Капітан далекого плавання - Константин Теодор. Страница 29
— Не поспішайте відмовлятися, бо не знаєте, яку ціну ми хочемо заплатити за вашу совість. Передусім ви повинні знати, чого ми від вас хочемо. По суті, майже нічого, пане Баділа.
— Для зради це не має значення.
— Дорогий пане Баділа, я знаю: там, у вас на сході, пишномовність у великій шані. Я набагато старіший від вас, звідав більше, тому по-дружньому раджу облишити порожню балаканину. Ви, комуністи, користуєтесь діалектикою тільки теоретично. Чому ж ви не спробуєте судити діалектику? Якби спробували, то побачили б, наскільки умовним є поняття зради. Проте я не хочу втягати вас у розмову на тему діалектики й зради. Знаєте чому? Бо люди не звикли міняти погляди через теорію. Тут більшу роль відіграють гроші. Це є найпевніший метод переконання. Ви що будете пити? — підійшовши до буфета, спитав Шункеріке.
— Нічого.
— Вас часто посилають за кордон?
— Коли це необхідно. В усякому разі, не я вирішую цю справу.
— Це ми самі знаємо. Вас уже кудись посилали?
— Ні.
— А до кінця року ще можуть кудись послати?
— Все можливо.
— Ось і настав час сказати, чого власне ми від вас вимагаємо. Ми хочемо, щоб тоді, коли ви знову поїдете за кордон, привезли сюди конверт чи щось подібне, який вам вручить одна особа. Ви повинні зробити так, щоб ніхто не виявив того матеріалу, який буде вкладено у ваш багаж напередодні від'їзду. Оце й усе, пане Баділа. Як бачите, ми не просимо у вас копій тих документів, що ви їх перевозите, як дипломатичний кур'єр, копій документів з архіву міністерства, де ви працюєте, хоч вони й мають для нас інтерес. Лише погодьтеся бути іноді й нашим кур'єром. Гонорар заплатимо, який скажете. Вважайте, мова йде не про постійне співробітництво, а лише про окремі випадки. Звичайно, вашому бажанню співробітничати з нашим трестом постійно ми були б дуже раді.
— Мене зовсім не цікавлять ваші пропозиції. Рішуче протестую проти мого ув'язнення і вимагаю негайно мене звільнити! Я вам казав і ще раз повторюю: я ненавиджу зрадників!
— Годі! Ви знову вдались до пишномовства. Виходить, мені не пощастило вас переконати.
—І не пощастить!
— Отже, ви горите бажанням нас залишити?
— Негайно!
— Дуже добре. Зараз накажу.
Шункеріке натиснув кнопку дзвінка, і в дверях з'явився Сугар.
— Пан Вал на борту? — спитав Шункеріке.
— Так, пане.
— Передай йому мій наказ: хай приготується супроводити пана Баділа. Міс Голлу накажи приготувати катер.
— Слухаю, пане.
— Ви задоволені, пане Баділа? — повернувся Шункеріке до Раду.
— Дякую, пане Шункеріке, — відповів той дуже розчарований, що його насправді звільнять. Тоді так ретельно обдумані плани полетять шкереберть. Вся надія була на те, що Шункеріке так легко не відмовиться від наміру завербувати його. Мабуть, це якийсь черговий трюк.
— Через чверть години ви зможете їхати. Пан Вал, якому випала честь доставити вас на корабель, відвезе на берег. Однак гадаю, ви не заперечуватимете, коли перед тим, як залишити палубу, зробите для мене приємність — проглянете разом зі мною невеличкий кінофільм. Це займе не більше десяти хвилин.
— Якщо мова лише про десять хвилин…
— Дякую вам, пане Баділа, — глумливо проказав Шункеріке. Він поставив на стіл келих, сів у крісло.
Світло погасло, й на екрані заворушилися постать Раду і міс Голлу на першому плані. Оператор надає йому перевагу. Хоче підкреслити його неохайність. Краватка з'їхала вбік, носовичок на дві третини висунувся з нагрудної кишені. Запонки на рукавах пообвисали. Штани попіднімалися вище кісточок. Оператор явно смакує деталі. Скуйовджене волосся. Він у доброму гуморі — дурнувато посміхається. В правій руці тримає келих з коктейлем. Лівою обіймає міс Голлу, яка любовно схилила голову йому на плече. Міс Голлу в непристойній позі розвалилась у кріслі з келихом в руці. Він цокається з нею. Дзвенять келихи. Отже, то був не сон… Але коли? Коли? Першого вечора? Мабуть, саме тоді. З усього баченого на екрані він мало що пам'ятає…
Перед таким «компрометуючим» документом він повинен погодиться з Шункеріке, бо відмова зруйнує все.
Тільки спалахнуло світло, Шункеріке ввічливо спитав:
— Сподобалось?
Замість того щоб відповісти, Раду схопився за голову:
— Невже я міг скотитись до такого?
— Нащо лицемірити, пане Баділа? Хіба це неприємно? Пізніше, коли згадаєте цю невеличку розвагу з міс Голлу, то, їй-богу, жалітимете, що не були на яхті довше.
— Це підло! Це шантаж!
— Дорогий пане Баділа, такі слова викликають у мене нудоту, не вживайте їх. Це — спроба допомогти вам зрозуміти власну вигоду. Плівка може потрапити туди, де ви працюєте. Вважаю, що «товаришів» з відділу кадрів зацікавлять не так ваші залицяння до міс Голлу, як сцена підпису вами однієї квитанції, а перед вами купа грошей…
— Це брехня! Я не підписував квитанції й не отримував ніяких грошей!
— Невже? Ви отримали п'ятнадцять тисяч франків і дали розписку. Гадаєте, як при вас нема грошей, то ви нічого не підписували? Ви ж їх самі подарували нашому повару, коли дізналися про його хвору дружину та двох паралізованих дітей.
Шункеріке брехав. Якби Раду попросив показати розписку, то поставив би його в незручне становище.
— Ви надто вольова людина, пане Баділа, мені такі подобаються. Проте дам вам невеличку пораду. Треба завжди добре мізкувати, щоб виплутатися з біди, бо колись попадете в скрутне становище…
— Скрутніше, ніж зараз, знайти важко, — сказав Раду, вдаючи зляканого.
— Як ви можете називати таку ситуацію скрутним становищем? Це для вас велике щастя. Добре поміркувавши, ви будете вдячні нашому тресту. Отже, пане Баділа, ви, певне, пристаєте на нашу пропозицію?
— Що ж мені ще робити?
— Детальні інструкції дістанете пізніше. Поки що підпишіть це зобов’язання. Проста формальність. Все-таки нам теж необхідно застосувати заходи для власної безпеки. На випадок, якщо ви колись передумаєте… Ви вибираєте постійне співробітництво чи тимчасове, лиш на один раз?
— Обмежимось одним завданням.
РОЗДІЛ 16
На пероні його чекала Міка. Як тільки він вийшов з вагона, Міка кинулася назустріч з розкритими обіймами. «Поцілунок Іуди», — подумав Раду.
— З щасливим поверненням, Дане! Коли б ти знав, як я нудьгувала без тебе!
— А де ж Васіле? Ти не повідомила його про мій приїзд?
— То такий ледацюга… Хоч би раз подзвонив…
— Не треба про нього погано думати. Він великий боягуз і лякається жінок.
— Мамин синочок.
Міка просилася допомогти розпакувати речі. Довелося погодитись. Але через півгодини Раду відправив її додому, бо, мовляв, має негайно готуватись до рапорту. Раду не обдурив. Він справді мав намір дещо записати, матеріалу було багато.
Шункеріке попросив його залишитись ще на добу для ознайомлення з інструкціями. Та справжня причина була інша. Яка — Раду не знав. Можливо, яхта була далеко в морі…
Ввечері Шункеріке влаштував у кают-компанії прийом на його честь. З'явилися пан Вал і міс Голлу. І коли Вал та сам Шункеріке проголошували за Раду тости, міс Голлу не звертала на нього жодної уваги.
Перед прийомом Шункеріке запросив Раду до себе в каюту.
— Хочу дати вам деякі настанови.
Після пустеньких розмов Шункеріке спитав:
— Пане Баділа, ви маєте авторучку?
— Звісно, маю.
— Можна її побачити?
Раду показав.
Шункеріке покрутив її в руках.
— Подаруйте мені на згадку.
— Якщо вам подобається…
— Дякую. Взамін прийміть від мене ось цю, — він дістав з шухляди новеньку. — Таку маю звичку: кожного разу, коли вдається придбати нового друга для нашого тресту, стараюся дістати від нього пам'ятку — авторучку.
— Мабуть, маєте вже солідну колекцію? — посміхнувся Раду.
— Ви вгадали. І знаєте, звідки в мене таке захоплення колекціонуванням авторучок?
— Признаюся, тільки зараз, коли ви запитали, мене зацікавило.