Твори в п'яти томах. Том V - Владко Владимир Николаевич. Страница 5

— А ч-чому інфразвук так руйнує все? — несміливо спитав Богдан. — Це можна зрозуміти?

— Цілком! — переможно відповів Олд-Бой. — Згадай, що проходження взагалі всіх звукових хвиль супроводжується послідовним стисненням і розрідженням повітря. Це тобі зрозуміло. Ці коливання передаються стінам будинків і людині. Що дужчий звук, то більша вібрація. А коли потужність інфразвукових коливань доходить певного ступеня, то стіни будинків починають руйнуватись, а внутрішні органи людини розриваються. Ну, звісно, до того потужність не підвищують, але все це можливо.

— Т-то навіщо роблять ці експерименти, к-коли вони можуть призвести до таких страшних наслідків? — Голос Богдана навіть тремтів од збудження.

— Для цього є багато підстав. По-перше, інфразвук є у природі скрізь. Його, мабуть, генерує все: від дверей, що ними необачно грюкнули, до морських хвиль. А всі мотори, що діють повільно? Тобто мотори холодильників, вентиляторів, автомобілів, ліфтів, — та цей список можна продовжувати без кінця. Все це — генератори інфразвуку, який поступово впливає на людину, на всі живі істоти. Можливо, є чимало хвороб, які викликає цей нечутний ворог. Вивчивши його, ми навчимося боротися з тими хворобами. Це перше. А по-друге: кожне явище може бути вороже нам — і водночас допомагати, залежно від активності його впливу. Так, мені здається, і з інфразвуком… особливо, якщо діяти складними засобами. Коли б інфразвук поєднати з ультракороткими хвилями… Але я вже надто розбалакався, — обірвав себе Олд-Бой.

— А ти х-хочеш це спробувати? — з острахом спитав Богдан.

— Хто знає… — загадково відповів Олд-Бой. Очі його мрійливо блукали по морських хвилях, стежачи, як вони котяться до берега. Видно було, що він знову поринув у свої думки, які оволоділи його уявою. І цими думками він уже не хотів ділитися з не досить обізнаним другом. Та Богдан і не наполягав. Він тільки спитав — наче мимоволі:

— І звідки ти, Олд-Бой, усе це знаєш? Наче у тебе в голові копилка якась, чи що… Я, н-наприклад, знаю те, що стосується моєї роботи… н-ну, і ще деякі речі. А ти… звідки все це в тебе?.. Адже ти вивчаєш радіотехніку, а тут раптом — інфразвук. Це вже скоріше з галузі акустики, чи що?

Олд-Бой повільно повернув голову. Здавалося, до нього поступово доходив зміст того, що сказав Богдан,

— Т-ти що, не чув мене, га? — трохи образився Богдан. — То я м-можу повторити.

— Ні-ні, — схаменувся Олд-Бой, потираючи лоба долонею, наче він щойно прокинувся зі сну. — Я чув тебе, май френд, друже мій. Що ж, акустика — теж дуже цікава річ, і я давно трохи займався нею. Адже і там, і в моїй радіотехніці є спільне. Це спільне — коливання. Правда, в радіо це електромагнітні хвилі, а в акустиці — хвилі повітря, звукові. Проте, бачиш, і звукові хвилі теж бувають нечутні… Та для тебе все це нецікаво!

— 3-зовсім навпаки, — ще дужче образився Богдан. Він навіть незграбно махнув довгими руками, наче хотів одігнати хмару комарів. — Мені с-страшенно цікаво. І я охоче допоміг би тобі… к-коли б ти захотів цього!

Олд-Бой підозріливо глянув на нього:

— Як Люка?

— Щ-що — як Люка? — не зрозумів Богдан.

Але Олд-Бой уже опанував себе. Усміхаючись, він сказав:

— Пробач, Богдане, це в мене випадково зірвалось! Я знаю, що ти дуже хороший хлопець… найкращий у нашій бригаді!

Потішений цією приємною характеристикою, Богдан ніяково одвів очі. А Олд-Бой вів далі:

— І я тобі вже справді по-секрету скажу ось що…

Богдан наставив вуха: по-секрету!

— Я давно вже мрію створити одну річ… ну, скажімо, сконструювати таку установку, що поєднувала б у собі властивості радіогенератора і інфразвукового свистка. Зараз про це довго розповідати, ми ще встигнемо згодом. Адже Сашко та Люка, мабуть, уже закінчили своє опромінення, час і тобі, і мені братися до роботи. Так?

— Т-та воно т-так, — дещо збентежено погодився Богдан.

— Найголовніше, — Олд-Бой знову озирнувся, — я приймаю твою пропозицію, якщо ти не передумав. Працюватимемо разом, олтугезер, розумієш? Згоден?

Мабуть, цього не слід було й запитувати, бо на рухливому обличчі Богдана з’явився вираз такої неприхованої радості, яка личила б скоріше школяреві, а не науковому працівникові. Та Олд-Бой і не наполягав на відповіді. Він мрійливо сказав:

— Такими коливаннями, які дасть мій генератор, електромагнітними і в той же час інфразвуковими, — я певен, можна буде робити справжні чудеса!

Богдан не стерпів, щоб не здвигнути плечима: от розійшовся Олд-Бой! Але той вів своє:

— Цими коливаннями я не тільки спинятиму мотори, а й лікуватиму хворих, не тільки вбиватиму шкідників, а можливо і пересилатиму енергію на відстань… Що хочеш, зроблю! Ой, яка краса буде! Чудова картина, вері бьютіфул!

— Знов “фуул”? — докірливо перепитав Богдан, що вчув лише останній склад.

— Та ні, — відмахнувся Олд-Бой. — Не фуул, а бьютіфул, що означає “чарівно”!

Тим часом вони вже поверталися додому. На сходах будинку, де містилася лабораторія, їх зустрів Сашко.

— Ну, хлопці, я своє закінчив. Опромінив цілий мішок пшениці, засіяти ділянку вистачить. Цим закінчую опромінення сухого зерна, а завтра беруся до вологого. Здорово? Та чого ж ви не відповідаєте? Олд-Бой? Богдане?

Олд-Бой гордо пройшов повз нього, ніби не помітив на своїй дорозі такої комахи, як Сашко. Богдан глянув на молодого агронома і відповів, старанно вимовляючи слова:

— С-сину мій, ми втомились, і нам н-немає часу розмовляти з тобою. Н-на нас чекають в-важливіші справи.

І він пройшов далі, гордо, як і Олд-Бой, підвівши руду голову. Сашко подивився їм услід, похитав головою і сказав:

— Щось вони задумали… Ну, гаразд, треба буде постежити, щоб старина Олд-Бой не вчинив ще якогось ремонту генератора!.. Люко, чи скоро вже ви? Можна подумати, що у вас на опроміненні не кролик, а слон…

Люка не відповідала. Тому Сашко на східцях вийняв з кишені газету й почав читати.

А Олд-Бой і Богдан ішли далі. Вони за звичкою зазирнули до кімнати, де частенько, чекаючи своєї черги, сиділа в кріслі Люка. В кімнаті не було нікого. Богдан поглянув на Олд-Боя, той зневажливо відвернувся. І обидва пройшли до лабораторії.

Так, Люка була тут. Вона весело оглянулася на них і, забираючи свого кролика, промовила:

— Як чудово сьогодні працює генератор, Петре Микитовичу! Просто надзвичайно! І можна встигнути ще багато чого зробити! Я дуже вдячна і вам, і Богданові!

Товариші стояли, нічого не розуміючи: звідки така веселість, така лагідність?.. Люка, на ходу поправляючи складки халата, підбігла до них:

— Петре Микитовичу, ви золотко! Богданчику, тобі просто ціни немає!

Дівчина дзвінко розсміялася, поглядаючи на здивовані обличчя друзів, і вибігла з лабораторії, тримаючи кролика. Богдан подивився на Олд-Боя:

— Щ-що це означає?

Олд-Бой махнув рукою: мовляв, жінка, отже, не варт і запитувати, з ними все одно нічого не зрозумієш!.. Очевидно, Богдан погодився з ним, бо більше нічого не питав.

А тим часом Олд-Бой уже оглядав генератор, уважно придивляючись до кожної деталі, наче доти не бачив його вже тисячі разів. Він перевіряв гвинти, рахуючи їх швидкими помахами пальців; очима простежував вигнуту дугу контура самоіндукції; руками обмацував ще якісь деталі, любовно доторкуючись до них. Богдан сів на свій маленький стілець, з повагою дивився на Олд-Боя. А той дістав уже засмальцьовану записну книжку, розгорнув її — і тепер переводив очі з густо списаних сторінок до генератора й назад, ніби порівнював те, що було записано, з розміщенням деталей.

На столі лежав чистий аркуш паперу. Олд-Бой швидко почав щось записувати на ньому, малювати якийсь складний рисунок. Про Богдана він, здавалося, забув.

А той уважно стежив за ним, не знаючи, зрештою, лишатися йому в лабораторії, де Олд-Бой не звертав на нього уваги, чи піти геть. А коли Олд-Бой, одірвавшися від свого креслення, почав раптом нишпорити по численних шухлядах і шафах, діставати звідти різні химерні пристрої невідомого призначення — довгу товсту трубу, схожу на грамофонну, тільки що не вигнуту, а пряму, якусь річ, подібну до автомобільного сигналу, гумові шланги, заплутаний мережею проводів мікрофон, — Богдан зрештою не витримав.