Багато, багато, багато золота… - Билкун Николай Васильевич. Страница 32

— Дивачить, дивачить хлопчик, — уже остаточно впевнився той, котрого назвали Майклом, і так само остаточно втратив будь-яке зацікавлення до “красунчика” і до його божевільних фінансових операцій. Але біржовий “заєць” Білл не задовольнився такою відповіддю, пірнув у натовп і кудись зник.

Зараз “красунчик” став центральною фігурою на біржі. Фінансових геніїв він одштовхнув набік, і вони просто спостерігали, не купуючи і не продаючи. Їм потрібно було спершу відшукати логіку у вчинках цього “красунчика”, а вже потім ламати йому хребет. Логіки в його вчинках поки що не було ніякої, і вони, попередивши по телефону своїх клієнтів і розповівши їм, що тут робиться, вичікували.

Хвилин за п’ятнадцять поміж маклерів з’явився Білл. Біржові маклери — стріляні горобці, й для них важкенько вигадати сенсацію. Більше того, навіть тоді, коли сенсація сталася, вони стримують свої емоції і вдають, що сенсації ніякої не було, а як і була, то не про них. Білла знали як такого, що не перший рік годується з біржового корита, й біржа для нього була рідною оселею. Білл орієнтувався на біржі, як водій таксі на вулицях рідного міста. Й раптом Білл повернувся з обличчям жовтим і пожмаканим, як виплюнута гумова жуйка.

— Я був у Стіва, — тихо сказав він, — цей хлопець не дивачить… Він діє за дорученням якогось містера Живокіста…

— Значить, він залишить цього містера… як він там, без штанів!

— Він залишить без штанів нас. Цей хлопець руйнує біржу, як слон комашник.

Маклери зареготали. Це було справді смішно. Біржу не можна зруйнувати так само, як не можна перевернути земну кулю. Правда, Архімед запевняв, що земну кулю можна перевернути, маючи опертя. Що ж до біржі, то тут, мабуть, і опертя не допоможе. На біржі може бути розчавлено чимало людей, чимало фірм, навіть компаній, але сама біржа залишається непорушною і байдужою до їхньої долі, як єгипетський сфінкс до долі якого-небудь скорпіона, розчавленого верблюжим копитом.

Але Білл не поділяв їхніх веселощів.

— Учора, — сказав він, — на поточний рахунок цього містера Живокіста в підвалах Національного банку лягло щось важке, блискуче, жовте. Підозрюють, що того жовтого, важкого, блискучого дуже й дуже багато, панцерники зробили кілька рейсів.

Хтось тихесенько свиснув, у декого на обличчі розпливлася скептична усмішка, але люди, які добре знали Білла, зрозуміли, що він не жартує. Їх здивувало, чому Білл назвав не приблизну суму, а натякнув на золото. Так, золото возять у панцерниках, так, золото лежить у підвалах Національного банку, але справжні бізнесмени мають справу не з золотом, а з паперовими грішми й з вартісними паперами. Золото така ж реальність, як і сам бог. Віруючі знають, що він є, але мало кому з них доводилося бачити живого бога.

— Золото? Яке золото? До чого тут золото?

— Не знаю. Кажуть, багато золота, дуже багато. І ще… Кажуть, тут уплутаний Гартман.

— Гартман? А-а-а… Спекуляція з азійським золотом. Може бути! Може бути і два панцерники, й чотири, й усе ж цей красунчик пустить свого господаря з торбою. Може, він хоче купити біржу?

І для досвідчених біржових зубрів “красунчика” в гарно зшитому костюмі більше не існувало. Зараз біржа ковтне його золоті панцерники, курс акцій вирівняється, одні понизяться, інші підвищаться. Усе стане на свої місця, і “красунчик” піде звідси голий як бубон. Так йому і треба: не відкушуй більше, ніж можеш ковтнути. Біржова гра, як і кожна гра, має свої правила, й лихо тому, хто її порушить.

Але щось не було видно, щоб маклер-дебютант виявляв які-небудь ознаки занепокоєння. Він поводився з колонками цифр, як трирічний малюк з кубиками: то складав їх, то розкидав, то знову згортав докупи.

Звідки було знати навіть найдосвідченішим з біржовиків, що зараз вони вступили в двобій з доскональною електронною машиною, що набрала вигляду “красунчика” у гарному костюмі? Поки вони обдумували один хід у складній біржовій грі, Мідас (бо не важко здогадатися, що “красунчик” був саме Мідасом) робив сотні найсміливіших ходів і виконував тисячі найскладніших фінансових операцій.

Через кілька годин на біржі Мідаса помітили по-справжньому. Багато маклерів кинулися до телефонів. Вони боялися робити будь-що на свій страх і розсуд і вдалися до хазяїв по консультації. І внаслідок містер Нокс мусив на п’ятнадцять хвилин раніше відпустити масажистку, містер Квокс не допив п’ятий коктейль, містер Локс перервав партію в бридж, містер Докс незаслужено образив коханку, містер…

Усіх, звичайно, не згадаєш, але дуже багато людей у цей день були роздратовані тим, що їх відірвали від приємних, звичних справ і примусили напружити захирілі мізки. Всі вони кинулися до своїх контор, а найнетерплячіші поїхали на біржу.

…Біржу лихоманило. Такого біржа ще не пам’ятала. Навіть на початку тридцятих років, коли наче мильні бульки лопались одні за одними банки із сталою, поважною репутацією, коли одне по одному припиняли роботу великі підприємства, а дрібні акціонерні товариства дохли, наче мухи, навіть тоді все це можна було зрозуміти і пояснити жахливою кризою, що прокотилася по всіх п’яти континентах. Але зараз… Власне, Мідас, наробивши чималого шарварку в біржових справах, заплутавши карти й напустивши фінансового туману, зараз діяв зрозуміліше і ясніше. Він кинув “лицарську” (якщо біржа і лицар сумісні поняття) рукавицю відразу кільком великим банкам, і ті рукавицю підняли. Почався страшний герць, за ходом якого, затамувавши дихання, стежили кілька десятків дрібних банків, чия доля лежала на терезах банків великих, кілька сотень маклерів і тисячі власників акції. Банки вводили до бою все нові й нові полки, й хвилинами здавалося, що вони розплющать Мідаса. Але він був міцний. Його не розплющили тисячі тонн океанської води, коли він із страшних глибин добував золото для Живокіста, його не брали кулі, то що йому могли зробити банківські папірці?

Мідас маневрував, як гарний шахіст. Часом він давав “жертву” своїм противникам, і вони ковтали його “жертву”, як риба черв’яка. Біржа завмирала. Акції фірм, що мали столітню блискучу репутацію і навіть у роки найжахливішої кризи примудрялися давати своїм акціонерам дивіденди, важкими кувалдами молотили Мідаса, й він починав відступати. Маклери задоволено всміхалися, а найдосвідченіші з них навіть бровою не вели. Проте їхній вигляд промовляв: “А що ми вам казали? Тільки самогубець може зважитися підняти руку на містера Корда, Лебона чи Монфелера. Зараз їхні хлопці обпатрають цього шмаркача й випустять із нього кишки!”

Найобережніших непокоїло питання: чому Гартман, людина з бездоганною репутацією, людина, спроможна заробити навіть на власних похоронах, раптом зв’язався з якимось пройдисвітом. Ну, гаразд, клієнт Гартмана спекулює на золоті й надумав трохи побавитися на біржі з допомогою Гартмана. Гартман теж мусить мати на цьому сякий-такий зиск. Незрозуміло, для чого Гартманові пускати клієнта з торбами? Хіба що самі банки купили Гартмана, й він…

Але думати було ніколи. Події розгорталися з блискавичною швидкістю. Банки ковтали “жертви” Мідаса як черв’яків і тут-таки відчували, що всередині черв’яків гострі гачки. Мідас ішов у наступ. Він громив сталеплавильні компанії, залізниці, топтав ногами власників шахт, робив голими ковбасних королів. Тепер навіть не вельми досвідчені фінансисти бачили у його вчинках залізну логіку. Це був сеанс одночасної гри у шахи на багатьох дошках, і Мідас обрав собі роль гросмейстера.

Він розумів, що валить огорожу не той, хто виламує окремі штахетинки, а той, хто підкопує стовпи. Стовпи до того ж виявилися підгнилими. Кілька масованих ударів по вугільних компаніях, і захиталися акції сталеплавильних і залізничних. Ще удар… ще… Золото м’яке, ковке, молотка з нього не зробиш, але золото — важкий метал. А коли його багато, багато, багато…

Мідас усе бив і бив золотою кувалдою, і вартісні папери під ного ударами перетворювалися на макулатуру. Кмітливий Білл кудись побіг телефонувати і, повернувшись, зашепотів на вухо Майклу: