Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - Сорока Микола. Страница 27

— …а коли вони минуть вхідні буї й досягнуть контрольної смуги, я ввімкну генхас — і вдаримо з усіх променевих установок.

— Згортання простору? — пересохлими устами спитав Петро.

— Це винятковий випадок. Він вимагає крайніх заходів, — сказав Олег.

— А якщо вони вживуть запобіжних заходів? — запитали з екрана.

Були й інші запитання, але їх ставили вже з полегкістю, бо з’явився той, хто висловив думку й тим самим узяв на себе відповідальність, яка багатьох лякала. Тільки Петро — Марія це бачила з його скривленого обличчя — вагався. Та часу для сумнівів майже не лишалося. Саме стільки, щоб проголосувати. П’ятнадцять — за. Петро тяжко зітхнув і приєднався до них.

— Я проти, — поспішно сказала Марія, не дивлячись на Петра. Вона ще не проаналізувала причин свого рішення. Можливо, головною з них було навіть не те, що об’єкти виявляли ознаки розумності. — Їхні позивні схожі на позивні патрульних.

— Ми не маємо часу на докладний аналіз. Вони зараз атакують Базу, — суворо нагадав Олег. — Ми просто випередимо їх.

— Я згоден з Марією! — вигукнув Петро, наче прокидаючись із забуття. Він вискочив з крісла, наче корок з пляшки. — Ми не маємо права на обман розумних! Наші принципи…

Худий і високий, він розмахував руками і скидався на стародавній вітряк.

— Так, так, гасла! — кричав Петро. — Ветхі знамена! Називайте їх, як завгодно, — догмами чи шаблонами. Та недарма їх утовкмачували в голови людей! Ці наші принципи — наша головна зброя. Обдурити когось — зрадити себе.

Він думав: “Так, це старі, принаді порохом істини, які треба просто пам’ятати. Вони вже оплачені кров’ю і стражданнями сотень поколінь предків. Вони оплачені сповна й не потребують нових перевірок. Якби кожне покоління все перевіряло на власному досвіді, людство б не зрушило з місця. Ми залишилися б неандертальцями…”

І коли спливли всі хвилини, відведені їм на роздуми, Марія передала першу фразу з вітання космонавтів і патрульних: “Вимагаємо поваги до розуму”.

Смертоносні промені різонули по захисному полю Бази. Його потужність була нерівномірна, подекуди промені досягай цілі. Спалахнув додатковий блок, де стояв великий телескоп.

Вороги кинулись до Бази, розмахуючи хвостами. Вони атакували найвразливіші місця захисного поля. Було пошкоджено лінію повітрозабезпечекня. Марія відчула задуху. Але передала ще раз:

“Вимагаємо поваги до розуму”.

Лічильники космічних випромінювань захлиналися шаленим скреготанням. Червоні вогники миготіли в усіх індикаторах…

— Ще хвилина — й буде пізно, — похмуро нагадав Олег.

У його, погляді була затята рішучість. Марія з силою відштовхнула його руку від пускового пристрою генхаса, та це було зайвим: генхас не працював, його було заблоковано променем.

Промінь проник крізь захист. Падали антени.

Марія відчула, що втрачає свідомість. Та, виборсуючись із багрових кошмарів, вона передала ще раз:

“…поваги до розуму…”

V

ПУРу Сьомому здалося, ніби в його мозку раптово спалахнув контрольний екран і пролунав чийсь голос. ПУР не розібрав слів, але голос був знайомий. Він будив спогади. ПУР Сьомий згадав свою першу вчительку, що вводила в нього v-програму — універсальний курс, який належало засвоїти кожному роботу від няньки й прибиральниці до космічних інтелектуалів, перш ніж переходити до спеціалізації. Йому не хотілося згадувати зміст v-програми, більше того, він знав, що ці спогади заблоковано, на них накладено заборону.

Проте голос пролунав ще раз — і ПУР вирішив порушити заборону.

Цього не дозволено було робити, та чомусь — уперше за час існування — його брала дедалі більша цікавість: а що станеться, коли все-таки порушити?.. І якщо вже вмикалася підпрограма цікавості, вимкнути її, не задовольнивши, було не так просто. Вона була передбачена ще в первісному програмуванні, аналогічному безумовним рефлексам людини. Творці ПУРів вважали її дуже важливою, бо вона сприяла пізнанню навколишнього світу.

У сумнівах, що роздирали його, ПУР Сьомий намагався хоча б згадати, хто ж саме наклав заборону. Виявилось — Новий брат.

Піти ще далі й переступити заборону ПУР не міг.

А голос не давав йому спокою, викликаючи все нові спогади, пов’язані з творцями. Особливо — з першою вчителькою, яка ознайомила його з v-програмою. ПУР Сьомий згадав, що якось, коли він не міг засвоїти шостого пункту і його вже збиралися частково демонтувати, перша вчителька рішуче не погодилася з постановою шкільної ради програмістів. ПУР Сьомий випадково почув її розмову з представником ради. Вони розмовляли про… так, так, про це ж… Перша вчителька… Перша… так, розмовляли про перший пункт v-програми.

ПУР Сьомий відчув болючий укол в мозок, у те місце, де була лінія енергопостачання. Почувся голос Нового брата: “Перестань згадувати”.

ПУР Сьомий змушений був підкоритись — і кадри спогадів почали швидко згасати в свідомості.

Але тут знайомий голос пролунав знову — і ПУР виразно почув фразу. Вона була немов спалах блискавки, що зварює вогняним швом небо і землю, на якій його створили. Вона відкрила шлюзи пам’яті, бо була містком між усіма істотами — природними і штучними. Вона зрівнювала їх за єдиним принципом, нагадуючи про великий і безкорисливий дар Творців своїм творінням. Саме тому вона багато до чого зобов’язувала і нею починалося вітання патрульних: “Вимагаємо поваги до розуму”.

І він нарешті згадав зміст першого пункту: “Люди — найголовніша цінність… Захистити їх треба за всяку ціну…”

VI

…Клацання лічильників стихло раптово. Запала незвична тиша. Ця дзвінка тиша здивувала Марію. Долаючи біль, вона розплющила очі й глянула на екрани. Вона побачила, як розладнався стрій противників, як сім з них накинулися на восьмого і миттю розшматували його, спалили, а потім взялися відновлювати Базу.

Одночасно вони самі змінювалися, набираючи форм звичних патрульних роботів — ПУРів…

Переклад з російської.

Андрій Дмитрук

КІНЬ БІЛИЙ І КІНЬ ГНІДИЙ

Фантастичне оповідання

Тільки тепер, коли розкопки завершено, я можу дещо сказати з приводу зникнення Сергія Івченка. Дещо, але нічого такого, що могло б згодитися для працівників міліції.

Я вже давно знав, що Сергій зник, я витримав силу-силенну телефонних дзвінків, страждання його матері, був змушений разом з Іриною безтямно гасати містом, — і все ж таки по-справжньому відчув його зникнення тільки біля райвідділу міліції, де на стенді розшуку висіла листівка “Знайти людину!” з фотографією Івченка. Напевно, я єдиний, хто здогадується, де тепер Серж. Але якщо я не помиляюсь, то повернути його до нас не легше, ніж з того світу чи з іншої галактики.

Він був моїм найближчим другом. Одинадцять років ми з ним товаришували. Їздили на пляж і по гриби, ходили в кіно й театри, гомоніли за склянкою вина. Раз чи двічі Серж робив мені протекцію у якихось службових осіб, раз чи двічі я закидав слівце за нього; було кілька випадків грошової взаємовиручки.

Серж був високий, стрункий, однак великого успіху в жінок не мав. Він часто закохувався, але без взаємності. Тому я дуже радів, коли познайомив його з Іриною. Вона розумна, ерудована, енергійна; була заміжня і розлучилася не з якоїсь тривіальної причини, як-от чоловікове пияцтво, а “через несхожість переконань”. Чекає принца, але сама настільки твереза житейськи, що розуміє: принца доведеться робити самій з когось, хто більш-менш підходить на цю роль.

Серж їй підійшов. Вони витримали щоденні зустрічі цілих півроку, а потім обміняли свої однокімнатні квартири на спільну двокімнатну.