Претенденти на папаху - Чорногуз Олег. Страница 61

— Дозвольте запитати: не можете, Стратоне Стратоновичу?

— До вашої передостанньої фрази, — Ковбик ще раз окинув оком Кнюха, — міг. Тепер не можу. Ви, значить, також?..

— Що означає «також», дозвольте запитати?

— Чи не для цього збираєте оці компрометуючі матеріали? Тут у нас уже один збирав. Так ми його швидко потурили… Був такий Чадюк. Може, чули?

— Дозвольте вас перебити: я збирав дані для того, щоб мене не потурили…

— А якщо я вам оголошу подяку?

— Я не піду!

— Дам ще одну премію?

— Дозвольте відповісти: все одно не піду.

— Чого ж так? Вам що, найбільше підходить здоровий клімат «Фіндіпошу»?

— Найбільше подобається «Фіндіпош»… З усіх установ, де я тільки працював…

— А звісно, де ви ще таку роботу знайдете? Цілісінькими днями нічого не робити — тільки язиками ляпати. По коридору ляпати! По телефонах ляпати! І за оцю ляпанину одержувати аванси й премії… Щиро раджу: залишайте оцей балаган, поки не пізно. Ця установа потрібна, як кобилі другий хвіст… Тікайте, поки не розігнали. Я не тікаю, бо хочу до пенсії дотягти… А що вас тримає, Кнюх?

— Дозвольте признатися: мені обіцяли…

— Що вам обіцяли? — насторожено перепитав Стратон Стратонович.

— Посаду!

— Хто? — уже м'якше запитав Ковбик.

— Нещадим!

— Яку ж посаду, цікаво?

— Заступника директора. Він сказав, що на ваше місце призначають його. Просто чекають, поки ви до пенсії дотягнете… Сказав іще, що працювати заступником — ніякої складності. Там директорові робити нічого, а заступникові…— Кнюх не договорив.

— А-а-а-а! — Ковбик обперся на стіл двома руками. — Ти бач, ще один претендент на папаху знайшовся! Так от звідки у дамочки ноги ростуть… Це ви йому дали ті дані про кожух і шапку?.. Ведмідь іще не вбитий, а вони вже шкуру поділили… Ось вам шкура! Ні шкури, ні шерсті ви не матимете! Як і цієї скрині. Цю скриню ви, Кнюх, украли. Розумієте? Украли! І цей факт у вашій біографії стане першим випадком, коли вам оголосять не подяку, а догану, з тріском виженуть з роботи. І вижену вас я… Це, до речі, і в моїй практиці буде перший випадок…

— Але, Стратоне Стратоновичу, дозвольте… — Кнюх випростався. — Ви… ви щойно мені обіцяли подяку…

— Тепер я вам обіцяю ще й тюрму. Ви знаєте, що оце таке? Оці ваші «досьє» на кожного з наших працівників… Хто вам дав на мене такі дані?..

— А не виженете?

Ковбик опустився на місце. Ковтнув просто з графина води і втупився у Кнюха так, ніби цілився в нього з пістолета.

— За власним бажанням, — через якийсь час погодився. — Пишіть заяву і востаннє продавайте інформацію ще про якогось мого негідника… Бо назадгузь тільки раки лазять. Я свого слова дотримаю. Пробачу вам і вкрадену у «Фіндіпоші» скриню… Точніше — сейф! Ні, це може трапитися тільки в нашій конторі! Серед білого дня винести з установи сейф з державними документами…

При слові «документи» Кнюх аж зірвався з місця:

— Документів не було, дозволь…

— А хто вам тепер повірить? Документи були! І неабиякої державної ваги! Де ті документи?

— Документів не було.

— А я вам кажу, були! Словом, заяву на стіл — і котіться на всі три сторони… На Північ не раджу — вас там дружина не витримає, з Вогненної Землі втече на Нову…

— Дозвольте вас перебити, у мене лишились копії…

— Копії державних документів?

— Копії даних про фіндіпо…

— Візьміть їх і заткніть у каглу. Чули таке слово — «кагла»? Це та дірка в грубці, яку затикають, щоб тепло не виходило. Факти про мене ви дали Нещадиму, перевіряв Благоуханний. Ось копія його відповіді вашому другові — тепер другові по нещастю. Факти не підтвердилися. Наклеп! Бачите, зеленим по білому написано. У них машинка зеленим друкує! А що за наклеп дають?.. Ви, здається, тільки кримінальні кодекси й читаєте… А решта?

— Що решта?

— Про Бубона, Грака, Панчішку, Сідалковського — про кого у вас там ще є? Так от, решта мене не хвилює. То їхня приватна справа! Ви їх залякуйте. Я у «Фіндіпош» фокстер'єром не наймався. Я їм не класний керівник і не всім батько, як дехто тут вважає. Все. Концерт закінчено. Можна розходитись. А ні, то я виношу весь цей бруд із сейфа на збори… Але, Кнюх, запам'ятайте: місця в лікарні я не вибиватиму, коли вам після цього, пардон, повибивають зуби… До кращого хірурга теж не піду. Беріть носовичок і пишіть! Чого ви на мене витріщились, як п'яндига на нову вивіску: замість «Лікеро-горілчаних виробів» почепили «Ноти і музика»?

— Дозвольте уточнити, я не все зрозумів…

— Не все зрозуміли? Я вам поясню. У двох словах… Після зборів вас битимуть, до лікарні повезуть «швидкою допомогою»… До електрички пішки ви не доберетесь…

— Вони не посміють. Це проти закону…

— Ви ж посміли! А це тричі протизаконна дія. Ви, Кнюх, останній мерзотник. Може, після Понюхна, а може, перед ним — над цим мені ще треба подумати. Правильно про вас казав Сідалковський: «А його ж хтось цілує і ревнує, мабуть…»

— Уже не цілує.

— І правильно робить. Заяву сюди, і дякуйте мені, що я вас рятую сьогодні від побоїв. Ваші ж інтимні справи мене не цікавлять…

Кнюх присів, витираючи піт на чолі та пальцях, і, обмотавши носовичком ручку, написав заяву,

— Гаразд, товаришу Кнюх — перший заступник директора «Фіндіпошу», — натякнув Ковбик на обіцянку Нещадима. — Я резолюцію накладаю. До наказу заяву подам негайно. Прізвище того негідника, що сказав про черевики…

Кнюх уже був роззявив рота, але в цей момент у двері кабінету Стратона Стратоновича хтось постукав…

РОЗДІЛ XXIII,

— Сідалковський, — замість вітання поцікавився Ковбик, — вам ще мармизу ніхто не товк?

— Був випадок, але вони забули про таке поняття, як здача.

— Не знаю, чи давали ви здачу, але я вам повинен сказати, що вас товкли мало, коли ваша сучасна пика має ще такий товарний вигляд…

— Ви десь збагатилися на буфетні терміни, Стратоне Стратоновичу. Чи не запозичили досвід у мадам Карапєт?

— Ви вгадали… Чує кішечка, чиє сало їсть. Сідайте, не стовбичте перед очима. Зараз перейдемо з алюру на галоп, — після відвідин військкомату Ковбик часто вживав кавалерійські терміни.

Сідалковський покірно сів, а Ковбик переможно підвівся й зробив кілька витків навколо Сідалковського, з цікавістю розглядаючи його.

— Я вам обіцяв розповісти новину, — нарешті повернувся він до свого крісла. — Але тепер у мене вже не одна, а дві новини, і обидві не дуже радісні, товаришу серцеїд. Приходила, як ви кажете, мадам Карапєт. Збираються разом з доцею подати вас на суд…

— Не збираються, а вже зібралися!

— А ви звідки знаєте?

— З повістки, що вицвітає на моєму столі…

— Хай собі вицвітає. То повістка для ознайомлення із заявою. Так мені сказала ваша майбутня мамаша…

— То не мамаша, а моє двічі прокляте минуле…

— Не знаю, двічі чи не двічі, але може трапитися так, що й тричі… Завтра-післязавтра до мене ще примчить Клавдій Миколайович і скаже: або він, або ви. А може, просто потовче вашу красиву мармизу, зробивши з неї натуральну відбивну, і, треба сказати, правильно зробить. Тепер ви вловлюєте суть?

Сідалковський повів бровою:

— Суть я вловив одразу… От тільки звідкіля у вас така інформація?

— Вам автор інформації потрібен чи суть? Стіни вуха мають, Сідалковський, — відповів фразою Понюхна Стратон Стратонович. — Так що зав'язуйте морські вузли, поки я вас не потурив з «Фіндіпошу» слідом за Кнюхом. Я цього не роблю тільки тому, що й сам отаким джиґуном був у молодості,— збрехав Стратон Стратонович. — І ще тому, що ви не претендуєте, здається, на мою папаху. Чи тут я помиляюся?