Майже опівночі - Кейдин Мартин. Страница 6

Його передбачення цілком виправдалося. На знімку однієї занедбаної злітно-посадочної смуги, якою не користувалися вже багато років, видно було кілька теплових точок. Звідки вони взялися? Старі бетонні смуги, нагріті за день сонцем, хоч остигали й не так швидко, як навколишній грунт пустелі, — але все-таки остигали, причому з однаковою щільністю розсіювання тепла. А на цій смузі, яка привернула їхню увагу, виявилось кілька місць з підвищеною температурою. Немов бетон там нагрівся дуже сильно і тому досі не остиг.

Знімки було доставлено Шеріданові та його експертам о четвертій годині ранку. А о шостій Шерідан і Бейєрсдорф уже летіли літаком Т-38 на найближчий від того льотного поля аеродром ВПС. Там вони пересіли на вертоліт і вирушили до місця, що зацікавило їх.

Коли вони оглянули стару злітно-посадочну смугу, їхні здогадки підтвердилися. Шерідан і Бейєрсдорф одразу ж побачили відбитки шин важкого С-130. Помилки бути не могло — вони стояли на тому самому місці, де приземлився літак. Там-таки вони виявили сліди, залишені літаком під час зльоту. Знайшли й інші сліди, які доповнювали картину. Вони обидва дійшли одного висновку: там був слід «п'ятдесят першого». Та у. ВПС уже не було на озброєнні винищувачів П-51. А втім, ні, зупинив себе Шерідан. У першому авіадесантному полку в Егліні на Флоріді було кілька переобладнаних винищувачів П-51. Він доручив Бейєрсдорфові з'ясувати, де був кожний із них протягом останніх сорока восьми годин, хоч наперед знав відповідь. Тх повідомлять, де саме перебували ті винищувачі. І жоден із них, — щодо цього він не мав сумніву, — не літав над пустелею.

На тій занедбаній смузі вони виявили й інші сліди — відбитки коліс ще одного літака. На перший погляд, то були сліди триколісного шасі досить важкого літака, можливо, двомоторного. Шерідан наказав своїм людям зі штабу якнайшвидше прибути на місце і визначити його тип.

Знайшли вони й те, чого Шерідан ніяк не чекав. Три порожні гільзи. Вони лежали там добу або дві. Мідь ще вилискувала на яскравому сонці пустелі. Калібр тридцять. Патрони до потужної мисливської гвинтівки. Стріляли з неї зовсім недавно.

В кого?

Шерідан знав, що ціль могла бути тільки одна. Екіпаж С130.

Але знайшли вони всього три гільзи. Чому тільки три?

— Оце й усе, що ми знаємо на сьогодні, — підсумував Шерідан, звертаючись до учасників наради, що зібралась у його кабінеті. — Замало фактів, забагато припущень. Отже, зник літак з п'ятьма атомними бомбами на борту. Зник за добрих метеоумов, не маючи будь-яких перешкод до польоту. Не подавши ніяких радіосигналів. Можемо вважати доведеним, що він не міг зазнати аварії. Дуже схоже на те, що його в якийсь спосіб примусили сісти на покинутому льотному полі. Це сталося відразу після того, як радіо— та радіолокаційні установки було зумисне виведено з ладу. Як доводить містер Елліот, здійснено це було на високому професійному рівні.

Тепер перейдемо до старої злітно-посадочної смуги. Експертиза підтвердила, і я з цим згоден, що С-130 на ній приземлявся, — власне, його змусили приземлитися. Хто це був, ми не знаємо. Є докази, що в цьому брав участь якийсь П-51, принаймні один, але ймовірніше — два або три. Можна також дійти висновку — і досить обгрунтованого, — що якісь люди вже чекали на цьому льотному полі приземлення «сто тридцятки». Там виявлено ще сліди якогось двомоторного літака. Для мене очевидно, поки мені не доведуть протилежне, що саме двомоторний літак завчасно доставив туди людей, які підготували смугу для посадки С-130. — Артур Шерідан пильно глянув на присутніх. — Ми підійшли до головного, йдеться не просто про зниклий літак та його екіпаж. І навіть не про те, що кудись заподілися п'ять атомних бомб. Суть у тому, що з відомих нам фактів… — Він завагався, намагаючись дібрати точні слова, щоб висловити побоювання, яке вже поділяли й інші. -…Суть у тому, що група людей, про яких ми нічого не знаємо, захопили з невідомою метою транспортний літак ВПС. І до їхніх рук потрапили п'ять атомних бомб.

Наступне запитання ставити не було потреби. Що вони робитимуть з тими бомбами?

4

Управитель будинку, сидячи за своєю конторкою, щось пробурчав. Він не поспішав підвестися. Чого йому квапитись? Елегантний костюм цього чорношкірого не справив на нього вражетіня. Як, зрештою, і він сам. Ніколи жоден клятий нігер не справляв враження на Чарлі Джексона. Ось уже вісім років, як Чарлі відає здачею в найми квартир у цьому будинку і не має скарг від мешканців. І далі б так. Але для цього не слід пускати до свого будинку чорнопиких, інакше не збудешся клопоту з цими наркоманами та розпусниками. А втім, просто виштурхати такого за двері вже не випадає. На догоду всій отій вашінгтонській балаканині про громадянські права доводиться бути дуже обачним: розмовляти ввічливо, випроваджувати тактовно. Розігрувати перед ними виставу. Чарлі Джексон навіть посміхнувся сам до себе. Цей сучий син уже не перший чорнопикий з тих, які намагалися оселитися в його будинку, але нікому досі це не вдавалося. Він обробляє їх як сам знає. Розмовляє з ними — це так, але дає відчути, де вони перебувають. Запитань після цього не виникає. Дуже скоро все стає на свої місця. Чарлі Джексон не хоче собі неприємностей, йому доручено будинок із чудовими квартирами, і ті крутії з Вашінгтона, хай їм чорт, не втягнуть його ні в яку халепу. Тут, у Канзас-Сіті, люди знають, як поводитися зі своїми нігерами. У них є свій район у місті, у білих — свій, і ті й ті можуть досхочу штовхатись упереміш у кіно, в ресторанах і ще абиде, але їм зовсім не обов'язково сідати на той самий унітаз.

Чарлі Джексон холодним оцінливим поглядом глянув на чоловіка, який стояв перед ним.

Один із тих розумників, яким дай лише трохи грамоти, і вони вже думають, що ця Богом забута країна належить їм. Бачили ми таких. Учився в коледжі, звичайно. Під три чорти ці коледжі! Протягли його сяк-так, дали клаптик паперу, і ось вам, гляньте, він уже корчить із себе освіченого! Можу заприсягтися, він і в армії побував. Ну то й що? І я служив, і двадцять мільйонів інших хлопців служили, але ми ж не вважаємо, що весь світ заборгував нам. А тримається непогано, їй-богу. Розпушив хвоста, наче павич.

— Як, кажеш, твоє прізвище, бой?

Чарлі Джексон мало не зареготав, коли негр увесь напружився. Він влучив у ціль — «бой» завжди діє на них мов удар батога.

— Мур. Джін Мур. Мені потрібна однокімнатна квартира, містере Джексон.

Чарлі Джексон витяг з рота сигару й почав крутити її між пальцями, оглядати з усіх боків, удаючи, мовби в кімнаті немає [160[нікого стороннього. Витримавши довгу паузу, він підвів очї.

— Ну звісно, — мовив він з умисним сарказмом у голосів А гроші в тебе є?

Негр знову напружився, і Чарлі Джексону закортіло ляснути себе по коліну. Ну, цього він підчепив як годиться! Не без задоволення він спостерігав, як Джін Мур зціпив зуби, перш ніж відповісти:

— Так, я маю чим заплатити за квартиру, Джексоне. Байдуже, скільки це коштуватиме, гроші в мене знайдуться.

— Для тебе я «містер Джексон», бой.

— Мене звуть не «бой», містере Джексон. Мене звуть Мур. Містер Мур.

Джексон голосно пирхнув.

— Ну звісно, аякже. Не треба приндитись, бой. — Джексон глянув на нього широко розплющеними очима. — О, я ж забув назвати тебе містером, так?

Джін Мур пустив повз вуха цю шпильку.

— Покажіть мені, будь ласка, квартиру.

— Постривай, нема куди квапитись, — мовив Джексон.

— Гроші в мене не чорні, вони зелені на колір, — холодно зауважив Мур.

— Та невже? А втім, може, й так. — Джексон відкинувся в кріслі, оглядаючи з ніг до голови негра, який стояв перед ним. — Ясна річ, я хотів би спочатку глянути на твої гроші. Не маю особливого бажання тарабанитися з тобою по всьому будинку, а потім виявити, що ти морочиш мені голову. Ти ж мене розумієш, правда?