Полювання на мустангів - Глушенок Дмитрий Иванович. Страница 7

Дядько не помилився. Коли Джон підріс і закінчив школу, Петерів дядько знову нагадав про себе… Місіс Іванна, сер Яремчук, я зумисне не називаю прізвища дядька, воно теж відоме: сьогодні дядько працює у славнозвісному центрі по підготовці астронавтів. Він залишив готель і, як каже, “зайн’явся творенням майбутнього”. Хоч не віриться мені, що він не творить бізнесу. Але я не розголошую прізвище, моя довічна печаль не виллється у злість і помсту. Ми з Петером добровільно скористалися послугами дядька і мусимо чесно розплачуватися.

Отже, дядько знову нагадав про себе… Він з’явився, коли Джон уже був ставним і вродливим юнаком без будь-яких фізичних вад. І, як водилося завжди, дядько знаходив привід для захоплення. Цього разу захоплення не здалося награним і ненатуральним. Син таки справляв враження своєю зовнішністю. На відміну від колишніх візитів, тепер ми сиділи за столом усі — дядько, Петер, я і Джон. Дядько час від часу примружував очі, милуючись Джоном, весело підморгував мені і Петерові, мовляв, дивіться, яким красенем став ваш син. Та й ми самі не були сліпими… Коли ж скінчилася вечеря, дядько сказав: “Вам, Стрефорди, належить вирішити, яку дорогу обрати для сина. Звичайно, він може її обрати сам, але батьки повинні порадити, підказати. Колись ви хотіли бачити сина багатим фермером. І то було закономірно. Я теж уявляв свого Діка власником фешенебельних готелів усього штату. Але він після закінчення університету став працювати в інституті містера Ервіна. Нині вже заступник директора. Ясна річ, не без моєї поради і допомоги він обрав собі інший шлях. І сам я в літньому віці змінив заняття. А Джон ще молодий. Для такого красеня ваша ферма не бозна-яке надбання! Він може піти далеко, далі, ніж батьки, котрі в своєму житті задовольнилися однією фермою. Таким юнакам стає тісно на землі, вони прагнуть лету в буквальному розумінні. Здогадуєтесь, до чого я веду? Чи не вступити б Джонові до підготовчої школи астронавтів? Якщо пройде комісію, з екзаменами буде простіше. Як ти гадаєш, хлопче?”

Розмова відбувалася в присутності Джона, і запитання було звернене до нього. Син стенув плечима — як знаєте, а ми з Петером, як і колись, розгубилися, засумнівалися, не спромігшись на конкретну відповідь. На той час дядько вже займав якусь адміністративну посаду в космічному центрі, і його пропозиція прозвучала природно. Наш родич взагалі говорив лише про речі природні, реальні. Нам було неважко здогадатися, що на випадок згоди дядько докладе всіх зусиль, використає всі знайомства, аби дотримати слова і допомогти Джонові вступити до підготовчої школи астронавтів. А він уже захопив Джона розповіддю про школу, про мужніх і сміливих хлопців, про цікаву професію, яка приносить славу, достаток, безсмертя. Дядько, певно, забув, що емоційна піднесеність його мови — справа даремна: Джон слухає серйозно і оцінює тверезо. Того ж вечора син сказав, що школа астронавтів може його влаштувати: мовляв, на Землі мало цікавого. А фермою не пізно буде зайнятися на старість. Отже, якщо батьки не заперечують…

Вони поїхали разом — Петерів дядько і Джон. Я стояла на подвір’ї і потай хотіла, щоб син підійшов до мене і, як колись, давно, попросив поблукати разом по лісі, лугом, над річкою. Вже відчиняючи дверцята машини, він здогадався попрощатися зі мною. Я вдруге попрощалася з сином. А потім було третє, останнє прощання, коли Джона призначили командиром “Сфінкса” і він відлітав до планети Надія…

Матері завжди живуть чеканням і надією. Я не дочекалася сина. Але живу. Живу…

Місіс Стрефорд залишилася ночувати в Іванни. Яремчук поволі спустився кам’яними східцями, пішов не вулицею, а знову через сквер. Час був пізній. Віддаля поодинокі ліхтарі горіли напівтьмяно, між дерев зовсім не було світла — тут загусла темрява. Андрій Степанович глянув у нічне небо, запримітивши дрібні зорі. Йому подумалось, що, можливо, саме цієї миті Ярослав Демченко крізь потужний телескоп спостерігає за спалахами в районі Смарагдових Зір. А він, директор інституту, хіба що зранку зможе приступити до аналізу таблиць, складених молодим астрономом. “Беркут” з кожним днем наближається до гальмівного пояса Стрефорда. Завтра доведеться провести позачерговий зв’язок з астронавтами: малому Житникові хочеться порозмовляти з батьком.

Спалахи

Менше року працює в інститутській астрофізичній лабораторії Ярослав Демченко. Ретельні, часом виснажливі спостереження не приносили нічого нового. Але юнак уперто шукав свою щасливу зірку. Раптом помічені спалахи в районі Смарагдових Зір могли бути очікуваною винагородою. Прикипівши до окуляра телескопа, Демченко продовжував фотографувати незвичайне явище у секторі Смарагдових Зір, куди летів “Беркут”. Спалахи не припинялися, ставали більшими, яскравішими. Це фіксувалося на фотоплівці.

Директор інституту Яремчук і Демченко разом провели ніч в обсерваторії. Андрій Степанович мовчки стежив за спалахами, потім відходив від телескопа, брав фотографії, розкладав їх на столі, подовгу роздивлявся, і з виразу його обличчя Ярослав зрозумів: відповіді поки що не знайдено. Вранці обоє здали вахту і Яремчук пішов дізнатися, де живе колишній завідуючий обсерваторією. Сивий худорлявий чоловік, котрий, здавалось, збайдужів до всього, після розповіді Андрія Степановича одразу пожвавішав:

— Я теж спостерігав ці спалахи, коли до планети наближався “Сфінкс”. Я доповідав про них тодішньому директорові. Але невдача “Сфінкса”… Одним словом, чи мені не повірили, чи ніхто не звернув уваги на мої слова. А підтвердити факт не вдалося: спалахи зникли, як і з’явилися, раптово.

Андрій Степанович зауважив:

— Вони могли зникнути, коли “Сфінкс” одержав команду повернутися назад.

— Ви хочете сказати, що тут є якийсь зв’язок?

— Зв’язок… зв’язок… Напевне є. Тільки який? Спалахи виникають при наближенні до планети. Випадковість? Закономірність? — Яремчук показав фотографії. Колишній завідуючий узяв перші знімки, зроблені Демченком.

— Точнісінько такі й були, розташовані симетрично. Ніби ланцюг накладених один на одного ромбів.

— А ви не пригадуєте, коли саме, якого дня помітили спалахи? — запитав Яремчук.

— Чому ж, пам’ятаю дуже добре. Третього червня.

— І третього червня “Сфінкс” повернув па базу “Гера-14”…

— Справді, дивний збіг. — Колишній завідуючий знову пильно розглядав фото, пальці його тремтіли.

Яремчук не пішов додому. “Ось коли у керівника польоту з’явилися справжні клопоти”, — думав про себе. Вирішив негайно зв’язатися з астронавтами, підказати, щоб включили бортові системи астронавігаційного спостереження.

Командир корабля Володимир Клименко доповів, що бортінженер Житник телефотоприладами зареєстрував по курсу “Беркута”, як він висловився, “невеликі пульсуючі сонця”. Самопочуття космонавтів залишається чудовим, політ іде нормально. Андрій Степанович, як завжди, побажав успіху і попросив ретельно й постійно вести фотографування “пульсуючих сонць”. Повернувшись до робочого кабінету, він зателефонував Стрепетову.

— Твоє повідомлення, Андрію, насторожує, — сказав Стрепетов. — Треба тверезо оцінити ситуацію. Реальна ж небезпека для астронавтів…

— Припинити політ? — вгадав думку Стрепетова Яремчук. — Найгуманніше і… найпростіше. Пояс Стрефорда залякує нас. Дамо можливість “Беркуту” хоча б максимально наблизитися до нього. Якщо не перетнути.

— Сьогодні я відкличу з відряджень і відпусток окремих працівників, — досить офіційним тоном закінчив розмову Стрепетов. — Будемо радитися спільно. Завтра, о сімнадцятій. Не пізно?

Офіційний тон не образив Яремчука. Директор Центру космічних польотів добре розумів складність становища. І якщо все-таки зважитись на ризик, певність в успіхові має переважати над зневірою і сумнівом. Спільною радою Стрепетов хоче вияснити позицію кожного, щоб потім не опинилася під ударом за прийняте у критичний момент рішення одна людина — він, Яремчук. Чи не пізно? Ні. Змінити курс “Беркута” ще буде не пізно пі завтра, ні післязавтра. Спалахи з’явилися набагато раніше, ніж тоді, коли летів “Сфінкс”. “Беркут” ще не торкнувся межі пояса Стрефорда. Яремчук ще нікому не висловлював свого здогаду: спалахи не загрожують життю астронавтів, але гальмують політ. Інакше б екіпажу “Сфінкса”… Що ж до смерті командира корабля Стрефорда, то причини її аргументовані спеціальною медкомісією. Астронавт помер далеко від гальмівного пояса.