Я у Марспорті без Хільди - Азимов Айзек. Страница 4

Він відпустив мене, і я ледь не гепнувся на спину.

Я вже намірився рушати. Ноги шкребли підлогу без жодної намови з мого боку — але я повернувся назад.

— Гей, Рогу, — сказав я, — не можеш підмахнути мені чек на тисячу кредитів — без занесення у відомості — за послуги, надані Службі.

От тоді я переконався, що він наполовину збожеволів від полегшення й дуже нетривалої вдячності, бо сказав:

— Звичайно, Максе, звичайно. Десять тисяч кредитів, якщо тобі потрібно.

— Мені потрібно, — сказав я, в свою чергу хапаючи за вилогу його, — мені потрібно, мені потрібно.

Він заповнив офіційний чек Служби на десять тисяч кредитів, а це було все одно, що чиста готівка для половини Галактики. І Рог непідробно посміхався, передаючи мені чек, і, будьте певні, я також посміхався, беручи папірець.

Як він там збирався звітувати, то вже була його справа. Головне, що мені не треба було звітувати перед Хільдою.

Я вже справді востаннє стояв у відеокабіні і набирав код Флори. Пускати справи своїм ходом, поки я доїду, я не відважувався. Ще півгодини можуть якраз дати їй час домовитися з кимось іншим, якщо вона вже не домовилася.

Примусити її відповісти. Примусити її відповісти. Приму… Вона відповіла, але на ній був верхній одяг. Вона збиралася виходити, і я, очевидно, випередив її на хвилину-другу.

— Я зібралася йти, — оголосила вона. — Деякі чоловіки можуть бути порядними. І надалі я не бажаю вас бачити. Я не маю бажання, щоб ви будь-коли потрапляли мені на очі. Зробіть велику ласку, пане Як-вас-там, і заберіть пальці з мого сигнального коду, і надалі прошу не ялозити його…

Я не казав нічого. Я просто стояв, тамуючи подих, і тримав чек так, щоб вона могла його бачити. Просто стояв. Просто тримав.

Не сумнівайтеся, при слові “ялозити” вона почала придивлятися пильніше. Надто високої освіти та дівчина не здобула, але прочитати “десять тисяч кредитів” уміла швидше за будь-якого випускника коледжу в цілій Сонячній системі.

— Максе! Для мене?

— Все для тебе, крихітко, — сказав я. — Я ж казав тобі, що маю невеличку оборудку. Я хотів тебе здивувати.

— О, Максе, який ти милий! Я насправді не гнівалася. Я жартувала. Їдь просто до мене, — вона вже зняла плащ.

— А як з твоїм візитом?

— Я ж сказала, що жартую.

— Їду, — сказав я втомлено.

— Але тепер з усіма до єдиного кредитами, — сказала вона пустотливим тоном.

— З усіма, — запевнив я.

Я перервав зв’язок, вийшов з кабіни і тепер нарешті відчув себе віль… віль…

Я почув своє ім’я.

— Максе! Максе! — Хтось біг до мене. — Рог Крінтон сказав мені, що я знайду тебе тут. Нарешті мама здорова, отже, я дістала спеціальний квиток на “Космоїд”. А для чого ці десять тисяч кредитів?

Я не обертався.

— Привіт, Хільдо!

А потім я обернувся й спромігся на найважчу річ, яку мені будь-коли вдавалося зробити за все моє нікчемне космострибне життя.

Я спромігся посміхнутися.