Мертва голова - Бєляєв Александр Романович. Страница 51

Думка про те, що доведеться відкласти мандрівку на рік, лякала Мореля. І він поклав собі будь-що вирушити в дорогу до закінчення періоду дощів. Дивлячись на каламутні бурхливі води потоку, які підняли з дна тисячі тонн мулу, Морель звернув увагу на величезну кількість тростини і вирваних з корінням стовбурів бамбука, що пливли на поверхні. Легкі, порожні всередині, вони, здавалося, самою природою були створені для спорудження плоту. До того ж з цими стовбурами легко могла впоратись кремінна сокира Мореля.

— Ось із чого треба було робити пліт! — вигукнув учений.

І він знову взявся до роботи, тепер уже під безперервною зливою. Робота пішла швидше, ніж він сподівався. Йому не доводилось навіть шукати й збирати бамбук: річка щодня викидала на берег величезну кількість бамбукових жердин. Морель тільки вибирав, складав і зв’язував стовбури. Через кілька днів пліт був готовий. Тепер лишалося стягнути його в воду. Для однієї людини пліт, хоч і бамбуковий, був важкий. Дощі розмили береги, і працювати доводилось у непролазній грязюці. Морель придумав цілу систему важелів, використовуючи замість мотузок тонкі гнучкі стовбури повзучих рослин. Проте зрушити пліт було важче, ніж збудувати його. Кінці бамбукових жердин весь час вгрузали в грязюку й гальмували рух. Морелю раз у раз доводилось кидати роботу, щоб підняти загрузлий у грязюці край плоту. Інколи за цілий день Морелю вдавалося стягти пліт лише на кілька дюймів. Морель впадав у розпач. Нарешті сама природа прийшла йому на допомогу. Напоєна дощами земля вже не вбирала в себе всієї вологи, а небесні запаси води, здавалося, були невичерпні.

Рівень води в річці швидко піднімався. Морель зробив останні приготування і переселився на пліт. Того ж вечора він відчув, що пліт, трохи накреняючись, поволі повертається. Ще мить — і пліт, підхоплений течією, помчав по вируючій річці. Морель урочисто крикнув. Однак радість була передчасна. Його закрутило у вирі, мов дзигу. Величезний кінець дерева виринув з води і так ударив по плоту, що той мало не перекинувся. Морель перебіг на другий край плоту, вирівняв його і взявся за жердину. Тепер мандрівник міг торжествувати. Пліт летів стрілою серед сміття, уламків дерев і вирваних з корінням пальм — мчав до людей, у двадцяте століття.

Морель уважно озирав воду. Ріка розлилась на величезну площу, затопивши низинні береги. Цілі гаї пальм стояли у воді, затримуючи своїми стовбурами купи хмизу й листя.

На світанку Морель помітив, що пліт рухається повільніше. Коли розвиднілось, він побачив, що його занесло у велику річкову заводь. Становище Мореля було не з веселих. Покладаючись на течію, він не додумався зробити весло. Він ще раз назвав себе віслюком, однак це не допомогло справі.

Морель спробував відштовхнутися жердиною. Але як тільки йому вдалося провести пліт у русло річки, жердина переставала досягати дна, і пліт знову поволі відносило в заводь. Морель вирішив віддатися на волю течії, сподіваючись, що вона, зробивши коло, винесе його з заводі. Пліт поволі поплив до тінистого берега і нарешті, здригнувшись, зупинився. Морель щосили налягав на жердину, але від цього пліт, який засів нижньою частиною в багнюці, ще більше загрузав.

Морель кинув жердину, впав на пліт і заснув, знесилений хвилюванням минулого дня й безсонною ніччю.

VII. “ХМАРОЧОС” У ЛІСІ

Прокинувся Морель тільки ввечері. Обміркувавши своє становище, він вирішив, що йому нічого іншого не залишається, як висадитись на берег, точніше — вийти на сухе місце, бо він плив не по річці, а по затопленій галявині лісу, оточеній з усіх боків деревами.

Вночі він не наважився вийти на берег і вклався спати на плоту. Дощ перестав, і комарі хмарою піднялися над водою. В багнюці щось чавкало, зітхало, ворушилось… Із хащів лісу чути було якийсь дивний свист. Час від часу тріщали кущі під чиїмись важкими кроками. Морель люто відганяв від себе комарів, прислухався до свисту й не міг заснути.

Ранком він подивився на берег, куди збирався ступити, і здригнувся від жаху. Грунт весь немов дихав. Іноді на поверхні з’являлась голова вужа чи гадюки-сліпця. Товсті жаби рилися в мулі. Здавалося, гади зібралися сюди з усього світу, щоб поласувати в жирному мулі черв’яками й личинками комах.

Морель безнадійно подивився на пліт. Ні, не зрушити. Виходу не було, і вчений, узявши рюкзак з інструментами та запасом харчів, ступив у брудну воду. Ноги грузли в багнюці; Морель ледве витягав їх і поволі чвалав до берега. Нарешті він вийшов з води. Гадюки шипіли на нього й відповзали вбік. Величезні кольорові жаби загрозливо кидалися йому вслід. На щастя,

рідка грязюка була поганим трампліном для стрибка, і вони не досягали Мореля.

Морель обійшов заводь ї пішов униз по річці. Та чим далі він ішов, тим багнистішим ставав грунт, і течія води в річці сповільнювалась. Нарешті перед ним відкрився величезний водний простір — справжнє озеро.

“Невже річка не впадає в Амазонку?” — стривожився Морель. Кілька днів він вивчав це лісове озеро з заболоченими берегами. Воді, здавалося, не було кінця-краю. Безперечно, цього озера не знайти ні на яких картах, бо в суху пору року воно висихає. До того ж тут, мабуть, ніколи не ступала нога географа.

Морель остаточно заблудився. Він з острахом подумав про те, що тут, у цих недосліджених нетрях, можна блукати роками і не вийти звідси. Невже він змушений буде жити в цьому лісі все життя? Правда, тут можна зробити надзвичайно цінні відкриття. Але навіщо працювати, якщо його відкриття загинуть разом з ним? Ні, Морель повинен вибратися звідси. Рано чи пізно йому пощастить знайти яку-небудь притоку Амазонки. Те, що річка, по якій він плив, нікуди не впадала, було тільки нещасливою випадковістю… Однак він надто втомився. Йому треба перечекати дощовий період, з цим доведеться примиритися, — він відпочине, збере колекцію рідкісних комах і з новими силами вирушить у дорогу. Але, щоб краще відпочити, треба влаштуватися зручніше, ніж він жив досі. У нього вже є досвід. Він не новачок. Насамперед треба вибрати гарне місце, потім побудувати справжнє житло, хоч і на деревах.

І Морель почав сновигати по лісу, шукаючи підходящу ділянку. В одному місці грунт підвищувався і був твердіший. Морель пішов угору. Незабаром учений відчув під ногами каміння. Це вже не було суцільне царство пальм та папороті. Тут росли фернамбукові дерева з двоякоперистим листям, мангрові, сандалові, капайські, каучукові дерева, кущі іпекакуани, хіна, какао, чай — чого ж іще треба? Навіть тютюн ріс на цьому грунті.

Морель піднявся ще вище, і перед ним відкрилася широка галявина, освітлена сонцем.

“Тут менше комарів і москітів”.

Посеред галявини росла купа велетенських дерев бразільського горіха. Товщина їхніх гладеньких стовбурів досягала ста тридцяти футів.

“Ось те, що потрібно. Під рукою і запаси їжі, і аптека, і навіть сигари. На цій височині я себе відчуватиму в безпеці від звірів”.

Однак на хвилину Морель завагався. Чи впорається він із завданням — чи збудує собі “хмарочос”?

“Часу багато”, — вирішив він і завзято взявся до роботи. А роботи було чимало. Насамперед треба зробити драбину, щоб залазити на верхівку, заготувати міцні балки для кістяка будинку і підняти їх на високі дерева. Для цього треба сплести міцні вірьовки з волокон рослин. Крім того, потрібні були блоки для піднімання балок. Треба, нарешті, подбати і про інструмент для роботи. Все це було надзвичайно важко для однієї людини. Та дивна річ, відтоді як Морель вирішив надовго влаштуватися в лісі, у нього стало немов більше енергії. Тепер усі його думки були зосереджені на одному — Париж відсунувся на задній план.

Дощі не переставали, і Морель побудував тимчасову халупу біля підніжжя майбутнього “хмарочоса”, як він називав своє житло. Найпильнішу увагу Морель приділив спорудженню надійного даху. І це йому вдалося. Тепер, зберігаючи в попелі жаринки і роздмухуючи багаття вночі, він постійно підтримуватиме вогонь, щоб відганяти диких звірів.