Людина, що знайшла своє обличчя - Беляев Александр Романович. Страница 14

— Імовірність цього мізерна.

— З вашої близорукої точки зору земного черв’яка. Астрономи кажуть інше. Вони спостерігають величезні спалахи у всіх кутках світової безодні. І якщо брати космічні масштаби, то в одній тільки нашій, так званій галактичній, системі, в маленькому перевулочку всесвіту, що називається Млечна Путь, зіткнення відбуваються, мабуть, не рідше, ніж зіткнення автомобілів на вулиці великого міста.

— Так, але для нас, «черв’яків Землі», інтервали між цими катастрофами дорівнюють мільйонам років… І з якою метою ви хочете погубити людство?

— Я вже сказав вам, що мені немає діла до людства. Я не хочу губити, але й не бажаю відмовлятися од своєї мети заради врятування людства.

— Якої мети?

Містер Бейлі не відповів.

Ми йшли вздовж чарівного голубого озера. Ледве помітна пара підіймалася над ним. Незважаючи на всі запобіжні заходи, рідке повітря все-таки трохи випаровувалося. Теплота земної кулі і сонця давали себе взнаки навіть крізь усі ізоляційні перешкоди.

У стіні грота видно було чорні двері.

— Зайдімо сюди, — сказав містер Бейлі.

Він відчинив двері, ми спустилися пологим коридором і ввійшли в іншу печеру. Вона була значно менша. Тут не було голубого озера. Печера нагадувала якийсь склад. Вірніше, містечко, де замість будинків стояли величезні шафи з того ж чорного, глянцевого матеріалу. «Вулиці» були розташовані з прямолінійністю плану американських міст. Бейлі відчинив дверці однієї з шаф і, висунувши з допомогою механізму ящик, показав, що є в ньому: там лежали блискучі кульки, завбільшки такі, як грецький горіх. Я з цікавістю чекав пояснень.

— Вам, певно, відомо, — почав Бейлі, — що один літр води при звичайній температурі вбирає до семисот літрів газу аміаку, а при нулю градусів кількість вбираного аміаку досягає близько тисячі сорока літрів, причому об’єм води майже не збільшується.

Я кивнув головою і відповів:

— Газ розміщується в проміжках між частками води.

— Саме так. Проміжки між молекулами газу порівняно з розміром самих молекул величезні. Розташування молекули нагадує розташування планет у сонячній системі,— вони перебувають одна від одної на величезних, порівняно з їхніми розмірами, віддаленнях. Якщо ви читали Фламмаріона, то пригадуєте, що він говорить про комети. Комету, що складається з розріджених газів і займає простір в сотні тисяч кубічних кілометрів, можна було б вмістити в наперсток, ущільнивши ці гази… Так ось, такі «наперстки» перед вами. Хитромудрому Енгельбректу вдалося перетворити рідке повітря на виключно тверде тіло. В одному цьому ящику міститься повітря більше, ніж у величезному озері з рідкого повітря. Спробуйте взяти одну з цих кульок!

Я простягнув руку і попробував витягти кульку, але не міг цього зробити.

— Вони всі сплавлені разом, — відповів я. Бейлі розсміявся.

— Скільки важить один кубічний метр звичайного кімнатного повітря? — запитав він мене.

— Близько кілограма.

— Кілограм з чвертю. А в цій кульці вміщено один кубічний кілометр повітря. Не кожний кінь повезе віз, навантажений однією такою кулькою.

Я був вражений, і моє здивування зробило містеру Бейлі велику приємність.

— Так, — повторив він. — Енгельбрект вартий тих грошей, які я плачу йому. Тепер ви повірите, що переробити всю повітряну сировину не така вже й неможлива річ. Уявляю, який підніметься в світі переполох, коли люди почнуть задихатися!

І, простягнувши руку до виблискуючих кульок, містер Бейлі сказав з пафосом:

— Звідси я можу владати світом!

Мене вразило, що він, сам того не знаючи, майже буквально повторив слова пушкінського «Скупого рицаря».

— «А що є непідвладне?» — продекламував я вслух.

І продовжував:

— Це ви добре сказали, — відповів Бейлі, уважно вислухавши мене. — Я не знав, що ви поет.

— Це не я сказав, а Пушкін.

— Усе одно. Добре сказано. Пушкін? Пам’ятаю. Він наслідував нашого Байрона і нашого Вальтера Скотта. Але кінець поганий. Мені мало тільки усвідомлення влади. Я капіталіст, комерсант. Мертвий капітал — це не капітал. Я повинен торгувати і торгую… Торговець повітрям!.. Ха-ха-ха! Хто б міг подумати?

— З ким же ви торгуєте? — запитав я.

— А з ким я повинен торгувати? — несподівано роздратовано вигукнув містер Бейлі. — Чи не з вашими наркомторгами?

— Значить, із закордоном? Не скажу, щоб ця торгівля була законною. Ви влаштувалися на нашій радянській території…

— І переробляю ваше чудове російське повітря, і порушую монополію зовнішньої торгівлі, і так далі, і так далі. Я торгуватиму з Англією, Німеччиною, Францією, наживу капітал, а ви відберете його в мене? Я поїду в Англію, а ви там зробите революцію і доберетеся до мене і моїх капіталів? — говорив містер Бейлі з дедалі більшим роздратуванням. — Ні, досить! Ви зіпсували весь світ. Немає на земній кулі кутка, де б не загрожувала червона небезпека. Я міг би в дугу зігнути вас. Ви ще не знаєте про всі мої ресурси. Але це мені набридло. Я хочу торгувати спокійно і впевнено.

— Тоді вам краще було б перебратися на Місяць, — з іронією сказав я.

— І дуже просто! Тут немає нічого смішного. Місяць надто малий, щоб удержати атмосферу, але я можу влаштувати підмісячні житла. Повітря не бракуватиме. А для міжпланетної подорожі в мене є деякі можливості, трохи кращі за порохову ракету.

— Ви це серйозно? — запитав я, здивовано поглянувши на нього.

— Цілком серйозно.

— І там ви відкриєте контору продажу повітря? Але би сказали, що вже провадите торгівлю?

— Так, проваджу, і дуже успішно.

— А з ким, можна знати?

— З Марсом, — відповів він. — Так, з мешканцями планети Марс. Це дуже вигідний ринок для збуту повітря. Ви знаєте, що на Марсі барометр стоїть в дванадцять разів нижче, ніж у нас. У бідних марсіан невистачає повітря. І вони дуже добре платять за цей товар.

«Божевільний! — подумав я. — Ще цього невистачало!»

— І що ж, вони прилітають до вас, чи ви відправляєте туди свого комісіонера?

— Навіщо? Я кидаю на Марс з особливої гармати ось ці снаряди. Там вони вибухають і перетворюються на повітря. А марсіани таким же способом транспортують мені взамін свій продукт іль.

— Іль? Що це таке?

— Радіоактивний елемент, що має величезну енергію. Цією енергією приводяться в рух усі мої машини, цією енергією працює гармата, що посилає снаряди на Марс. Іль може дати енергію і для ракети, в якій я полечу на Місяць.

— Але чому ж марсіани не прилетіли на Землю за повітрям? Марс більш давня планета, і марсіани повинні були перегнати нас в техніці.

— Вони і перегнали. Але в марсіан дуже слабкий організм. Уже шістсот років тому вони робили спроби міжпланетних подорожей. Але вони завжди гинули, не будучи в змозі перенести умов подорожі. Під час польоту тіла невагомі. Такий стан шкідливо впливав на кровообіг і всі життєві функції. І сміливі мандрівники неминуче вмирали — одні в дорозі, інші незабаром після повернення на Марс. Вони назвали цю хворобу «лавітаціон» — так можна перекласти нашою мовою їхнє слово.

— Як же ви все це узнали і як встановили з ними зносини?

Містер Бейлі нахмурився.

— Досить і того, що я сказав вам. Якщо ви не вірите, я покажу вам іль. А втім, ви самі одного разу були свідком того, як я мало не загинув у болоті, коли одержував марсіанську посилку.

Але я не міг повірити Бейлі, — таке все це було незвичайне, — і заперечував далі:

— Однак така «посилка», пролітаючи крізь повітряну оболонку Землі, повинна була розжаритися і перетворитися на пару, як осколок боліда.