Ангели по десять шилінгів - Адамс Питер (Петер). Страница 19

— Діаманти в кілька десятків тисяч фунтів? — недовірливо перепитав Хаббард. — Ні, це зовсім виключається. Адже я, зрештою, всі ці роки був її повірником, займався розміщенням її грошей і маю папери, які свідчать про розміри багатства. — Хаббард на секунду замислився. Правда, вона іноді спекулювала на біржі незначними сумами, але мабуть, заради розваги, щоб згаяти час. Сума, яку вона залишила по собі, — а вам, Джун, я можу це сказати, — становить п'ять тисяч вісімсот тридцять фунтів шість шилінгів і п'ять пенсів. Та ще оцей будинок. Але поки що жоден банк не наважився дати під нього хоч мізерну позику.

Джун завважила, що адвокат уперше назвав її по імені. Вона вловила відтінок довірливості в їхній розмові.

— А хіба не можна припустити, що в місіс Шеклі були гроші чи діаманти, про які ніхто не знав?

— Припустити можна що завгодно. Але чому ви повели мову саме про діаманти?

— Я бачила портрет місіс Шеклі. І мені впало в очі, що діаманти на її намисті дуже схожі на оці скельця у свічнику. Давно застаріла форма, зараз так не шліфують. За такої обробки вони багато втрачають у ціні. Можете мені повірити, я написала про це не один репортаж.

— Дайте мені хвилинку поміркувати, Джун, я не зовсім вловив вашу думку, — попрохав Хаббард. — Якщо я правильно зрозумів, ви здивовані, що камінці на намисті дуже схожі на оці жахливі камінці на свічнику, і вважаєте, що це не випадково?

— Я не знаю… Просто мені спало на думку… Припустимо, що камінці на намисті були справжніми діамантами і подарував їх місіс Шеклі той, хто був їй близьким і дорогим. Тому вона й не хотіла розлучатися з ними. Згадки про молодість для паралізованої старої могли бути дорожчими за будь-які коштовності. Але в той же час вона була дуже недовірливою і скупою і мовчала про діаманти. Між іншим, вона не змогла б їх застрахувати, в неї не було таких грошей.

– І тому вона вирішила вдатися до хитрощів, — продовжив Хаббард міркування Джун, — і сховала діаманти у свічнику, який не коштував їй і десяти шилінгів. Якому грабіжникові спаде на думку, що ці брязкальця коштують п'ятдесят чи шістдесят тисяч фунтів!

— Я все ж намагаюся з'ясувати, — задумливо сказала Джун, — що спричинилося до цих загадкових подій у Касл-Хоумі.

— …і ви стали підозрювати чесну місіс Порджес, ви втовкмачили собі в голову, що вона забрала діаманти і хотіла усунути вас зі свого шляху… Ні, Джун, у всьому цьому надто багато фантазії. Я знаю місіс Порджес вже давно, чудової душі людина, мухи не скривдить!

— Ви кажете, що знаєте місіс Порджес вже немало років. Та що ви справді про неї знаєте? Що ви можете знати? Того не досить, що ви іноді перекинулися з нею одним-двома словами. Та й то, певне, про погоду…

– І про кулінарію, — додав Хаббард.

— Ось бачите… — провадила далі Джун. — І тепер ви готові заприсягтися, що вона не здатна на такі речі. А що вона являє собою насправді, про що думає, до якого світу належить, якими принципами керується в житті, які в неї потаємні бажання — про все це ви знаєте так само мало, як і я. Чи, може, я помиляюся?

Хаббард підкинув у камін кілька полін і раптом посерйознішав:

— Мушу признатися, що я поквапився зі своєю оцінкою. Власне кажучи, я знаю тільки те, що протягом багатьох років вона була домоправителькою у старої місіс Шеклі, одержуючи за це скромну, дуже скромну платню, всього шістнадцять фунтів на місяць, ні шилінга більше, і що та на кожному кроці лаяла її, ображала. Отже, можна припустити, що вона ненавиділа господиню всією душею. А від цього припущення лише один крок і до наступного: якимось чином дізнавшись про діаманти — якщо вони взагалі існували, — вона розробила кривавий план їх привласнення.

— А як же ви поясните таємничі обшуки в Касл-Хоумі? Якщо шуряк Фенвіка, отой Роберт Уейд, справді шукав діаманти, то яку роль у цьому відіграють порцелянові ангели? І чому місіс Порджес, тепер уже багата пані, залишається в Касл-Хоумі? І яке відношення до цієї історії має місіс Меріел?

— Можна припустити, що вона теж знала про діаманти у свічнику, і місіс Порджес, боячись викриття, взяла та й пристрелила її.

— Можливо, ви маєте рацію, — сказала Джун. — Але незрозумілим лишається зникнення вбитої. Така маленька, тендітна жінка, як місіс Порджес… — Джун раптом замовкла, їй здалося, що вона почула легке покашлювання.

Хаббард, який, здавалося, прочитав її думки, кивнув головою.

— Касл-Хоум великий, труп можна було сховати й тут. На це в неї цілком би вистачило сил.

І знову Джун охопило таке ж почуття, як півгодини тому, на горищі. Старий будинок, переповнений всяким мотлохом, потрапив у сферу діяльності якихось загадкових і зловісних сил — вбита місіс Меріел, труп якої, можливо, схований десь тут, у підвалі, архіваріус…

— Дозвольте дати вам пораду, Джун, — Хаббард торкнувся її руки.

— Яку?

— Залиште оцей клятий Касл-Хоум. І що швидше ви це зробите, то краще. Можливо, навіть сьогодні ввечері треба виїхати до Лондона. Мене вже починає турбувати думка про те, що тут ви постійно в небезпеці. Якщо ви не заперечуєте, я відвезу вас своєю машиною. Там ви будете в повній безпеці, там з вами нічого не скоїться. А цією справою займеться поліція. Головний інспектор Мідл, безсумнівно, не такий дурний, як здається на перший погляд, і, крім того, у нього хватка бульдога, рано чи пізно він викриє злочинця, навіть без вашої участі.

Джун уже й сама подумувала про втечу до Лондона, але пропозиція Хаббарда збудила в її душі непояснимий опір.

— А Чед? — запитання прозвучало так лаконічно й сухо, що одразу стало зрозуміло: вона не поїде.

Хаббард зневажливо махнув рукою. Це образило Джун.

— Чед? — повторив він. — Чед така людина, яка сама повинна відповідати за свої вчинки, він мусить знати, чим ця історія може скінчитися. І нарешті… ви ж йому не дружина.

— Ні, не дружина.

— Тоді послухайте моєї ради. Напишіть йому кілька рядків…

Різкий шум на кухні змусив його замовкнути. Джун миттю підхопилася з крісла.

— Піду гляну, що там сталося, — вона попрямувала до дверей, але, помітивши, що Хаббард збирається йти разом з нею, додала: — Сидіть, сидіть, я й сама довідаюся, в чім річ.

На кухні, власне, нічого не сталося, якщо не рахувати, що місіс Порджес впустила тацю з посудом.

— Як жаль, — зітхнула стара пані без будь-якого жалю. — Але я гадаю, ви мене зрозумієте.

— Зрозумію?

— Ну звичайно. Адже я навмисне впустила тацю. І хоч мені треба було діяти швидко, я розбила тільки старі тарілки, новий сервіз цілий-цілісінький.

— Я не розумію, що все це означає? — Джун кінчиком черевика торкнулася купи уламків.

— Та зрозумійте ж, дитино! — місіс Порджес, здавалося, була стурбована такою некмітливістю Джун. — Я чула всю вашу розмову з Хаббардом, чула й те, що він запропонував наприкінці. І тоді я сказала собі: «Тривога! Дівчина в небезпеці, треба діяти!» Адже мені абсолютно ясно: вбивця місіс Меріел і нашого старого доброго Лайнора — а він теж убитий, я передчуваю — не хто інший, як оцей негідник адвокат Хаббард! О господи, зроби так, щоб його душа смажилася в пеклі на сковорідці мільйони літ! Амінь!

— Хаббард? — перепитала Джун. — Яке відношення до всього цього має Хаббард?

— А я… а я яке маю відношення? — перейшла в наступ місіс Порджес. — Навіщо мені було вбивати двох людей та ще й тягнути молоду пані в підвал і ховати її там? Ні, це зробив Хаббард!

На обличчі Джун з'явилася тінь недовіри, але стара стояла на своєму.

— Повторюю, це міг зробити тільки Хаббард. Він був виконавцем духівниці місіс Шеклі і, напевне, знав про діаманти. Тому-то він, так би мовити, і уклав угоду зі смертю, взяв та й замінив діаманти на свічнику звичайнісінькими скельцями, які заготував раніше. І коли в Крайстчерчі несподівано з'явилася місіс Меріел, далека і, очевидно, єдина родичка місіс Шеклі, яка знала про діаманти, цей негідник знайшов вихід: убив бідну дівчину! О боже, я так ясно уявляю їх обох під час зустрічі, ніби сама була присутня там! І Лайнор, мабуть, теж помер, бо знав, хто така місіс Меріел, і хотів розповісти про це вашому нареченому. А тепер і я помру, і ви, бо нам відомий убивця.