Аурентина - Дмитрук Андрей Всеволодович. Страница 23

Увечері хворий сидів на балконі н пив міцний чай із свіжими вишнями. “Флаїнг” висів, тріпочучи червоними вогнями, над розгорнутою газетою. Повітря насичувалося ароматами близького квіткового лугу, по річці ковзали тіні човнів, палахкотіло вогнище на далекому березі під кручею.

— Зірка рухається, — повідомила із свого крісла Нора.

— Де? — захрипів Регіс, і “Флаїнг”, що яскраво світився, заметався над садком. Він виписував заплутані зигзаги — бо саме так рухається людський погляд, коли щось шукає.

— А-а, бачу… Це, мабуть, висотний літак.

— А може, супутник? Поглянь, любий…

І літаюче око, майнувши блискавкою над верхівками яблунь, зникло.

Регіс швидко наздогнав зірочку. Не зірочку — конус густого біло-фіолетового полум’я, розлючене вогненне свердло. В нього не боліли тепер очі — навіть від найяскравішого світла.

— Норо, ти знаєш, це ракетний катер. Рухається на планетарному режимі. Зараз облечу навколо… Боки обвуглені, захисний шар згорів. Очевидно, здалека! Так і хочеться щось написати на чорному боці!

— Дати тобі крейду?

Вони сміялися, вони віддалися сміху, і Нору вже не лякали шурхіт і скрипи в механічному голосі чоловіка. Незабаром вона сказала:

— Любий, покажи мені Місяць.

Цілу ніч блукав “Флаїнг” над Місяцем — диким, лише де-не-де позначеним вогнями герметичних міст і космодромів. Нора, опустившись на килим, притислася щокою до мертвої руки чоловіка, і Регіс ніжно скрипів їй про дивні скелі, схожі на процесію чернеців у каптурах. На освітленому боці він знайшов прекрасну рівнину всередині кратера, поверхня якої скидалася на суцільний шар золотистих виноградин. Він спускався в глибокі чорні щілини, в розриви кам’яних мас, що не витримали перепадів температури, й там раптом відчував дрож і холод, і чутливе крісло починало його зігрівати.

Минали дні. Регіс пірнав в озера коло полярних ковпаків Марса, де в розжарений полудень клубочиться туман, гарячий, мов окріп, а вночі видуваються і застигають крижані бульбашки. Він майже нічого не бачив, поки передатчик не обсох і не обсипався з об’єктивів мокрий пісок. Коричневий, гнітючий, розжарений світ Венери викликав у нього відразу. До того ж Косов нічого не сказав про стійкість “Флаїнга” до їдучих газів і кислот…

Він уже не повертався на землю. Він занурив пальці в нічийне золото пояса астероїдів. Перебирав металеві уламки, друзи кристалів. Бачив, як відбивається палахкітливий червоний “Флаїнг” у чистих гранях льодових планеток. Розганятися тут було небезпечно, і Регіс цілий тиждень помалу лавірував, виводячи око в порожній космос, щоб полинути потім по прямій, як промінь, лінії до величезної, суспіль киплячої кулі Юпітера.

І мир подружжя був зруйнований.

Все рідші й уривчастіші ставали розповіді Регіса. Нора буквально витискала з нього слова. Він насилу зосереджувався, щоб згадати про неї, про Землю, про своє безпомічне тіло, понівечене катастрофою, прикуте до крісла-доглядальниці. Йому було боляче від необхідності повертатися. Заціпенілі м’язи рота розтяглися в постійну блаженну посмішку. Посмішка призначалася тому, що Регіс бачив перед собою.

Останнє, про що він розповів дружині, було за Нептуном: видіння золотого звіра, що єхидно осміхався пащею; з довгими лапами, з цілою короною спіральних рогів. Статуя висіла в порожнечі, її боки були з’їдені метеоритною пилюкою…

Чоловіка втрачено. Мумія в темних окулярах неохоче жувала свої сніданки й обіди, присьорбувала чай з рук Нори, страдницьки морщилася від будь-якого звертання, навіть найласкавішого. Надлюдська свобода сп’янила Регіса, примусила його забути про саме життя. Він перестав робити вправи, які могли повернути йому рухомість. Він місяцями не змінював пози. Він мовчав.

Косов метався по всій планеті, налагоджуючи виробництво своїх передавачів, і довелося викликати палатного лікаря, молодого енергійного брюнета з манерами актора естради. Він термосив Регіса, намагався відволікти. Одного разу лікар потягнувся було відключити блоки зв’язку з “Флаїнгом” — але хворий якось відчув цей намір і вибухнув таким розпачливим, безсловесним болісним голосінням, що сама Нора заборонила подальші спроби.

За столом Нора грала роль гостинної господині, навіть спекла для лікаря пиріг з цибулею та яйцями. Розповідала своєму вимушеному гостю про своє попереднє життя з чоловіком. Пригадувала, який він був гнучкий, веселий, легкий на підйом, нещадно-дотепний чоловік; скільки сил він віддавав своєму Двигунові Часу — аж до страшного дня катастрофи.

Розповіді робилися все тривалішими, відвертішими… Лікар став необхідною людиною в домі. Приходив майже кожного дня, навіть без якоїсь особливої справи, — і гарна сумна жінка частувала його чаєм та пирогами. Лікареві хотілось розбудити застиглі, спрямовані в якусь невидиму для нього точку очі жінки. Поступово він досяг цієї мети. Йому вдалося заразити Нору своїми веселощами, постійною бадьорістю та наївним, кумедним егоцентризмом. То була добра справа. Тепер Нора нудьгу в ала, якщо лікар затримувався. Він ніби врятував її з підступної, м’якої прірви, куди Нора падала — повільно і невідворотно. Нора збагнула, що повинна жити, бути здоровою, повною сил та віри в краще майбутнє. Це потрібно Регісу. Бо мине час, — місяці, роки або десятиліття, — і він обов’язково повернеться. Коханий чоловік знов оселиться в цій нерухомій, мовчазній мумії… А поки що — згадувати, згадувати, розповідати про найкращі хвилини їхнього з Регісом життя. Іноді здавалося, що спогади — це якась чарівна нитка, що зв’язує минуле з прийдешнім.

Одного разу Норі вдалося ослабитися і навіть посміятися. Вона пригадала одну ночівлю на річці, димне вогнище з гілок, намоклих від дощу, і марні зусилля поставити палатку. Тоді вони їли тушковану яловичину, Нора впустила хліб на землю, і Регіс розсердився. Сказав, що не їстиме такого хліба, бо піщинки огидно скриплять на зубах. “Не їстимеш?” — лукаво спитала вона тоді, взяла в зуби шмат хліба і простягла йому. Звичайно, він відкусив половину.

Так, вона сміялася, згадуючи, але в цю хвилину до кімнати увірвався скривджений скрегіт, виття, гучні, мов механічна сирена. Лише виучка врятувала лікаря від замішання. Змусила скочити і кинутися до балкона.

Він не встиг

Нора закричала: “Регіс!” — і затисла собі рота кулаком. Почувся ледь чутний скрип, шурхіт, побризкування. Із забинтованою головою і плечима, скинувши плед, на схудлих ногах стояв пошрамований Регіс. Він мотав головою і вив. Навколо нього ворушилися ще закріплені одним кінчиком на тілі шнури датчиків, змії з’єднувальних трубок. В кутку безпомічно мерехтіло вогниками скалічене, перекинуте набік крісло-доглядальниця.

— Я розбив “Флаїнг”, — з нежданим спокоєм повідомив Регіс, обертаючись до тих, хто ввійшов. — Він вдарився об найвищу з Рубінових Пірамід.

Нора мимоволі підхопила його. Лікар допоміг їй, мимрячи щось про порушення режиму і необхідність нового обстеження. Несподівано Регіс відштовхнув обох і самостійно сів на лавочку, де часто вмощувалася Нора.

— Та ну вас усіх з вашими обстеженнями, — сказав він, знімаючи свої величезні окуляри.

Регіса виявились серйозні, круглі сірі очі. — зробив “Флаїнг”. Я вже місяць як здоровий. Очевидно, клітини самі відновилися. Де Косов?

— Здається, в Буенос-Айресі, — я не знаю точно, він майже не телефонує. Любий, це неважливо, ми знайдемо його, — я така щаслива, що ти…

— Досить, — він відштовхнув її руки і знову підвівся, — зате я нещасливий… Я міг за три секунди потрапити в Буенос-Айрес…

Норі стало по-справжньому страшно. Чоловік, не зважаючи більше ні на неї, ні на лікаря, зашкутильгав по кімнатах. Зачинився у ванній. Чути було, як здирає з себе бинти, лише сьогодні замінені роботом-доглядальницею, як болісно скрикує, висмикуючи із шкіри шприци, щупи та електроди. Лікар спробував було штурмом взяти двері ванної, але Регіс жахливо захрипів зсередини: “Геть з мого дому!” Нора сиділа, опустивши руки на стіл. Тоді лікар стенув плечима і вийшов.