Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Толстой Алексей Николаевич. Страница 59

Шельга заперечливо хитнув похнюпленою головою. Гарін нахилився до нього:

- Інакше важко буде ручитися за зручність вашого перебування. Ну, даєте?

Шельга проказав поволі, неголосно:

— Даю слово комуніста… (Одразу у генерала голена шкіра на черепі поповзла до вух, офіцери швидко лерезир-нулися, недобре посміхнулися). Даю слово комуніста — вбити вас при першій нагоді, Гарін… Даю слово відібрати у вас апарат і привезти його до Москви… Даю слово, що двадцять восьмого…

Гарін не дав йому договорити. Схопив за горло…

— Замовкни… Ідіот!.. Божевільний!.. Обернувся і владно:

— Панове офіцери, попереджаю вас, ця людина дуже небезпечна, у неї нав’язлива ідея…

— Я й кажу — найліпше тримати його у винному погребі, — пробасив генерал. — Вивести бранця…

Гарін змахнув борідкою. Офіцери підхопили Шельгу, штовхнули у бічні двері і потягли в погріб. Гарін почав надівати автомобільні рукавиці.

— В ніч на двадцять дев’яте я буду тут. Тридцятого ви можете, ваше превосходительство, припинити досліди над розведенням кроликів, купити собі каюту першого класу на трансатлантичному пароплаві і жити паном хоч на П’ятій авеню в Нью-Йорку.

— Треба лишити якісь документи для цього сучого сина, — мовив генерал.

— Прошу, будь-який паспорт на вибір.

Гарін вийняв з кишені згорток, перев’язаний мотузкою. Це були документи, які він викрав у Шельги в Фонтенбло. Він ще не переглядав їх за браком часу.

— Тут, певно, паспорти, приготовлені для мене. Завбачливо. Ось, беріть, ваше превосходительство…

Гарін жбурнув на стіл паспортну книжку і, все ще нишпорячи в гаманці, чимось зацікавився, присунувся до лампи. Брови його зійшлися.

— Чорт! — і він побіг до бічних дверей, куди потягли Шельгу.

Шельга лежав на кам’яній долівці на сіннику. Гасничок освітлював склепистий погріб, порожні діжки, зарості павутиння. Гарін якийсь час шукав очима Шельгу. Стоячи перед ним, покусував губи.

— Я погарячкував, не сердьтеся, Шельга. Гадаю, що все-таки ми знайдемо з вами спільну мову. Домовимося. Хочете?

— Спробуйте.

Гарін говорив скрадливо, зовсім інакше, ніж десять хвилин тому. Шельга насторожився. Але пережите за цю ніч хвилювання, залишки снотворного газу, що гули в усьому тілі, та біль в руці послаблювали його увагу. Гарін сів на сінник. Закурив. Обличчя його видавалося задумливим, і весь він — доброзичливим, гарним…

“До чого, мерзотник, гне? До чого гне?” — думав Шельга, морщачись од головного болю.

Гарін обхопив коліно, закурив цигарку, звів очі до склепистої скелі.

— Бачите, Шельга, передусім вам треба встановити, що я ніколи не брешу… Можливо, через те, що зневажаю людей, але це не має значення. Отже: Роллінг з його мільярдами потрібен мені до пори, до часу, тільки… Так само, як і я потрібен Роллінгу… Це він, здається, вже зрозумів, незважаючи на тупість… Роллінг приїхав сюди, щоб колонізувати Європу. Коли він цього не зробить, він лусне у себе в Америці зі своїми мільярдами. Роллінг — тварина, все його завдання — перти вперед, буцати, топтати. У нього фантазії ні на копійку. Єдина стіна, об яку він може розбити довбешку, — це Радянська Росія, Він це розуміє, і всю свою лють спрямував на вашу дорогу вітчизну… Росіянином я себе не вважаю (додав він квапливо), я космополіт… [39]

— Звісно, — презирливо посміхнувшись, сказав Шельга.

— Наші взаємини такі: до певного часу ми працюємо вкупі…

— До двадцять восьмого…

Гарін швидко, сяючи очима, з гуморком глянув на Шельгу.

— Ви це вирахували? З газет?

— Можливо…

— Гаразд… Хай до двадцять восьмого. Потім неминуче ми повинні вгризтися один одному в печінку… Коли переможе Роллінг — для Радянської Росії це буде вдвічі жахливо: мій апарат опиниться у нього в руках, і тоді з ним боротися буде вам надзвичайно важко… Так от, тим самим, товаришу Шельга, що ви посидите отут з тиждень в сусідстві з павуками, ви страшенно, незмірно побільшуєте можливість моєї перемоги.

Шельга заплющив очі. Гарін сидів біля нього в ногах і курив короткими затяжками. Шельга проказав:

— На якого дідька вам моя згода? Ви і без згоди протримаєте мене тут скільки захочете. Кажіть відверто, що вам треба.

— Давно б так… А то — слово комуніста… Ій-право, щойно ви мені такого болю завдали, такої прикрості… зараз, здається, ви вже починаєте розбиратися. Ми з вами вороги, правда… Але ми повинні працювати вкупі… З вашої точки зору я — виродок, величезний індивідуаліст… Я, Петро Петрович Гарін, милістю сил, які мене створили, з моїм мозком, — не посміхайтеся, Шельга, — геніальним, так, так, з невикорененими пристрастями, від яких мені й самому тяжко і страшно, з моєю жадобою і безпринципністю, протиставляю себе, буквально — протиставляю себе людству.

— Ух ти! — сказав Шельга. — Ну й сволота…

— Саме так: “ух ти, сволота”, ви мене зрозуміли. Я — ласолюб, усі секунди мого життя прагну віддати насолоді. Я шалено кваплюся покінчити з Роллінгом, бо втрачаю оці дорогоцінні секунди. Ви — там, у Росії — войовнича, матеріалізована ідея. У мене немає жодної ідеї, — свідомо, релігійно ненавиджу всяку ідею. Я поклав собі за мету створити таку обстановку (докладно не розказуватиму, ви стомитесь), оточити себе такою надмірністю, — сади Семіраміди та інші східні пишноти видадуться дитячими дурницями перед моїм раєм. Я закличу всю науку, всю індустрію, все мистецтво слугувати мені. Шельга, ви розумієте, що я для вас — небезпека віддалена і досить фантастична. Роллінг — небезпека конкретна, близька, жахлива. Тому до певної міри ми з вами повинні йти вкупі доти, поки Роллінга не буде розтоптано. Більшого я не прошу.

— У чому ви хочете, щоб виявилась моя допомога? — крізь зуби спитав Шельга.

— Треба, щоб ви здійснили невелику прогулянку морем.

- Іншими словами, ви хочете продовжити мій полон?

— Так.

— Що дасте за те, аби я не закликав на допомогу першого-ліпшого поліцейського, коли ви повезете мене до моря?

— Будь-яку суму.

— Не хочу ніякої суми.

— Спритно, — мовив Гарін і засовався на сіннику. — А за модель мого апарата погодитеся? (Шельга засопів). Не вірите? Ошукаю, не віддам? Ану, подумайте — ошукаю чи ні? (Шельга смикнув плечем). То ж бо… Ідея апарата проста до безглуздя… Жодними силами я не зможу довго тримати її в секреті. Така доля геніальних винаходів. Після двадцять восьмого в усіх газетах буде описано дію інфрачервоних променів, і німці, саме німці, рівно через півроку збудують точнісінько такий самий апарат. Я нічим не ризикую. Беріть модель, везіть її в Радянську Росію. Ага, до речі, у мене ваші паспорти і папери… Прошу, вони не потрібні більше… Пробачте, що я в них порпався. Я страшенно цікавий… Що це у вас за знімок татуйованого хлопчини?

— Так, безпритульний, — зразу ж відповів Шельга, розуміючи крізь головний біль, що Гарін підбирається до найголовнішого, задля чого прийшов у підвал.

— На звороті карточки помічено двадцяте число минулого місяця, отже, ви фотографували хлопчину напередодні від’їзду?.. І фотографію взяли з собою, щоб показати мені? В Ленінграді ви її нікому не показували?

— Ні, — крізь зуби процідив Шельга.

— А хлопчину куди поділи? Так, так, я й не помітив — тут навіть ім’я проставлено: Іван Гусєв… У гребному клубі, чи що, знімали на терасі? Пізнаю, місця знайомі… Що ж вам хлопчина розказував? Манцев живий?

— Живий.

— Він знайшов те, що вони там шукали?

— Здається, знайшов.

— От бачите, я завжди вірив у Манцева.

Гарін розрахував точно. У Шельги так влаштована була голова, що брехати він ніяк не міг — і з гидливості, і з того ще, що брехню вважав дешевою в грі і в боротьбі. За хвилину Гарін знав усю історію появи Івана в гребному клубі і все, що він розказав про роботи Манцева.

— Отже, — Гарін підвівся, весело потер руки, — якщо двадцять дев’ятого вночі ми поїдемо на автомобілі, модель апарата буде з нами, — ви назвете будь-яке місце, де ми апаратик заховаємо до пори… Так от: достатньою буде для вас така гарантія? Згодні?