Я, зомбі - Кононович Леонід. Страница 8

— Ага, — сказав він, — оперативна інформація — вся. Запитання?

— Будуть!.. — раптом озвався Дядько Пацюк — кремезний драб із довгими, мавп'ячими руками. Ходили чутки, що саме він очолює бойову групу командос. — Будуть! — вперто повторив він. — Оце, значить, таке запитання: чого це товариш… чи то, значить, пан…еге ж, пан!… так от, чого це пан Мур-Мур не доповідає, що він там винюхав у сусідів клієнта? Цебто чого це ту сердешну жінку прикували до парового опалення… еге ж, за що оце таке вони зробили з нею, хтів би я знать?

— Нуу, — здивувався Мурат, — ми це пропустили поза увагою… А що там сталося, справді?

МурМур подумав. Дивлячись на нього, можна було б виснувать, що цей процес не належить до його сильних сторін; хоч як до правди, то цей хлоп'яга був напрочуд хитрим і змисним, і «Тартар» недарма доручив йому спецгрупу стеження.

— Завдання, доручене мені, — почав він обережно, — відібрало більше часу, ніж видавалося попервах. Ну, та врешті… словом, контакт було нав'язано. З повідомлень людей, котрі були присутні під час обшуку, виникає: після того, як слідчий звістив про смерть пана Малевича, з його дружиною сталася істерика. Власне, й грубощі оперативників, і ця звістка, піднесена так несподівано, були звичайною психологічною атакою. У так званих «органах правопорядку» її вживають, і досить часто… однак у цім випадку слідчий перебрав міру, й тиск призвів до протилежних наслідків — нервового зриву. Декілька ляпасів діла не поправили, й тоді цивільний, — підкреслюю: саме неідентифікована особа в цивільному, яка, по суті, й керувала операцією, — отож той цивільний загадав прикувать пані Малевич до батареї. Мовляв, щоб не заважала оперативним діям. — МурМур понуро замовк. Тоді докинув: — Як на мене, опергрупа й не збиралась шукать наркотики. Це свідчить і її малочисельність, і те, що з ними не було пошукового пса, й методи обшуку… та й постанови про обшук в них не було теж.

— А чого їм соромитися… — буркнув Лугиня. — Чого тут соромитися… процесуальний кодекс дозволяє обходитися й без неї!..

Мурат перепинив його лаконічним жестом.

— Таким чином, — підсумував він, — таким чином… словом, висновки можуть бути такими: перше, провадячи цю справу, ми неждано стали на препоні якійсь із існуючих… еее… скажемо так — державних фірм… якій саме, поки що не відомо, відомо зате, що вона здатна розчавити «Тартар», як на очах у цілого міста розчавила нашого клієнта. Друге: можна здогадуватися, що зникнення Малевича-молодшого пов'язане з діяльністю цієї фірми. Якимось чином сюди вклинюється і Школа тібетської медицини, організація… ее… я сказав би, швидше комерційного характеру…

– І підприємці давно вже ламають голови: за які це заслуги Крижинському надали в оренду цілий комплекс унікальних будівель! — докинув шеф безпеки.

— Тактак, — потвердив Мурат, — зараз це питання неначебто прояснюється. Не дивно, до речі, й те, що Крижинський для своїх шаманських сеансів отримав ефірний час на телебаченні. Далі. Слідча версія мені бачиться такою: Малевичмолодший, котрий був журналістом, — навіть більш того, так званим «незалежним» журналістом, позаяк газета «Наша думка», котру він очолює, фактично є виданням Руху, — отож Малевич-молодший став на препоні цій… ее… фірмі — й так добре став, що в неї не було іншого виходу, як тільки вдатися до фізичної розправи. Так чи інак, а з дня його зникнення втекло вже два тижні! Що зробив Малевичстарший, ви знаєте: він звернувся до нас через одного з посередників. Щоправда, напочатку у нас із ним вийшло непорозуміння… ну, та це несуттєво. Клієнт виклав нам лиш ті факти, які в нього були, а було їх небагато, й зводилися вони до одного: Малевича-молодшого прибрали за те, що він займався якимсь приватним розслідуванням. Більш докладну інформацію він обіцяв надати після того, як розбере папери свого брата. Домовленість була такою: Євген Малевич переказує на наш рахунок певну суму, а за тиждень, о шостій вечора, біля кав'ярні в середмісті, зустрічається з Оскаром і передає йому фото свого родича, його нотатки, щоденники… словом, інформацію для розшуків… чи для роздумів, як сказати ліпше. І що ж? Клієнт не встигає навіть перейти вулицю — його травмує машина, за кермом котрої сидить професійний убивця. А після того в гру, нав'язану фірмі «Тартар», вступають сили, про які ми нічого певного не знаємо… Ну, та тут, бачу, щось проривається додати і сам Оскар… — Мурат кивнув мені.

— Спочатку щодо організації, котра стоїть за цим убивством, — почав я. — Вона цілком конкретна, і на це не треба закривать очі. А зв'язок із нею найліпше ілюструє особа Альберта Крижинського. Гадаю, мало кому із присутніх тут співробітників фірми «Тартар» відомо, чив займався цей чоловік ще кілька років тому. — Шеф безпеки підняв голову й кинув на мене пильний, вивчаючий погляд. — А займався він дуже цікавою і, скажемо так, нехарактерною для екстрасенса діяльністю. Ну, та будем танцювать од початку!.. — Я взяв листок паперу, який лежав переді мною. — Біографічні дані. Народився тібетський мудрець на Житомирщині, в дуже великій і дуже убогій родині. Що ж… попервах життя юного екстрасенса не було встелено трояндами. Скоріш навпаки: з великими труднощами він скінчив восьмирічку, потім працював у рідному колгоспі, навчався в ремісничому, потім знову працював, слюсарем, і заразом кінчав вечірню школу. Поворотним у його біографії став тисяча дев'ятсот п'ятдесят сьомий рік: він вступив на історичний факультет університету… не знаю, що тут відіграло роль — колгоспне походження, робітнича закваска… а то й що інше! Так чи йнак, а од того дня дорога його йде вгору і тільки вгору, ані на цаль не звертаючи убік. До третього курсу ця людина займає вже крісло секретаря комсомольської організації факультету. Тоді ж — прийом у лави доблесної капе-есес. По закінченні університету — одруження з дочкою директора республіканського Будинку політпросвіти, аспірантура й захист дисертації. Тема її звучить приблизно так: «Партійна організація Черкаської області в боротьбі за підвищення врожаю цукрових буряків». — Хтось засміявся, решта мовчали, й видно було, що їм не до сміху. — Відразу ж після цього — вища партійна школа, затим викладацька робота в університеті. Обирався секретарем різних партбюро. Пильний. Принциповий. Непримиренний. Позбавлений будь-яких моральних принципів. Словом, типовий комуніст… точніш, комуняка, як про таких завжди говорилось в народі. В роки погромів української інтелігенції (друга хвиля арештів, 1972–1980 роки) був призначений заступником декана історичного факультету. Прославився як моральний садист і… і взагалі як сволота. Саме під його керівництвом організовувалися комсомольські судилища над ліберально настроєними студентами, провадилися виключення з вузу та допити в першому відділі. Ну, та роки йдуть… час міняється, і… — я посміхнувся, — …й ми теж міняємося разом із ним, чи не так? 1988 рік стає новим карколомним поворотом у біографії товариша Крижинського. Як тільки повіяло вітрами перебудови, він покидає кафедру, вчений ступінь, звання доцента — і… зникає. Нове явління комуніста Крижинського відбулося наприкінці минулого року… ну, та про цю його личину, вам, гадаю, розповідать не треба. Тібетський мудрець. Буддійський монах. Цілитель. Екстрасенс. Вигнання бісів у Палаці спорту. Заряджена вода. Сеанси по телебаченню. Має сотні тисяч прихильників серед дрібноміщанських верств населення. Слава. Популярність. Масовий психоз!… — Я обвів поглядом присутніх. — Що ж, гадаю, всім зрозуміло, які ж саме сили стоять за цією людиною! Є припущення… — я помовчав, — …є припущення, що на відомство він почав працювати ще в студентські роки.

— З третього курсу!.. — озвався раптом шеф безпеки. — Попервах як секретний інформатор. Конспіративна кличка «Ушастый».

На якийсь мент мені аж заціпило. Скажи лишень, подумав я, виходить, служба безпеки теж копає під цю людину!..

— Тим краще… — оговтавсь я нарешті. — тим краще, панове! Ще одне. — Я жестом спинив Мурата, який надався було перебить мене. — Хочу повернутись до ситуації, в якій опинився «Тартар». Шановні колеги, давайте ж глянемо правді у вічі! Ви що, так досі й не зрозуміли, у яку ми влипли халепу зі справою Малевича? Нас розсекретили; наш клієнт забитий лише тому, що за справу взявся «Тартар»; причина цього — інформація про діяльність відомства, котра, за моїми припущеннями, викладена в паперах Малевичамолодшого. Незрозуміло, щоправда, чому ці папери опергрупа шукала на квартирі, адже Євген Малевич мав їх при собі… Втім, так чи ще як там, а справа, за яку ми взялися, небезпечна, і порятунок лише в тому, що ми відмовимось од неї. Хоч, може, й це буде запізно. Наголошую ще раз…