Королеви не мають ніг - Нефф Владимир. Страница 25

БРАТ ІМПЕРАТОРА

Під ласкавим наглядом пана Войті Куби з Сихрова, який дедалі більше звикав до думки, що до нього повернувся його син, роздертий вепром, Петр провів у српновсько—му замку майже п’ятнадцять місяців; тут і справді, як влучно спостеріг пан Войті, час минав повільно й воднораз мчав із карколомною швидкістю. Дні тяглися нескінченно довго, схожі один на один, але коли Петр, згадуючи, озиравсь назад, то в нього складалося таке враження, ніби строк його перебування у Српно промайнув, наче одна мить: йому й справді не набридало гуляти на фортечних мурах, милуватися чудовими краєвидами, які відкривалися перед ним, або цілими днями — що теж траплялося — висиджувати в бібліотеці й буквально ковтати рицарські романи та мемуари славетних людей, серед них, між іншим, — «Життєпис» славнозвісного скульптора та золотаря Бенве—нуто Челліні, який надзвичайно його зацікавив з тієї простої причини, що в доброго графа Гамбаріні зберігалася знаменита мисливська рушниця роботи цього майстра; або коли він до запаморочення грав у шахи з паном Войті, а теплими вечорами сидів з ним на східній вежі й за глеком доброго білого вина оповідав йому про всілякі хитрі премудрості, які пан Войті ретельно записував до своєї книжечки. Српновський бургграф був вельми цікавий, вельми жадібний до науки й повною мірою використовував знання, які його молодий в’язень виніс з єзуїтської школи. Так, наприклад, одного разу він запитав його, чи це правда, як стверджують останнім часом, що не сонце обертається навколо землі, а навпаки — земля обертається навколо сонця, і як це пов’язати з тим місцем у Біблії, де сказано, що Ісус Навін наказав сонцеві зупинитися?

— Я не знаю, — відповів Петр, — мене тоді там не було, коли Ісус Навін воював проти аморейців.

Пан Войті, почувши цю відповідь, гучно зареготав і довго не міг угамуватись.

— І все ж таки, — мовив він нарешті, — як ви поясните, що в Біблії, де, як відомо, написана правда і тільки правда, сказано, що сонце зупинилося, а не те, що зупинилася земля?

На це Петр, на превеликий подив пана Войті, якому досі не доводилося чути чогось сміливішого, відповів, що він просто не впевнений, що в Біблії написана правда і тільки правда; але якщо пана Сихровського цікавить ця згадка про зупинене сонце, то нехай він усвідомить, що навіть якби теорія про обертання землі навколо сонця набула загального визнання й ніхто більше не сумнівався б у її правдивості, люди все одно не перестали б казати, що сонце сходить і заходить, бо як ще інакше тут скажеш? Що наша половина земної кулі нахилилася до сонця або відхилилася від нього?

Так усе—таки сказати не можна. Отож якщо це для пана Войті так суттєво, він спокійно може вважати слова «і зупинилось тоді сонце», які ми читаємо в Книзі Ісуса Навіна, розділ десятий, вірш тринадцятий, звичайнісінькою мовною неточністю.

— Розумію, чудово розумію! — радісно вигукнув пан Войті. — Насправді це була земля, то вона зупинилася, але оскільки це справило таке враження, ніби зупинилося сонце, в Біблії коротко й для більшої переконливості сказано, що зупинилося сонце.

— Ні, земля теж не зупинилася, — заперечив Петр і запитав пана Войті, чи може він уявити собі, що сталося б, якби земля раптом знерухоміла? Невже він ніколи не бачив, як буває, коли служниця, що несе тацю з посудом, зненацька перерве свою швидку ходу й зупиниться? На місці залишиться тільки вона, а посуд не припинить свого руху і з таці, яку вона міцно тримає в руках, полетить на підлогу. Так само полетіло б усе, що є на світі, якби земля раптом зупинилася, — й Ісус теж полетів би, викинутий разом зі своїми воїнами в світовий простір, а разом з ними полетіли б царі аморейські, і місто Гаваон полетіло б, і дерева, і звірі, і річки, і моря спустіли б в одну мить. Ні, нічого такого не було ніколи.

— А що ж тоді було? — запитав збентежений пан Войті. — Не зупинялося сонце, не зупинялася й земля — у що ж тоді нам вірити, якщо навіть на Біблію не можна покластися?

— Вірити треба власному розуму, — відповів Петр. — Святе письмо не можна тлумачити буквально й слово в слово; біблійні тексти треба розуміти метафорично й з певним застереженням, а та обставина, що церква цій вимозі чинить опір і наполягає на своїх педантичних тлумаченнях, — це злочинне недоумство, яке приносило нам більше лиха й нещастя, ніж моровиця, і віспа, і всі інші людські напасті, разом узяті. Сонце не зупинялося, бо воно стоїть на місці, і через те зупинитися не може; не зупинялася й земля, бо це мало б неуявленні наслідки, — то що ж тоді зупинялося? Зупинявся час, шановний пане Сихровський, але й він зупинявся тільки уявно й тільки завдяки тому, що Ісус Навін зі своїм військом розгорнув таку бурхливу й гарячкову воєнну діяльність, що за дуже короткий час, скажімо, за кілька хвилин, перебив більше ворогів, ніж їх при розважливому веденні війни можна вбити за цілі години. А оскільки плин часу ми вимірюємо уявним рухом сонця, то біблійний хроніст і написав, що зупинилося сонце. Якби люди вміли так міркувати, скрізь був би мир і спокій, і не спалили б Джордано Бруно, протестанти й католики могли б скласти зброю, і людство, яке впродовж століть роздирали релігійні чвари, могло б узятися за важливіші й куди корисніші питання та проблеми.

Поки вони так розважалися, в країні сталися події, тривожні й лихі, отож похмурий замок Српно, який мав погану славу, парадоксальним чином обернувся на острівець спокою й миру посеред розбурханого моря. Судячи з вістей і чуток, що їх приносили випадкові відвідувачі, імператор за останній рік дуже підупав духом і дозволяв собі вчинки, які суперечили здоровому розумові й неминуче наближували трагічний кінець. Так, буцімто, крім усього іншого, він заради власної безпеки запросив до Чехії іноземних найманців, а ті, не одержавши обіцяної винагороди, відшкодовують свої збитки, грабуючи села й навіть цілі міста. А якось у грудні, на схилку дощового, але доволі теплого дня, в Српно об’явився мандрівний музика, великий мастак, бо вмів грати на п’ятьох інструментах водночас: на флейті, кобзі, лютні, барабані й на трензелі, — орудуючи руками, ногами й губами водночас; він розповів, буцім імператор стерявся розумом і наказав усім придворним повиколювати очі й повиривати язики.

Через день після нього приїхав купець, який підтвердив, що події, які відбулися нагорі, приголомшливі й страхітливі, однак скінчилися вони зрештою інакше й набагато спокійніше, ніж того прагнули людські чутки; обійшлося без виколювання очей і виривання язиків: імператор просто зрікся престолу й відійшов на спочинок, але перед цим покликав свого брата, щоб той прийняв берло. Однак мандрівний дратенік, [26] один із тих, хто свого часу купував у пана Янека його чудовий кит для склеювання горщиків, приніс дивовижні подробиці про це зречення: буцімто імператор спершу наказав зруйнувати весь празький Град, у тому числі й храм святого Віта. Такі чутки множилися й множилися, отож пан Войті, — трикутничок на лобі в нього знову чітко вирізнився, — наказав осідлати йому коня й подався до столиці, щоб довідатись, скільки у всьому цьому правди.

Повернувся він через чотири дні дуже стривожений. Як з’ясувалося, вісті, котрі пробилися до Српно, були перебільшені й перекручені, але зерно правди в собі вони таки мали; а Петра, сказав він, звичайно, зацікавить, що страшні події, які відбулися в Празі, певною мірою пов’язані з його власною історією, точніше, з історією його покійного батька. Як називалася та триклята річ, яку імператор вимагав від пана Янека і яку пан Янек відмовлявся віддати йому так уперто, що волів заподіяти собі смерть, ніж примусити себе на це піти?

— Філософський камінь, — сказав Петр.

— Ага, так, Філософський камінь. Так от, після смерті пана Янека імператор не припиняв розшуків цього Каменя, хоч вони були пов’язані з величезними руйнуваннями. Будиночок пана Янека, Петрового батька, він нібито наказав розібрати так грунтовно, що від нього зосталася тільки купа каміння, але й кожен із цих каменів він теж звелів розбити на шматки, чи не заховано в них щось усередині, а дерева в саду він звелів не вирубати, а повиривати з корінням, а самий грунт перекопати на глибину чотирьох ліктів; усе це, звісна річ, він довідався тільки з чуток, бо нині на тому місці вже стоїть новісінький будинок; коли ж нічого не знайшлося, цю купу порозбиваного каміння й клаптик розритої землі було продано з торгів у рахунок покриття боргів пана Янека; панові Войті було цікаво про все це довідатись, бо воно побічно стосувалося милого його серцю Петра, і через те він розпитував про це так докладно. А імператор, шукач великого розмаху, наказав перекопати й спустошити навіть маленький цвинтар, де було поховано дружину пана Янека, звелів зруйнувати церкву Діви Марії—заступниці, де, як подейкували, пан Янек незадовго до своєї смерті був на вранішній месі, і шинок, куди він після цієї меси зайшов випити пива. Здається, імператор створив справжню сітку шпиків, які обнюхали кожний крок, який пан Янек зробив в останні дні життя, перед своїм ув’язненням; ну а коли якийсь старанний тип пригадав, що пана Янека перед самою аудієнцією в імператора бачили у храмі святого Віта, він негайно послав туди зграю своїх нишпорок, і ті під його особистим наглядом заходилися руйнувати храм, розбивати кам’яну підлогу, відкривати гробниці, трощити вівтар, орган, казальницю і таке інше. Паламаря, який запротестував проти цього варварства, імператор наказав замкнути у вежі, а згодом до цієї вежі посадили всіх, хто відважився прошепотіти бодай одне словечко протесту проти такого бузувірства. Чи виривали при цьому комусь язика й виколювали очі, пан Войті не знає; достеменно відомо одне — життя в празькому Граді стало нестерпне, аж поки на допомогу не примчав терміново прикликаний імператорів брат, який у той час був недалеко — в Оломоуці на Мораві. Тільки він зміг приборкати нещасного божевільного, замкнувши його в вежі й водночас випустивши на волю всіх в’язнів, бо здебільшого це були невинні люди, кинуті за грати тільки з наказу імператора та його фаворитів без ніякого суду.

вернуться

26

Дратенік — ремісник, який лагодив глиняний та інший посуд.