Атака на мозок - Баллард Джеймс Грэм. Страница 4

їдучи в швидкому потоці машин, він побачив уздовж експрес-шосе принаймні дюжину випромінювачів. Хетуеи говорив, що їх установлять усюди, вони вже тепер височать над торговельними центрами та житловими районами, наче іржаві металеві вітрила.

Коли він зайшов у дім, Юдіт на кухні дивилася переносний телевізор, що стояв над плитою. Френклін протиснувся повз нерозпечатаний великий картонний ящик, що загороджував коридор, поцілував Юдіт у щоку; вона, не зупиняючись, записувала номери. Приємний запах тушеного курчати, а точніше, желатинної його подоби, міцно приправленої, очищеної від отруйних, а разом і від поживних речовин, — приспав його роздратування, що дружина не звертає на нього ніякої уваги.

Він копнув коробку ногою.

—  Що це?

—  Не знаю, любий, цими днями нам постійно щось присилають, я навіть не уявляю, що це.

Вона зазирнула в духовку до курчати — економічніше купувати одне, але велике, дванадцятифунтове, завбільшки з індика, з штучними ногами і крилами, з великою грудиною, левина частка його після обіду викидається (тепер немає ні собак, ні кішок, тому залишки з багатого людського столу пропадають даремно), — а потім пильно подивилась на чоловіка.

—  В тебе дуже стурбований вигляд, Роберте. Поганий день?

Френклін щось пробурмотів. Постійні намагання не дати себе ошукати, виявити в обличчях ведучих програми “Торговельні угоди” ключ до гри загострили зорову чутливість Юдіт. Його охопило якесь болісне почуття солідарності з цілою армією чоловіків, що, як і він, випхнуті телепередачею на другий план.

—  Ти знову говорив з цим божевільним бітником?

—  З Хетуеєм? Довелося. Не такий він, власне, божевільний. — Ступивши крок назад, зачепився за коробку, ледве не розхлюпавши своє питво. — Ну, то що це за річ? Якщо я знову працюватиму наступні п’ятдесят моїх неділь, то принаймні хотів би знати заради чого?

Він оглянув коробку і, врешті, знайшов ярлик.

—  Телевізор? Юдіт, хіба нам потрібен телевізор? У нас уже є три. В холі, їдальні та переносний. Для чого нам четвертий?

—  Для вітальні, любий, не хвилюйся так. Ми ж не можемо ставити переносний у вітальні, це соромно. Я намагаюсь заощаджувати, але чотири телевізори є мінімум. В усіх журналах йдеться про це.

—  І три радіоприймачі? — Френклін роздратовано зиркнув на коробку. — Якщо ми навіть і запросимо інколи гостя, то хіба він весь час сидітиме сам у кімнаті перед телевізором? Юдіт, нам треба спинитися. Речі даються недарма і далеко не дешево. Хай там що, але телевізор — пуста витрата часу. Адже тепер тільки одна програма. Смішно мати для неї чотири телевізори.

—  Чотири програми, Роберте.

—  Вони відрізняються тільки рекламою.

Юдіт збиралася щось сказати, але задзвонив телефон. Френклін підняв у кухні трубку, з неї долинав нерозбірливий шум. Спочатку він зацікавився, гадаючи, що це якась надзвичайно престижна реклама, та потім впізнав голос Хетуея, що захлинався в істериці.

—  Хетуею! — закричав він у трубку. — Заспокойтеся! Що там іще скоїлося?

—  Докторе, на цей раз ви просто зобов’язані мені повірити. Я пробрався до забороненої зони випромінювача, у мене стробоскоп, через нього я виявив сотні імпульсних джерел з оптичними заслінками, щось схоже на кулемети, направлені на людей, але не видимі для них — це фантастика! Готується велика кампанія по підсвідомому рекламуванню автомобілів і телевізорів, вони хочуть примусити міняти модель кожні два місяці, ви тільки уявіть собі, докторе, нова машина кожні два місяці! О боже всесильний, це ж…

Френклін нетерпляче чекав, поки скінчиться п’ятисекундна рекламна пауза, що перервала Хетуея (телефонні розмови були безкоштовні, та тривалість реклами залежала від відстані до абонента: якщо він був далеко, то дев’ять десятих часу займала реклама, тому абоненти відчайдушно намагалися ввернути слово між ними), але ще до того, як закінчилася реклама, він кинув трубку, потім зняв її і поклав поруч з апаратом. Підійшла Юдіт, взяла його за руку.

—  Роберте, що сталося? Ти ж сам не свій! Френклін схопив свою склянку і пішов до холу.

—  Маєш рацію, його слова не дають мені спокою. Я тепер думаю тільки про це.

Френклін глянув на темні контури випромінювача, що височів над торговельним центром, його червоні вогні загрозливо спалахували у нічному небі. Хоч як він боровся з собою, але раптом відчув себе спустошеним, нікчемною комахою, і його охопив страх перед невідомістю.

—  Тепер я далеко не впевнений, — тихо промовив він. — Багато в чому Хетуей має рацію. Ця примусова система купівлі є тим останнім, чого треба було чекати від капіталістичної економіки.

Юдіт мовчала, він подивився на неї. Вона стояла посеред килима з безвільно опущеними руками, її розумне обличчя з правильними рисами тепер виражало безпорадність, бездумність і пригніченість. Френклін простежив за її поглядом — він був спрямований поверх даху універсаму, — з зусиллям відвернувся і швидко увімкнув телевізор.

—  Іди сюди, — сказав у розпачі. — Подивимося телевізор. О, боже, ми й справді не обійдемося без четвертого.

Через тиждень Френклін заходився робити перелік свого майна. Він більше не бачив Хетуея. Але коли за містом пролунали вибухи і він прочитав про спроби диверсій на велетенських рекламних випромінювачах, то відразу згадав його, а згодом почув у останніх новинах, що вибухівку вмонтували робітники, які закладали фундамент.

Дедалі більше випромінювачів виростало над дахами на огороджених острівцях. На десятимильному відрізку од клініки таких екранів було вже понад тридцять, вони стояли впритул один до одного, здіймаючись над потоком машин, наче велетенське доміно. Френклін мимоволі позирав на них і думав, що вибухи могли бути контрнаступом Хетуея.

Він склав список свого майна і побачив, що за минулі два тижні вони з Юдіт за рахунок нових здали такі речі:

автомобіль (користувались 2 місяці)

2 телевізори (користувались 4 місяці)

електроплиту (користувались 5 місяців)

фен (користувались 4 місяці)

холодильник (користувались 3 місяці)

2 радіоприймачі (користувались 7 місяців)

програвач (користувались 5 місяців)

коктейльбар (користувались 8 місяців).

Половину з них він придбав сам, але ніяк не міг пригадати, де і коли це сталось. Заїхавши, приміром, у гараж біля клініки, щоб залити мастила, Френклін погоджувався з доказами службовця, що здати автомобіль у рахунок придбання нового набагато дешевше, ніж його змащувати. Через десять хвилин він мчав по автостраді і раптом усвідомив, що придбав нову машину. Так само були замінені телевізори на ті ж ненависні моделі з деяким удосконаленням (дивно, але телевізори рекламували самі себе, та продавець запевнив, що реклама припиниться через два дні). Фактично не було такого випадку, щоб він сам вирішив, а потім пішов до крамниці і купив!

Тепер Френклін не розлучався із списком придбаних речей і вносив у нього нові покупки спокійно, без протестів, не аналізуючи цю нову техніку розпродажу, розуміючи, що єдиний вихід для нього — цілковита капітуляція. Доки він і такі, як він, виказували хоча б слабенький натяк на опір, крива росту інфляції стримувалась до десяти відсотків на рік. Та коли навіть і цей незначний опір було придушено, вона почала непомірно зростати, виходячи з-під контролю…

Через два місяці, якось повертаючись додому, він уперше побачив зблизька рекламний випромінювач. їхав він із швидкістю 40 миль на годину. Після другої з,.трьох листоподібних шляхових розв’язок рух почав сповільнюватися. Біля одного випромінювача сотні машин з’їжджали на трав’яний газон, збирався натовп. Вгору по металевому фасаду дерлися дві маленькі чорні постаті, на решітчастій поверхні у вечірньому небі періодично спалахували безліч світлових пульсаторів. Інші валялися долі, і перше враження було таке, наче робиться профілактичний огляд.

Френклін зрозумів, що підозри Хетуея справдилися. Спинивши машину обіч дороги, він пішов до натовпу, що був освітлений спалахами випромінювача. Далі, за металевою огорожею, яка оточувала острівець між шляхопроводами, стояв гурт поліцейських та інженерів, що спостерігали за людьми, які лізли за сотню футів над землею.