гепнув аж на сходовому майданчику». «Ти в мене будеш на параші танцювати, — крикнув Гарик, качаючись по підлозі. — Ти, гнидо, на кого руку підняв, я твій рот… «Він так і не докінчив — полковник згріб його за комір і, поставивши на ноги, штурхонув униз по східцях.

Дверцята оперативного авта були розчинені навстіж. Ми затягли Гарика в мікроавтобус і поклали донизу лицем. З дверей під'їзду вибігали бійці оперативної групи. «Вперед! — загорлав Урилов, грюкаючи дверцятами. — З нами Бог і тисяча фантомів!» Пронизливо заверещали протектори, й авта рвонули з місця. На дорозі водій головної машини увімкнув сирену й мигавку. Ми гнали осьовою, і стрілка спідометра за хвилину перевалила за сто кілометрів.

Місто скінчилося враз, і, проїхавши з десяток кілометрів, головне авто звернуло в ліс. Було темно, й жовті фари авт вихоплювали з пітьми нерівну ґрунтову дорогу та височенні сосни з кудлатим верховіттям. За пару хвилин ми виїхали на широку галяву, посеред якої росло грубелецьке дерево.

— О, — подав голос полковник, — це те що треба! Машини спинилися, й бійці стали вискакувати надвір. Я плигнув на землю й потягнувся, випростуючи заклякле тіло. Було темно, хоч у писок дай. На галяві десь-не-десь чорніли латки снігу. І довкруг здіймалася глуха чорна стіна соснового бору.

— Зніміть наручники! — коротко скомандував Урилов. Я озирнувся. Гарик стояв коло дерева, залитий оранжевим

світлом фар. Хтось із бійців одмикав кайдани. Решта з цікавістю чекала, що ж буде далі.

— Хто головний? — владно поспитався Гарик.

— Ну, я! — сказав Урилов, нахабно розглядаючи його з ніг до голови. — Далі, бугаїно?

— Ти кого в наручники закував, мєнт хріновий? — тихо поспитався Гарик. — Ти на кого наїжджаєш, підор? Тобі що, рило твоє свиняче набити, га?

Урилов обігнув мікроавтобуса й підійшов до Гарика.

— Спробуй, коняко з яйцями! — зацікавлено сказав він. — Може, й виживеш… справді!

— Зараз ти в мене заробиш… зараз, шкуро мєнтовська! — сказав Гарик крізь зуби, знімаючи плаща.

— Ось бачиш, глечичок? — Урилов підняв свого здоровецького кулацюру й покрутив ним туди-сюди. — Як дам по свинячому черепку — то й очі повискакують, на хрін!

Гарик щосили викинув кулака, ціляючи Урилову в писок, одначе полковник спритно ухилився й затопив йому в вухо. Той на мить заточився, але тут-таки ревонув, наче поранена звірюка, і плигнув на Урилова, вигукуючи матюки й прокльони. Наступний удар полковник пропустив, і його масивний тулуб гупнув об передок машини, аж вона задеренчала, мов порожня коробка. Урилов не встиг отямитись, як Гарик спірвав його за груди і став товкти головою об капот. Скількись часу вони борюкалися, мов два ведмеді, обзиваючи один одного нецензурними словами. Я стояв і без особливого інтересу дивився на цю чудасію. Аж ось Урилов згріб Гарика за горлянку. Той завалився назад і, падаючи, встиг обхопити полковника руками. Обоє гепнули в калюжу. Вони качалися по землі й ревли, мов дикі звірі. Хтось із бійців не втерпів і спірвав було Гарика за комір. «Не лізь, падла! — заволав Урилов. — Я його своїми руками урию! Я його в болото затопчу, казла цього бізнесменського! Він у мене знатиме, як бізнесменством займатися, гандон штопа-ний!» Гарик махнув ногою й поцілив йому просто в писок. Урилов захлинувся. Його банякувата мармиза перехнябилася од люті. Він вивалив очі як баран яйця і, розігнавшись, щосили заїхав Гарикові під дихало. Той зігнувся удвоє, і його так вивернуло, що блювотиння заляпало Урилова од ніг до голови. «А-а-а!» — несамовито заволав полковник, плигаючи на Гарика. Вони знову попадали в грязюку. Урилов сів на Гарика верхи й, не перестаючи вигукувати щось нечлено-подільне, почав гамселити його кулаками. Я зітхнув і глянув на годинника. Дві години втекло від тих пір, як одморозки захопили в полон Барабаша. Найгірше те, що його вже могло не бути серед живих…

— Гей, полковнику! — сказав я, торкаючи його за плече. Той обернув до мене свою розлючену мармизу.

— Пішов на хрін, скот безрогий!

— Треба продовжувати операцію! Допитай цього придурка, де Барабаш, — і погнали!

— А… справді! — Урилов подивився вниз. — Де Барабаша поділи… мордо ти бізнесменська?

Гарик вибухнув такою чорною лайкою, що в мене замалим вуха не зів'яли. Урилов замахнувся на нього але подумав і, скрушно хитаючи головою, підвівся. Аж тепер стало видно, що в багні він вивалявся — ну як свиня, інакше й не скажеш! Бійці зареготали як один, і він посварився на них кулаком.