КРАХ - Родригес Альберто. Страница 14

Аренсібія слухав пояснення супровідника, коли підійшов до нього Лейва. Це вже шоста дільниця, на якій вони побували. На п'ятьох попередніх вогнегасники вже були «обладнані новим препаратом».

Тільки-но боєць кінчив говорити, як Аренсібія завершив свою «перевірку».

— Фуллєдо, — сказав він, — гадаю, ми бачили вже все, що вимагалося. На сьогодні досить. У кожному разі, ми повернемося наступного тижня. Подивимося, чи будуть якісь зміни.

Поки Освальдо в будинку на Бока Сієга в кухні палив за розпорядженням Кота папери, шофер молоковоза, що лежав у вітальні, опритомнів і намагався визволитися. Він розплутував мотузки вже хвилин десять, і йому майже вдалося звільнити руки, зв'язані за спиною. Шофер вигинався, як в'юн, пильнуючи, щоб сторожа нічого не помітила. Очі мало не вискакували з орбіт, затичка в роті заважала дихати… На кухні рвали папери. «Ще трохи, ще…» — в розпачі напружився він. Ось уже вільна правиця. Тепер легше. Обидві руки вирвалися з пут. Шофер сів на диван, нахилився, розплутав ноги. Та шум на кухні припинився. «Він іде, — з жахом подумав шофер і, не витягнувши затички, кинувся до дверей на вулицю. В цю мить Освальдо з'явився в дверях кухні:

— Стій!

У шофера від мотузок заніміли ноги. Через силу добрався він до дверей, та даремно — Кіт запер двері на засув. Шофер обернувся лицем до свого переслідувача і встиг ухилитися від удару. Кулак Освальдо врізався в двері. Шофер відштовхнув його, Освальдо впав і вдарився лобом об поруччя крісла.

— А-а-а-а! — закричав він з перекривленим від болю та злості лицем. Скочивши, Освальдо кинувся за шофером який встиг сховатися за двері, що вели до гаража.

Шофер уже відчиняв ворота, коли Освальдо кинув у нього важкий розвідний ключ. Затичка заглушила стогін, що вирвався з грудей шофера, в очах у нього потьмарилося. Він ще встиг помітити, як його переслідувач відвів ногу назад, а потім з силою викинув її вперед.

Як підтятий, впав шофер на залиту мастилом підлогу гаража, сіпнувся, затиснувши руки між ногами, і затих.

Освальдо глянув на нього, всміхнувся крізь зуби, провів рукою по лобі. Рука була в крові.

— Ну й стерво! — сказав він і двічі вдарив ногою по непорушному тілу.

— Не треба нас проводжати, Фуллєдо, — сказав Аренсібія бійцю, коли вони підійшли до будинку пожежної охорони. — На другому посту на нас чекає автомобіль. Передайте привіт лейтенанту дель Корралю.

Вони попрощалися, і Аренсібія з Лейвою рушили до поста.

— Так, — сказав Аренсібія дорогою. — 3 цієї хвилини ми повинні думати лише про одне — як врятувати свою шкуру.

Почувши два швидких удари в двері, лейтенант відділу розшифрування Департаменту державної безпеки Фундора сказав:

— Прошу.

Солдат рвучко наблизився.

— Лейтенанте, ми тільки-що перехопили радіограму, — доповів він схвильовано. — Товариші вже працюють над розшифровкою.

— Ходімо, — сказав Фундора, встаючи. — Треба розшифрувати негайно.

Вітальня будинку на Бока Сієга. На столі — розбита ампула і шприц. На підлозі — зв'язаний шофер із затичкою у роті.

«Так треба було зробити з самого початку, — подумав Освальдо, стоячи біля нього. — Тоді в мене не було б цієї рани».

— Паршивий молочар, — прошипів він і в сотий раз копнув ногою тіло без видимих ознак життя. — Якби мені не йти, я забив би тебе.

Освальдо намацав пістолет біля паска. Тоді рушив у гараж, вивів на вулицю «понтіак», повернувся, щоб заперти двері, ввімкнув мотор і глянув на годинник. «Треба поспішати, бо приїду пізніше за Кота». «Понтіак» зник вдалечині.

Данієль загальмував машину і постукав у двері будинку.

Двері розчинилися, на порозі жінка витирала руки об фартух.

— Чого вам?

— Тут мешкає Неліда Лопес?

— Ні, Нена виїхала на північ, — сказала жінка, відповідаючи на пароль.

— Я посильний. Приїхав по голуби.

Аренсібія зупинився біля бака для сміття.

— Тут, — сказав він експерту і огледівся. Навколо нікого не було. Лише віддалік розмовляли між собою кілька робітників, та вони не могли їх бачити.

— Давай!

Лейва підняв кришку бачка, засунув усередину шкіряну валізу, закрив бачок. Аренсібія витяг з кишені сорочки папір.

— Ходімо!

— Все, — промовив чоловік.

— Нарешті. Тепер порядок, — озвався механік до чоловіка, який напросився йому допомогти.

— Думаю, що більше мені нема чого тут робити. Щасливої дороги, — попрощався чоловік.

Механік, усміхаючись, проводжав його поглядом. «Мабуть, вперше той чоловік допомагав здійсненню планів ЦРУ», — подумав він. «І чим це скінчиться?» Механік витяг сигару, запалив. «Так, якщо кожен з нас точно виконає все, що йому доручено, усе буде добре. Але ж небезпечно. Дуже».

Серафін, радист, затримався біля порога, ще раз окинув своїми банькуватими очима кімнату. На підлозі розбитий передатчик. Там-таки зламаний програвач, розбиті на друзки платівки. Усюди уламки меблів, рам від картин, лахміття фіранок. В кутку на столику — розтрощений телевізор. Оббивка меблів порізана бритвою. На підлозі тоненькі чарочки, серед них болт — знаряддя розгрому.

— Комуністам нічого не дістанеться, — процідив крізь розтягнуті в посмішці губи.

На вулиці чекала машина.

Коли почувся гуркіт паровоза, Аренсібія і Лейва вже розмовляли з вартовими на другому посту.

— Ми пройшли на завод ось тут, — Аренсібія вказав пальцем на схему, яку тримав у руці вартовий Евхеніо. — Згідно з планом маневрів, ми повинні перебратися до Касабланки поїздом, який проходить тут. Це він гуркоче?

— Так, — відповів солдат, розглядаючи папери Аренсібії. — Саме так. Коли поїзд підійде, ми зупинимо його, і ви зможете сісти, лейтенанте.

— Ми тут із самого ранку, — докинув Аренсібія.

— Та тут нам шофер молоковоза вже розповідав, що бачив солдатів на маневрах.

Шум поїзда наростав.

Поки вони говорили, поїзд наблизився.

— Ходімо, — запросив Евхеніо. — Ми посигналимо, щоб зупинився.

— «Будемо 20 в Р-25», — доповів солдат. — Ось розшифрування радіограми, лейтенанте.

Фундора, офіцер відділу радіоперехоплення Департаменту держбезпеки, замислився.

— Тобі це нічого не нагадує? — запитав він і, не чекаючи на відповідь, додав: — 1969 року завдяки перехопленому шифруванню ми злапали банду Хабао Раміреса. Пунктом вивозу з країни тоді було названо Р-25 у Пінар дель Ріо.

— Так! Як же не пригадую! — озвався солдат. — Тоді перша цифра означала час. Отже, в даному випадку це буде о 20-и годині.

— Дивно, що вони знову передають радіограму на тій самій частоті і тим самим шифром. Негайно сповістіть про не капітана Велосо. Він вирішить, що робити.

Молоковоз в'їхав у селище Селімар і повернув на ту саму віддалену вуличку, де зупинявся уранці. Став. Кіт виліз з кабіни, обіперся об крило, запалив. «Той дурень ще не приїхав».

У машину Даніеля сіли троє. Всі мовчали. Жінка, стоячи в дверях, проводжала їх поглядом. «Непогано вийшло», — думала вона, затискуючи в руці під фартухом товсту пачку грошей.

Поїзд об'їжджав завод. Аренсібія та експерт стояли поруч з машиністом. Шум глушив голоси. Тому машиніст не чув, коли перший сказав другому на вухо:

— Ми вже наближаємось до середнього поста.

Коли локомотив порівнявся з будкою, вони побачили, як вартовий виструнчився і віддав їм честь.

Аренсібія теж відсалютував, а тоді прошепотів Лейві:

— Ну й бовдури! І це найкраща охорона в Кастро?

— Що трапилося? — люто запитав Кіт у Освальдо, який зупинив свій «понтіак» поруч із молоковозом у Селімарі.

Освальдо послужливо розчинив перед Котом дверцята.

— Бачиш, Коте, — спробував він виправдатися, — той тип не такий уже слабак і…

— Це він тебе розмалював? — глузливо вказав Кіт на пластир на лобі Освальдо.

— Він напав зненацька, — збрехав Освальдо і спробував усміхнутися. А Кіт вже знімав куртку шофера і натягав свою. — Та я йому добре врізав. Двома прямими. — Так! Так! Він у порядку.

Кіт скоса глянув на нього, стис губи.