Право на риск - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович. Страница 55
— Як?! — запитав розпачливо Письменник.
— Це дуже просто: негайно стань таким, як я!.. Пам’ятаєш, ти мріяв бачити мене завжди енергійним, цілеспрямованим, дужим? Хіба ти допустив би, щоб я, дізнавшись про найстрашніший вирок консиліуму лікарів, отак занепав духом? Та ти змусив би мене працювати, творити, дерзати аж до останнього мого подиху! І я не нарікав би на тебе, бо так і слід; бо, можливо, саме в останньому спалахові моєї свідомості і з’явилося б на світ оте геніальне відкриття, якого так чекає людство. Чи не так?
— Так, любий, так… Але ж… — Письменник нервово потер руки. — Але ж мені бракує сили зробити бодай крок…
— Бракує сили?! — з посмішкою перепитав Персонаж. — Зараз ти переконаєшся, скільки ще… А втім, я насамперед визначу справжній діагноз твоєї хвороби: в твоєму мозкові накопичилися флюїди старості.
— Ну, це не серйозно, мій друже, — незадоволено скривився Письменник. — Які можуть бути “флюїди” в другій половині двадцятого століття?!
— Що ж, хай буде по-іншому: в твоєму мозкові накопичилися триметилгідратполіморфні компоненти альфа-мезонного розпаду піридинової основи дезоксирибонуклеїнової кислоти. А втім, ти цього терміну ще не знаєш; тобі ще доведеться його вигадувати.
— Ну, а як же можна вилучити оті кляті “компоненти”?
— Надзвичайно просто! — лукаво посміхнувся Персонаж. — Вони автоматично вилучаються з людським потом. Але не з тим, що проступає від спеки чи задухи, а зі справжнім! Стече з твого чола грам поту за добу — відвоював у смерті двадцять чотири години, стече два грами — помолодшаєш на день. Зрозумів?.. А ти кажеш — Еліксир життя!.. Ану — підводься і йди!
— Куди? — зойкнув Письменник. — Та я ж…
— Ні, не впадеш!.. Підійди он хоча б до вікна. Бачиш: зараз зійде сонце!.. Йди!
Розвіялася постать Персонажа, зникла.
Скоряючись отому рішучому наказові, Письменник над силу зсунувся з ліжка, підвівся, хилитаючись на ватяних ногах. Навіть стояти було важко, наче взяв на плечі шестипудовий чувал збіжжя. А ще важче було зробити крок. Здавалося: ось-ось вискочить серце з грудей, розірветься навпіл. Доводилося зціплювати зуби, до краю напружувати волю, аби немічні м’язи пересунули обважніле тіло бодай хоч трошки. Та він уперто просувався вперед і вперед…
Як ви, мабуть, догадуєтесь, наш Письменник одужав. Правда, один з членів Великого Консиліуму запевняв, що так сталося тільки тому, що пацієнта лікували хибними методами, проте це була його особиста думка, і ми не братимемо її до уваги.
А от про дальшу долю Письменника поговорити слід. В перші дні після одужання все було просто: пройшов кілька кроків вулицею — і зупиняйся, витирай з чола чесно зароблений піт. Згодом справи ускладнилися, але не те що по два, а навіть по двадцять два грами поту на добу він видобував з такою легкістю, що почав молодшати катастрофічно швидко. Вже й у тролейбусі йому не поступалися місцем; вже зі Спілки письменників почали надсилати йому запрошення на наради молодих літераторів; уже й бороду він почав запускати, немов справжній юнак…
Але видобувати отой проклятущий піт стало дедалі важче. Задля денної норми Письменникові доводилося тричі підряд підніматися пішки на чотирнадцятий поверх готелю “Москва”, а потім і цього виявилося замало. Нині він бігає щовечора за тролейбусом № 17 від площі Космонавтів до Хрещатика і назад, але навряд чи перевиконує норму, бо вже не молодшає, — хоч і не старіє. Кажуть, він тепер покладає надію тільки на те, що працює на своїй літературній ниві до сьомого поту.
Що ж — кожному кортить якнайдовше лишатися молодим!
ЗМІСТ
ЗЕМЛЯ І НЕБО
Пролісок
Довічні муки пекла
“Галатея”
Історія одного самогубства
Продана душа
Рабовласник
Будь мужчиною, Валю!
Право на риск
ЕЛІКСИР ЖИТТЯ
“Радіоцвіркун”
Украдений голос
Незвичайне інтерв’ю
Нащадок Мафусаїла
Ощадкаса Часу
Зуб Мудрості
Хай торжествує істина!
Краса за десять центів
Як Альф Кавун у комунізм тікав
Найдосконаліша машина
Еліксир життя