Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Толстой Алексей Николаевич. Страница 83

— Недорого ціните ваше золото.

— Продаємо дешево, товару багато, — відказали помічники капітанів, посмоктуючи люльки.

Так чиновники і записали в журналах: “Вантаж — бруски жовтого металу під назвою золото”. Посміялись і пішли геть. А сміятися зовсім було нічого.

За два дні в Сан-Франціско в ранкових газетах, у відділі оголошень, на біло-жовтих афішах, розклеєних по рекламних стовпах, та й просто на тротуарах крейдою було написано:

“Інженер Петро Гарін, вважаючи, що війна за незалежність Золотого острова закінчена і глибоко сумуючи над жертвами, яких зазнав противник, з повагою пропонує жителям Сполучених Штатів як початок мирних торгових зносин п’ять кораблів червоного золота. П’ятикілограмові бруски золота продаються по ціні два з половиною долари за кілограм. Хто бажає, може купити їх у тютюнових, москательних, молочних лавках, у газетних кіосках, у чистильників чобіт і так далі. Прошу впевнитися в справжності золота, яке у мене є в необмеженій кількості. З пошаною. Гарін”.

Звісно, ніхто не повірив цим безглуздим рекламам. Більшість контрагентів приховали золоті злитки. І все-таки в місті почали говорити про Петра Гаріна, пірата й легендарного негідника, що знову потривожив спокій чесних людей. Вечірні газети зажадали лінчувати П’єра Гаррі. О шостій годині вечора гультяї ринули в гавань і на летючих мітингах ухваляли резолюцію — затопити Гарінські пароплави і повісити команди на ліхтарних стовпах. Полісмени ледве стримували натовпи.

Саме тоді портові власті здійснювали розслідування. Всі папери на п’яти кораблях були справжні, самі судна не підлягали секвестру, [63] оскільки їхнім власником була відома голландська транспортна компанія. Все ж власті вимагали заборонити продавати бруски, оскільки це підбурювало населення. Проте жоден чиновник не втримався, коли в кишені йому поклали по два бруски. На зуб, на колір, на вагу цс було справжнісіньке золото, хоч лусни. Питання про торгівлю лишили відкритим, тимчасово затерли.

У тридцять дві редакції щоденних газет якісь небалакучі моряки втягли по мішку із загадковими брусками. Сказали тільки: “В подарунок”. Редактори обурились. У тридцяти двох редакціях зчинився страшенний гармидер. Викликали ювелірів. Пропонували криваві заходи проти нахабства П’єра Гаррі. Але бруски невідомо куди зникли із редакцій тридцяти двох газет.

Протягом ночі по місту було розкидано золоті бруски просто на тротуарах. На дев’яту годину в перукарнях і тютюнових лавках вивісили оголошення: “Тут продають червоне золото по два з половиною долари за кіло”. Населення завагалося.

Найгірше було те, що ніхто не розумів, чому продають золото по два з половиною долари за кілограм. Але не купити — означало пошитися в дурні. В місті почалися товчія і неподобства. Багатотисячний натовп, стоячи в гавані перед кораблями, кричав: “Бруски, бруски, бруски!..” Золото продавали прямо на сходнях. Цього дня зупинилися трамваї і підземна дорога. У конторах і казенних установах зчинився хаос: чиновники замість того, щоб працювати, бігали по тютюнових лавках, аби купити брусочок. Склади і магазини не торгували, прикажчики втекли, у місті хазяйнували злодії та зломщики.

Поширилася чутка, буцімто золота для продажу привезли в обмеженій кількості і більше кораблів з брусками не буде.

На третій день в усіх кінцях Америки почалася золота лихоманка. Тихоокеанські лінії залізниць повезли на захід схвильованих, здивованих, непевних, сколошканих шукачів щастя. Поїзди захоплювали з бою. Відчувалася величезна розгубленість в цій хвилі людського безглуздя.

Із запізненням, як завжди це буває, з Вашінгтона надійшло урядове розпорядження: “Поліцейським військам перетнути шлях до суден, навантажених так званим золотом. Командирів і команди арештувати, судна опечатати”. Наказ було виконано.

Розлючені люди, що приїхали по щастя з інших кінців країни, кинули справи, службу, аби заповнити розпечені сонцем набережні Сан-Франціско, де все їстівне наче знищила саранча, — здичавілі люди прорвали шереги полісменів, билися мов шалені револьверами, ножами, зубами, скинули багатьох полісменів у затоку, звільнили команди Гарінських пароплавів і встановили збройну чергу за золотом.

Прибуло ще три пароплави із Золотого острова. Крани почали вивантажувати в’язки брусків просто на набережну, звалювати їх у стоси. В цьому був якийсь нестерпний жах. Люди тремтіли, дивлячись із черг на скарби, що сяяли на бруківці.

Саме тоді агенти Гаріна закінчили встановлювати у великих містах вуличні гучномовці. Суботнього дня, коли населення міст, закінчивши службу й роботу, залюднило вулиці, пролунав по всій Америці гучний, з варварським акцентом, але надзвичайно впевнений голос:

“Американці! До вас звертається інженер Гарін, той, кого оголошено поза законом, ким лякають дітей. Американці, я вчинив немало злочинів, але всі вони вели мене до однієї мети: щастя людства. Я привласнив клаптнк землі, нікчемний острівець, щоб на ньому довести до кінця грандіозну і небувалу спразу. Я надумав проникнути в надра землі, до незайманих покладів золота. На глибині восьми кілометрів виявлено потужний шар кипучого золота. Американці, кожен торгує тим, що має. Я пропоную вам свій товар — золото. Я наживаю на ньому десять центів на долар, при ціні два з половиною долари за кілограм. Це скромно. Але чому мені забороняють продавати мій товар? Де ваша свобода торгівлі? Ваш уряд зневажає священні основи свободи і прогресу. Я готовий відшкодувати воєнні витрати. Я повертаю державі, компаніям і приватним особам усі гроші, котрі “Арізона” реквізувала на суднах та в банках відповідно до звичаїв військового часу. Я прошу тільки одного — дозвольте мені вільно продавати золото. Ваш уряд забороняє мені це, накладає арешт на мої кораблі. Я віддаюся під захист. усього населення Сполучених Штатів”.

Полісмени тієї ж ночі знищили гучномовці. Уряд звернувся до розсудливості населення:

“…Хай правильно те, про що повідомив горезвісний бандит, виходець з Радянської Росії, інженер Гарін. Але тим швидше треба засипати шахту на Золотому острові, знищити саму можливість мати невичерпні запаси золота. Що буде з еквівалентом праці, щастя, життя, коли золото почнуть копати, як глину? Людство неминуче повернеться до первісних часів, до мінової торгівлі, до дикунства й хаосу. Загине вся економічна система, вмре промисловість і торгівля. Інженер Гарін — жахливий провокатор, слуга диявола. Його завдання — девальвувати [64] долар. Але цього він не доможеться…”

Уряд намалював жалюгідну картину знищення золотого паритету. Та розсудливих було мало. Божевілля охопило всю країну. За прикладом Сан-Франціско, у містах зупинялося життя. Поїзди і мільйони автомобілів мчали на захід. Що ближче до Тихого океану, то дорожчими ставали продукти харчування. їх ні на чому було підвозити. Голодні шукачі щастя грабували продуктові лавки. Фунт шинки підскочив до ста доларів. У Сан-Франціско люди мерли на вулицях. Од голоду, спраги, палючої спеки божеволіли.

На вузлових станціях, на коліях лежали вбиті під час штурму поїздів. По дорогах, путівцями, через гори, ліси, рівнини брели — назад на схід — купки щасливців, тягнучи на спинах мішки із золотими брусками. Тих, що відстали, вбивали місцеві жителі та бандити.

Почалося полювання на золотонош, на них нападали навіть з аеропланів.

Уряд вдався нарешті до крайніх заходів. Палата вотувала закон про загальну мобілізацію у віці від сімнадцяти до сорока п’яти років, а тих, хто ухилявся, судив військово-польовий суд. В Нью-Йорку у кварталах бідноти розстріляли кількасот чоловік. На вокзалах з’явилися озброєні солдати. Декого хапали, стягували з площадок вагонів, стріляли в повітря і в людей. Але поїзди виходили переповнені. Залізниці, які належали приватним компаніям, вважали за вигідніше не звертати уваги на розпорядження уряду.

До Сан-Франціско прибуло ще п ять пароплавів і арі-на і на відкритому рейді, на видноколі затоки, стала на якір красуня “Арізона” — “гроза морів”. Під захистом її двох гіперболоїдів кораблі розвантажували золото.