Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 - Іваниченко Юрій. Страница 18

Індикатор погас. Зовсім поряд чорніло велетенське кругле сопло.

— Поїхали, — попередив Паттег і ввімкнув двигун модуля. — Загубила нас автоматика. Загубила. А шукати не буде — системи стеження працюють у безперервному режимі.

Я пояснив Тхангові наші маневри в просторі, а він продублював повідомлення на кораблі ескадри.

Шість хвилин модуль повз до корабля практично на череві. За цей час ескадра вирішила, що нам слід пришвартовуватися десь біля пілону на кормі й спробувати проникнути всередину корабля.

Коли залишалися метри, Паттег пригальмував. Повільно, так повільно, як буває тільки в невагомості або вві сні, ми підійшли до обрізу дюзи. Ще мить — і спрацювало магнітне швартування. Модуль прилип до металу корми між плазмовим кермом і пілоном маневрового двигуна. Найбезпечніше місце, мабуть. Вихлоп двигунів сюди не сягне, а магнітне швартування витримає будь-яке перевантаження. Інша річ, що нам це може бути вже однаково…

— Пересвідчився? — запитав Паттег. — Земна техніка, їжаку ясно.

Справді, все це було надто знайоме. Схоже, дуже схоже, що Паттег має рацію.

— І що це нам дає?

— Автомати шукають нас у просторі, а не на обшивці, Можна спокійно походити, подивитися, пошукати вхід.

— Ти пропонуєш вийти з модуля?

— Так, — сказав Паттег і викликав “Вайгач”.

IV

Добрячих півгодини витягували, встановлювали і настроювали інтраскоп. Прилад цей — з арсеналу планетологів. Взагалі товариш Тханг повинен був залишити його на Трансплутоні. Наступного разу буде йому за контрабанду. Але в даному разі інтраскоп став нам у пригоді: не зайве знати, що там, під корабельною бронею.

Шкутильгаючи в незручних черевиках-причепах, ми почвалали вперед.

Дорога неблизька… Крок за кроком, чаклуючи над інтраскопом, перемовляючись із Тхангом, ми пройшли перші сто метрів.

— Ти щось розумієш? — розгублено запитав Володя.

Справді, ми розраховували побачити характерне для автоматичної установки щільне агрегатування, потужні кріпильні конструкції, здатні витримати велетенські перевантаження, вузли телевимірів без місцевої індикації. А корабель виявився пілотованим, помилитися тут було неможливо.

Ходи сполучень, ліфти, комунікації, переговорні пристрої, пульти контролю за роботою системи двигуна — все це видно було в інтраскоп досить чітко.

Двигун такого самого типу, плазмово-баріонний, як на “Вайгачі”, як у принципі на всіх наших кораблях Великого Космосу.

А ми ж вважали аксіомою, що “Ангел” створювали саме як автомат-винищувач. Виходить, це не “Ангел”?

Пропорції, розташування, конфігурація найпростіших деталей, шкали вимірювальних приладів, важелі керування — все свідчило про земне походження.

А якщо все-таки зійшлися, всупереч імовірності, всі допуски? Якщо є гуманоїди, істоти, подібні до нас? Фізичний світ єдиний, однаковий і для нас і для них, отже, і шлях у космос, і засоби мають бути подібні. Є навіть такий спеціальний термін, що означає схожість різних видів тварин, які займають одну екологічну нішу…

— Стривай, Володю, ти ж бачиш: це не автомат. Це не “Ангел”. Це, можливо, взагалі не земний корабель. Якщо нас ввела в оману зовнішня схожість? А якщо це все ж таки чужі?

— То й що? — безбарвним голосом відповів Паттег.

— Треба тікати звідси. Не подобається мені все це. Нахабно ж порушуємо інструкцію про контакти.

— Звідки ти взяв, що це чужі? І взагалі: якби я тебе знав, то до патруля й близько не підпустив би. Чого ти весь час “А якщо…”? Ти ж мені руки й ноги зв’язуєш!

— Володю, це пілотований корабель. Наших тут немає. І не може бути. Автовідповідач мовчить, а його ж узагалі не можна вимкнути. Нехай цей ваш напівміфічний “Ангел” — військовий корабель, але ж повинен він був якось повідомляти своїх, що він — свій?

— Що ти можеш знати про “Ангела”? Певно відомо одне: він нападав на ті кораблі, на які хотів.

— Не на всіх він нападав. Тільки на пілотовані кораблі.

— Ну то й що?

— Ти ж сам сказав: “Ангел” — автомат.

— Але ж це все неточно. І до того ж будь-який корабель може літати за автоматичною програмою. Має це зовсім земний вигляд.

— Володю, ти пам’ятаєш нічиї зонди в Системі? Вони теж мали зовсім земний вигляд, а Земля їх не запускала. Є ймовірність контакту. Треба тікати.

— Так я і знав… — І раптом Паттег загорлав: — А якщо це “Ангел” і ті три ракети, що лишилися в його касеті, розтрощать іще три кораблі? А якщо це один із зниклих кораблів з несправним автовідповідачем? А якщо екіпаж загинув? І останнього живого я спалив у тій ракеті? А якщо ми з тобою нездатні розібратися в нестандартному обладнанні і нестандартній ситуації? А якщо зараз ця літаюча домовина зникне? А якщо він розстріляє нерухомий “Вайгач”? Я звідси не відійду. Є там хто живий — поговоримо, в разі чого я й за комір можу потримати. А коли це “Ангел”, слід роздовбати його кляту програму, та й край.

— Вибачте, — мов з неба пролунав голос Тханга, — ми тут хвилюємося, товариш Паттег не має слушності, однак “Уелен” каже, що інструкція — не догма.

— От-от, — невдоволено пробурчав Паттег, відводячи громіздкий ящик інтраскопа від гострого кронштейна. — Не догма, факт.

— Ходімо, — наважився і я.

Мовчки ми пройшли сотню кроків. Унизу, під обшивкою, — цистерни, майже всі порожні. Помпи, трубопроводи, три вертикальні шахти… Ні, все-таки зроблено все це якось не так. Так і хочеться сказати: “не по-людськи”. Хоча не по-людськи роблять саме люди. А тут ніби навмисне намагалися відійти від стандарту.

Броня спучувалася п’ятьма напівсферами. Індикатор зареєстрував слабке випромінювання.

Придивившись, я побачив, що метал тут утворює немовби сітку з геометрично правильними узорами, а вічка сітки заповнені якоюсь речовиною; судячи з пилової ерозії, менш міцною. Ми підвели інтраскоп…

Ні, не схоже на жоден з наших приладів. Плетиво металів-діелектриків, напівпровідників (усе це відбивається на екрані інтраскопа різними кольорами), і в цьому плетиві нам не розібратися. Це вже знахідка. Це було варте ризику. Нічого схожого ні я, ні Володя не бачили. Тільки й зринуло в пам’яті, що, як свідчив на суді один із злочинців, на “Ангелі” був установлений принципово новий локатор…

— Схоже, нам пощастило. — Паттег підстроював інтраскоп. — Мабуть, знов заведешся про чужих?

— Обов’язково… А що, конструкції чи хоча б принципу дії локатора ніхто не знає?

— Здається, ні. Тоді ж усю документацію ліквідували. Формально, за документами, “Ангела” ніби і немає.

— А конструктор локатора?

— Ліквідували і його… Як можливе джерело витоку інформації…

Паттег ступив уперед між сусідніми напівсферами. Я підштовхнув ящик інтраскопа; невагомий прилад поплив до Паттега.

— Лови, Володю, — встиг сказати я.

А от рушити вперед не встиг. Блакитна завіса розділила нас. Лічильник радіоактивності вибухнув тріском.

З усіх напівсфер виривалися в простір потоки променистої енергії, міріадами спалахів засяяв іонізований космічний пил.

Годі було й думати подолати цю завісу: тут до променевої хвороби і не дійшло б — миттєвий розпад тканин. Як у промені гразера.

— Ти живий? — долинув крізь шум і скрегіт у навушниках слабий радіоголос Володі.

— Живий, живий…

Скафандр Паттега невиразно білів по той бік променевого потоку. Зв’язок з Тхангом перервався.

Що ж трапилося? Спочатку біля напівсфер пробрався Паттег… і все залишалося як і раніше… Потім я підштовхнув інтраскоп… Він проплив над напівсферою… і одразу ж почалося випромінювання. Паттег пройшов, інтраскоп — ні. Людина і прилад… Виходить, автоматика розрізнила живий і неживий об’єкти. Біологію і технологію. Такого приладу в нас немає і поки що не може бути, це абсолютно точно.

Чи не тому Небезпечний Об’єкт не нападав на автомати, маяки, транслятори?