Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87 - Заблоцький Анатолій. Страница 20

З-понад семи тисяч островів Філіппін заселено лише близько восьмисот, мешканці яких, називаючи себе здавна малайцями, належать до сімдесяти шести етнічних груп.

У філіппінців є легенда про виникнення їхньої батьківщини. Між морем і небом тисячу років літав чорний альбатрос. Він так втомився, що не мав уже сил триматися в повітрі. Але відпочити було ніде. Тоді альбатрос посварив між собою небо і море. Море заливало небо височезними хвилями, а те жбурляло в море величезні валуни. Так і утворилися острови Філіппін.

Та суходіл і водна стихія протистоять одне одному не лише в легендах. На острови часто налітають величезної сили тайфуни, які нищать будівлі, лінії електропередач, кокосові пальми…

Тільки-но ви стаєте на філіппінську землю, вам на шию надівають вінок із квітів сампагіти, що символізують вірність і чистоту.

…Давним-давно жив раджа, який мав красуню-дочку Лакомбіні. Після його раптової смерті вожді племені вирішили захопити владу в свої руки. Лакомбіні поставила на чолі свого війська молодого воїна Лакамгалінга. Він виграв битву і попросив руки Лакомбіні. Вона дала згоду на шлюб, але суджений знову мусив іти в похід. І не повернувся. З туги дівчина померла, і на її могилі виросли білі квіти.

Часто на житлах в обрамленні із сампагіти висить табличка з трьома заповідями, яких філіппінці намагаються дотримуватися все життя:

Розмовляючи з людиною, називай її по імені.

Побільше всміхайся. Коли всміхаєшся — працює 15 м’язів обличчя, коли смієшся — 65. Це засіб від старечого маразму.

У розмові з людиною будь щирим. Говорячи приємні слова, не уникай сказати й про недоліки.

Філіппінці дуже люблять життєрадісні темпераментні танці, народні й сучасні пісні. Вони вміють відзначати свята бучно, весело, віддаючи перевагу карнавалам. Скажімо, з 16 грудня до 6 січня відзначаються різдвяні свята, які збігаються зі святом врожаю і з Новим роком. На свято врожаю кожна сім’я намагається, щоб на столі було всього, аби родило й наступного року. А на Новий рік їстивному приділяють уваги небагато. Натомість повсюди лунають музика, пісні, скрізь танцюють, що, на переконання філіппінців, допомагає досягти успіхів і щастя в наступному році.

Особливо святково на вулицях Маніли 9 січня — у свято Чорного Христа, його розп’яття виносять з церкви Кеапа. До Маніли цього дня з’їжджається багато людей з провінцій, і кожен хоче доторкнутися розп’яття рушником, яким потім витирає все своє тіло. За уявленнями філіппінців, Христос мав чорне обличчя, а біле може бути тільки у завойовників та в чортів…

Такі уявлення не дивні, адже філіппінському народу довелося не одне століття боротися за свою незалежність проти європейських та американських колонізаторів. Ця боротьба дала могутній поштовх і розвитку літератури. Так само, як для українців ім’я Тараса Шевченка, для філіппінців святе ім’я Хосе Різаля, першого письменника, який виступив проти колоніалізму. Він прожив усього 35 років. 30 грудня 1896 року іспанські колонізатори розстріляли письменника-патріота на одній із площ Маніли. Нині там стоїть величний пам’ятник національному герою Філіппін. У його соціально-філософських романах “Не доторкайтесь до мене”, “Флібустьєри”, пронизаних демократичними ідеями, нещадно викривається жорстокість, свавілля іноземних поневолювачів, лунає виразний заклик до боротьби з ними.

Але перша в східному світі буржуазна революція 1896–1898 років уже охопила Філіппіни. Країна здобула незалежність і була оголошена буржуазною республікою. Але того ж року Філіппіни стали американською колонією. В 1941–1945 роках зазнала країна японської окупації.

Вдруге свою незалежність Філіппіни здобули 1946 року.

Іноземцям може видатися дивним, що навпроти пам’ятника Хосе Різалю стоять дві скульптури чорного водяного буйвола карабао. Але дивного тут немає нічого. Ця витривала тварина в глибокій пошані у філіппінців. Адже без карабао немислима жодна сільськогосподарська робота, особливо на рисових полях. Філіппінці вважають його символом трудолюбства і процвітання. Щороку відбуваються фестивалі карабао. Тварин прибирають, уквітчують стрічками, квітами, всіляко виявляють до них свою приязнь.

Філіппінець любить два види їзди — на швидкісному, розцяцькованому джипні і на повільному каретоні, в який запряжено карабао. Джипні — це своєрідні маршрутні таксі, прикрашені безліччю невеличких нікельованих коней. Вони вправно лавірують вузькими вулицями між сучасними автомобілями всіх марок світу. Філіппінці дуже люблять джипні, яких у столиці більше тридцяти п’яти тисяч. Досить сказати, що цим транспортом користується три чверті одинадцятимільйонного населення Великої Маніли.

Якщо джипні — щоденний улюбленець городян, то каретони — святковий вид транспорту для виїзду за місто. Вони повільно повзуть ґрунтовими путівцями. Один карабао непоспішливо тягне великий, накритий дашком віз, в якому вміщається з двадцять пасажирів. На задніх сидіннях розміщуються музиканти й співаки, які розважають пасажирів. Такі прогулянки, звичайно, дуже романтичні. Особливо, якщо зважати на темпи життя, до яких звикла сучасна людина. Дорога в’ється серед буйства квітів, височенних кокосових пальм. Вони, до речі, справжнє багатство країни, адже вона посідає перше місце в світі по виробництву кокосового масла. Філіппінці використовують буквально всі частини дерева — від листя, яким накривають будівлі, з якого виготовляють різноманітні напої, до деревини старих пальм, а вони заввишки метрів тридцять. Саджанці пальм у два-три роки починають плодоносити, якщо на пальмі з’явилося не менше двадцяти двох листків. Ось чому всенародною бідою стають тайфуни, які обламують листя пальм і роблять їх на якийсь час безплідними. Але за будь-яких погодних умов на Філіппінах щороку збирається не менше п’яти мільярдів горіхів…

Філіппінську екзотику не уявити без півнячих боїв, якими захоплюється усе чоловіче населення країни. Цікава деталь — найбільше розлучень відбувається саме через що згубну, як вважають філіппінки, пристрасть сильної статі. Кажуть, що чоловіки можуть тижні збавляти на улюблене видовище. У кожному невеличкому містечку центром життя завжди є площа, на якій містяться католицька церква, муніципальна рада і місце для півнячих боїв. Нині спеціальним рішенням уряду ці півнячі змагання заборонено проводити в будні дні. Однак у мене склалося враження, що, наприклад, у містечку Сан-Пабло Сіті, яке ми відвідали в будні дні, принаймні кожен п’ятий чоловік носив під пахвою жилавого бойового півня.

І знову океан. “Фелікс Дзержинський” бере курс на Японію. Англійський мандрівник Петрі Ватсон ще на початку нинішнього століття так писав про власний досвід її вивчення: “Якщо ви пробули в Японії шість тижнів, ви все розумієте. Через шість місяців ви починаєте сумніватися. Через шість років ви ні в чому не впевнені”. Ми ж пробули там лише шість днів…

Чомусь часто вважають, що Японія — це невелика острівна країна. Насправді ж вона не така й маленька. Площа її становить приблизно п’ятдесят три відсотки території України, але населення вдвічі більше. Найбільшу вагу в житті країни мають чотири великих острови — Кюсю, Хонсю, Сікоку і Хоккайдо. Але до складу Японії входить ще понад три тисячі маленьких острівців. Звичним явищем вважаються тут землетруси, вулканічні виверження. Щороку на території країни їх реєструється близько 1500. Часом вони завдають величезних руйнувань. Скажімо, 1923 року землетрус у японській столиці спричинився загибелі 100 тисяч чоловік і залишив по собі 558 тисяч згарищ…

Оскільки країна розташована в напрямку з півдня на північ, її рослинність дуже різниться у чотирьох кліматичних зонах. У південній — субтропічна вічнозелена, у центрально-південній — типові ліси помірного поясу, у центрально-північній— бук, дуб, ясен, каштан, у північній — майже виключно хвойні дерева.

Коли ми підійшли до південних морських воріт Японії, міста Кагосіма, саме відбувалося виверження вулкана Сакура-дзіма, розташованого на однойменному острові неподалік міста. У повітрі пахло сіркою, попіл осідав на палубу корабля, а над вулканом клубочився дим сіруватого кольору. Власне, Сакура-дзіма нині вже не острів, бо після найбільшого виверження в 1914 році вулканічна лава з’єднала його з островом Кюсю.