Яким ти повернешся? - Росоховатский Игорь Маркович. Страница 20

СИГОМ І ТВОРЕЦЬ

Фантастична повість

СТАРИЙ

Він сидів у глухій алеї парку і читав газету. Поряд на лавочці стояла господарська сумка, з якої стирчали лапки замороженого курчати. Повітря було майже нерухоме, в ньому кружляли пушинки…

На алею вийшов високий юнак з крупними правильними рисами обличчя. Уздрівши старого, він підійшов до нього і сів поряд. Зазирнув у газету. Старий зрадів можливому співбесідникові, поспішно запитав:

— Ви читали про війну в Африці? Маленька війна, а яка жорстока! Купили літаки у СІПА. Уклали військову угоду з Замбією.

— За що вони воюють?

— Не знаю. Тут не написано, — відповів дід, тицяючи скарлюченим пальцем у газету. — А ось на фото відома актриса в гоночному автомобілі. Машина дісталась їй після смерті нареченого, знаменитого гонщика. Він розбився, досягнувши швидкості триста миль на годину.

— Навіщо?

— Що навіщо? — здивувався дід.

— Навіщо йому була потрібна така швидкість? Він поспішав на побачення, на допомогу кому-небудь, рятувався від небезпеки?

Старий здивовано глянув на незнайомця і стенув плечима. На всякий випадок трохи відсунувся.

— Скільки вам років? — запитав незнайомець.

— Сімдесят шість.

— Яка ваша спеціальність?

— Був майстром на будівництві, потім служив у конторі.

— А тепер?

— На пенсії.

— Що ж ви робите?

Дідок усміхнувся. Цей кремезний юнак чимось був схожий на його сина.

— Читаю газети. Дивлюсь телевізор. Допомагаю дітям виховувати онуків. Але і ті й ті погано виконують мої настанови.

— І повторюють ваші помилки?

— Мабуть, що так, — засміявся дід.

— А курча несете їм?

— Їм і собі. — Старий насторожився. В голосі співбесідника вчулися дивні нотки.

— Де вони живуть?

— Хто?

— Онуки. Ті, кому ви несете курча. Адреса? “Божевільний? Грабіжник? Що він од мене хоче? Адреси я йому не скажу…” В пам’яті старого на мить спалахнула адреса, і незнайомець голосно повторив її.

“Як же це я проговорився”? — засмутився дід. Його губи тремтіли.

— Навіщо вам адреса?

— Хочу віднести вашим онукам курча. Вони не повинні зостатися без обіду.

— Але я принесу його сам…

— Ви не зможете цього зробити.

— Чому?

— Бачте, я не просто людина, а людина синтезована — сигом. Можливо, чули або читали про нас? Ми не роботи, як дехто думає. Роботи простіші за людей, а ми набагато складніші і досконаліші. Люди творять нас такими, якими хотіли б бути самі. Бувають сигоми найрізноманітніших конструкцій, з різними способами здобування енергії. Я, наприклад, живлюся не так, як ви, люди. Ви споживаєте рослинну і тваринну їжу, потім відбувається довгий цикл травлення їжі, в клітинах накопичується паливо — АТФ, тобто аденозинтрифосфорна кислота. І тільки потім ви дістаєте з неї енергію, потрібну для життя. Я живлюся чистою АТФ. І коли беру її з істоти, остання гине. А зараз я голодний…

— І ви хочете… — Старий не міг більше вимовити й слова. В голові майнула думка: “Він обманює, жартує… А може, це божевільний? Якщо так, то він справді може вбити. Хоча б хто-небудь надійшов. І треба ж було мені сісти в цій алеї…”

— Я не обманюю і не жартую. Як бачите, я читаю ваші думки. І ніхто з перехожих не допоможе. Заспокойтеся. Все станеться так швидко, що ви нічого не відчуєте.

— Але ж ви не захочете вчинити злочин…

— А коли б вас розірвав голодний звір, це був би злочин? А коли ви і ваші онуки їсте курча? Так вас створено. Мене створили трохи інакше. Я й так роблю для вас усе, що можу. Я ж не вбиваю ваших онуків, які повторюватимуть ваші помилки. А вам уже нічого не належить. Навіщо вам життя? Онуки тільки радітимуть, що позбудуться зайвих настанов.

— А хіба не можна одержати ту речовину, те паливо від тварини, від собаки, наприклад? — Старий хапався за соломинку. — В парку чимало собак…

— Вони далеко, а ви близько. Їх треба шукати і витрачати час. Це нерозумно.

…За кілька секунд по цьому сигом узяв сумку і пішов за адресою.

Двері квартири відчинив вайлуватий підліток років тринадцяти.

— Оце передав дідусь, — сказав сигом і подав торбинку.

— А де він сам? Мабуть, зустрів друзів? Довго затримається?

— Довго.

— Але ж він знає, що мені треба з ним поговорити, перш ніж піти до школи?

— Навіщо?

— Порадитися.

— Хіба ти виконуєш його поради?

Підліток знітився:

— Не всі, звичайно. Але… От — зіпсувався телевізор… Фред надумав мінятися марками, а мені чомусь не довіряє. Треба, щоб за мене сказав дідусь…

— Тобі доведеться обійтися без дідуся, — відповів сигом.

— Ти, мабуть, голодний. Я приготував для тебе обід, — сказав Творець.

Сигом почув жалібне виття собак, що долинало з бетонованих підвалів, де на першому ярусі був віварій і склади, а під ними на семи ярусах містилися лабораторії і завод.

— Дякую. Я не хочу їсти, — відповів сигом.

Брови Творця шугонули вгору:

— Ситий?

— Так.

— Отже, тобі довелося…

— Так, — швидко відповів сигом і додав: — Це була людина, стара людина.

— Хіба ти не міг знайти чогось іншого?

— Вона була близько. Вона уже не працювала, не давала користі. Належала до тих, кого ви називаєте непридатними. — Погляд сигома був чистий і ясний, мов у дитини.

Творець відчув легкий озноб, подумав: “Я мав рацію, коли запрограмував у ньому для початку одне почуття — любов до Творця”. Запитав:

— Ти балакав з ним?

— Так. У нього є онуки. Він купив їм курча. Я взнав адресу й одніс онукам їжу.

— Що ж, ти вчинив розумно, — зітхнув Творець.

— Я пам’ятаю програму, — відповів сигом. — Є тільки два критерії: розумно і нерозумно. Решта — пусте.

Щось у його тоні не сподобалося Творцеві. Він запитав:

— У тебе є сумніви щодо свого вчинку?

— Так. Я розмовляв з його онуком. Якщо інформація, яку зібрав старий, потрібна тому підліткові, то чи не могла вона знадобитися мені? А я одержав від нього тільки АТФ і назавжди втратив його інформацію. Чи не правильніше було спочатку одержати інформацію, а потім — АТФ?

— Надалі будь розумніший.

— Постараюся, — пообіцяв сигом. І подумав: “Коли б старий лишився живий, то все ще збирав би інформацію. Чи не означає це, що його життя корисне й для мене?” Запитав: — Напевно, коли б люди не такі мудрі, як ти, дізналися про мій вчинок, то назвали б його злочином?

— Добро і зло — пусті поняття, сину мій. За ними немає логіки. Це павутина, якою дужі обплутують світ, щоб керувати ним. Це щит, який піднімають немічні, щоб захищатися. Через те брехня задовольняє і тих і тих. Але тобі вона не потрібна. Не засмічуй пам’яті. Пам’ятай: тебе створено для того, щоб ти став вождем і допоміг людям побудувати світ, який грунтується на суворій раціональності.

— Так.

— В ньому розквітнуть науки і мистецтво. Кожен матиме те, що заслужив. Таким чином, ми нарешті досягнемо стабільності.

— Розумію, — відповів сигом. В голосі його вже не бриніли сумніви.

Той, кого називали Творецьом, задоволено всміхнувся. Його блакитні очі дивилися на співбесідника майже лагідно, але дві виразні складки від короткого носа до губів ніби тримали усмішку в рамці. Він вів далі:

— Люди створили чимало псевдоцінностей, неправильних понять, придумали чимало брехливих слів. Їм вони потрібні для боротьби і обману. Однак усе це не повинно ні обманути, ні залякати тебе. У хвилину небезпеки створи довкола себе енергетичну оболонку. Намагайся не вмикати без потреби променевих органів, бо ти можеш знищити багато людей і зруйнувати місто. Пам’ятай про два критерії.

— Керуватимуся тільки ними.

— Пам’ятай другий закон програми — ти не повинен заходити в бібліотеки, читати книжки та газети, крім тих, які пропоную я. А тепер іди. Використовуй час своїх перших прогулянок для спостережень і бесід.