Мертва голова - Бєляєв Александр Романович. Страница 34

— Це блюзнірство! Я вимагаю занести слова обвинуваченого в протокол, — сказав прокурор, удаючи ображеного в своїх найсвятіших почуттях.

Сальватор знизав плечима.

— Я переказую тільки суть акту обвинувачення. Хіба не до цього зводиться все обвинувачення? Я читав справу. Спочатку мені закидали обвинувачення тільки в тому, що я нібито робив вівісекції і заподіяв каліцтво. Тепер проти мене висунули ще одне обвинувачення — блюзнірство. Звідки повіяв цей вітер? Чи не з боку кафедрального собору?

І професор Сальватор подивився на єпископа.

— Ви самі створили процес, в якому незримо присутні на боці обвинувачення господь бог як скривджений, а на лаві підсудних разом зі мною Чарлз Дарвін як підсудний. Можливо, мої слова ще раз завдадуть прикрощів декому з присутніх, але я продовжую обстоювати думку, Що організм тварин і навіть людини недосконалий і потребує виправлень. Я сподіваюсь, що присутній у цій залі настоятель кафедрального собору єпископ Хуан-де-Гарсілассо підтвердить ці слова.

Хвиля здивування прокотилася залою.

— У п’ятнадцятому році, незадовго перед моїм від’їздом на фронт, — сказав Сальватор, — мені довелося внести маленьку поправку в організм шановного єпископа — вирізати йому апендикс, цей непотрібний і шкідливий додаток сліпої кишки. Лежачи на операційному столі, мій духовний пацієнт, наскільки я пам’ятаю, не заперечував проти того порушення образу і подоби божої, яке я зробив своїм ножем, вирізаючи частку єпископового тіла. Хіба цього не було? — спитав Сальватор, дивлячись у вічі єпископові.

Хуан-де-Гарсілассо сидів нерухомо. Тільки бліді щоки його ледь-ледь порожевіли та злегка тремтіли тонкі пальці.

— І чи не було другого випадку тоді, коли я ще займався приватною практикою і робив операції омолодження? Чи не звернувся до мене з проханням омолодити його шановний прокурор сеньйор Аугусто де…

Почувши це, прокурор спробував запротестувати, але його слова заглушив сміх публіки.

— Я прошу вас не відхилятися, — суворо сказав голова.

— Це прохання було б далеко доречнішим по відношенню до суду, — відповів Сальватор. — Не я, а суд надав такий напрям процесу. Хіба декого тут не злякала думка, що всі присутні тут — учорашні мавпи або навіть риби, які мають можливість розмовляти й слухати тільки тому, що їхні зяброві дуги перетворилися на органи мови й слуху? Ну, якщо не мавпи, не риби, то їхні нащадки. — І, звертаючись до прокурора, який виявляв ознаки нетерпіння, Сальватор сказав: — Заспокойтесь! Я не збираюся тут з ким-небудь сперечатись або читати лекції з теорії еволюції. — І трохи помовчавши, вів далі: — Біда не в тому, що людина походить від тварини, а в тому, що вона не перестала бути твариною… Грубою, злою, нерозумною. Мій учений колега даремно лякав вас. Він міг би не говорити про еволюцію зародка. Я не вдавався ні до впливу на зародок, ні до схрещування тварин. Я — хірург. Моїм єдиним знаряддям був ніж. І, як хірургові, мені доводилось допомагати людям, лікувати їх. Оперуючи хворих, я мусив часто робити пересадку тканин, органів, залоз. Щоб удосконалити цей метод, я зайнявся дослідами пересадки тканин у тварин.

Подовгу спостерігав я оперованих тварин у своїй лабораторії, намагаючись з’ясувати, вивчити, що відбувається з органами, перенесеними на нове, інколи навіть незвичайне місце. Коли мої спостереження закінчувались, тварину переселяли в сад. Так створився у мене цей сад-музей. Особливо захопила мене проблема пересадки — обміну тканин між тваринами, дуже віддаленими за своєю природою: наприклад, між рибами й ссавцями і навпаки. І тут мені пощастило досягти того, що вчені вважають взагалі немислимим. Що ж тут незвичайного? Те, що сьогодні зробив я, завтра робитимуть звичайні хірурги. Професор Шейн повинен знати про останні операції німецького хірурга Зауербруха. Йому пощастило замінити хворе стегно гомілкою.

— А Іхтіандр? — спитав експерт.

— Так, Іхтіандр — це моя гордість. Під час оперування Іхтіандра труднощі полягали не тільки в техніці. Я повинен був цілком змінити роботу людського організму. Шість мавп загинуло на підготовчих дослідах, доки я досягнув своєї мети і міг оперувати дитину, не побоюючись за її життя.

— В чому полягала ця операція? — запитав голова.

— Я пересадив дитині зябра молодої акули, і відтоді дитина могла жити на землі і під водою.

Серед публіки залунали вигуки подиву. Присутні у залі кореспонденти побігли до телефонів, кваплячись сповістити редакції про цю новину.

— Згодом мені вдалося досягти ще більшого успіху. Моя остання робота — земноводна мавпа, яку ви бачили, може жити без шкоди для здоров’я протягом невизначено довгого часу як на землі, так і під водою. А Іхтіандр може прожити без води не більше як три—чотири доби. Довге перебування на землі без води для нього шкідливе: легені перевтомлюються, а зябра підсихають, і Іхтіандр починає відчувати гострий біль у боках. На жаль, під час моєї відсутності Іхтіандр порушував встановлений мною режим. Він занадто довго залишався па повітрі, перевтомив свої легені, і в нього розвинулась небезпечна хвороба. Рівновага в його організмі порушена, і він повинен більшу частину часу бути у воді. З людини-амфібії він перетворюється на людину-рибу…

— Дозвольте поставити підсудному запитання, — сказав прокурор, звертаючись до голови. — Звідки виникла у Сальватора думка створити людину-амфібію і з якою метою він це зробив?

— Думка та ж сама — людина недосконала. Здобувши в процесі еволюційного розвитку багато переваг порівняно з своїми тваринними предками, людина разом з тим втратила багато з того, що мала на нижчих стадіях тваринного розвитку. Так, життя у воді дало б людині величезні переваги. Чому б не повернути людині цю можливість? З історії розвитку тварин ми знаємо, що всі земні тварини й птахи походять від водних — вийшли з океану. Ми знаємо, що деякі наземні тварини знову повернулись у воду. Дельфін був рибою, вийшов на сушу, став ссавцем, але потім повернувся у воду, хоч і лишився, як і кит, ссавцем. І кит, і дельфін дихають легенями. Можна було дельфінові допомогти стати дводихаючою амфібією. Іхтіандр просив мене про це: тоді його друг — дельфін Лідінг — міг би довго лишатися з ним під водою. Я збирався зробити дельфінові таку операцію. Перша риба серед людей і перша людина серед риб, Іхтіандр, не могла не почувати самотності. Але якби вслід за ним й інші люди проникли в океан, життя стало б зовсім іншим. Тоді люди легко перемогли б могутню стихію — воду. Ви знаєте, що це за стихія, яка це сила? Ви знаєте, що площа океану дорівнює трьомстам шістдесяти одному мільйону п’ятдесяти тисячам квадратних кілометрів. Більш як сім десятих земної поверхні становить простір водної пустелі. Але ця пустеля з її невичерпними запасами їжі та промислової сировини могла б вмістити мільйони, мільярди чоловік. Більше ніж триста шістдесят один мільйон квадратних кілометрів — це тільки площа, поверхня. Але ж люди могли б розміститися на кількох підводних поверхнях. Мільярди людей без тісноти і давки могли б розміститися в океані.

А його потужність! Ви знаєте, що води океану поглинають енергію сонячного тепла, що дорівнює потужності сімдесяти дев’яти мільярдів кінських сил? Якби не віддача тепла повітрю та інші тепловтрати, океан давно закипів би. Практично безмежний запас енергії. Як він використовується сухопутним людством? Майже ніяк.

А потужність морських течій! Один Гольфстрім разом з Флорідською течією рухають дев’яносто один мільярд тонн води за годину. Це тисячі в три більше, ніж несе велика річка. І це лише одна морська течія! Як вони використовуються сухопутним людством? Майже ніяк.

А потужність хвиль і припливів! Ви знаєте, що сила ударів хвиль часом дорівнює тридцяти восьми тисячам кілограмів — тридцяти восьми тоннам на квадратний метр поверхні, висота зльотів хвиль досягає сорока трьох метрів, і при цьому хвиля може підняти близько мільйона кілограмів — наприклад, уламків скель, — а припливи досягають висоти понад шістнадцять метрів — висоти чотириповерхового будинку. Як людство використовує ці сили? Майже ніяк.