Вбивці на борту - Продель Гюнтер. Страница 24

Йому дали кілька годин перепочити і знову відновили процедуру допиту в іншому приміщенні, без вікон, і в зовсім не такому поблажливому тоні, як першої ночі. Цими безперервними перехресними допитами Геймса довели до стану повної прострації. Коли б він хоч трішечки був винний у замаху, він тепер признався б у цьому. Він взагалі визнав би все, чого б зажадали бід нього агенти ФБР. Але він нічого не знав про «агентів Кремля». Він не знав ніяких шпигунських груп. Він ніколи в житті не бачив пекельної машини і навіть не тримав у руці динамітного патрона…

Агенти ФБР не обмежилися, проте, допитами Річарда Геймса. Полювання на «злочинців-комуністів» велося по всій країні. В багатьох містах влаштовувалися масові арешти, людей допитували, били, шантажували. Але нових даних не з'являлося. Розшуки убивців сорока чотирьох пасажирів літака перетворилися на найбільше полювання на відьом в історії США!

Природно, що під лупу агентів потрапили й родичі літньої жінки, яка вперше в житті сіла в літак, щоб відвідати дочку на Алясці. Єдиними її родичами по цей бік Полярного кола виявилися син від першого шлюбу на ім'я Джек Грехем та його дружина. Дочка на Алясці відразу ж вибула з числа підозрюваних, бо не мала жодної можливості підкласти бомбу в літак. Але сином агенти зайнялися, бо, за даними поліції, він кілька разів притягався до відповідальності за підробку чеків та подібні злочини.

Коли агенти пильніше придивилися до минулого Джека Грехема, вони наштовхнулись на кілька безуспішних спроб з його боку шляхом шахрайства одержати страхувальні премії. Наприклад, він якось застрахував на велику суму свою старезну обшарпану автомашину, а потім вночі залишив її на залізничному переїзді. Цілком очевидно, що він хотів обманути страхову компанію, але довести цього поліція не могла, і до суду справа не дійшла. За кілька місяців по тому в автобуфеті, подарованому йому матір'ю, аби він міг заробляти на життя, вибухнула газова піч, причому в касеті для грошей згоріли начебто п'ять тисяч доларів. Коли страхове товариство погодилося виплатити страховку лише після ретельної поліцейської перевірки обставин вибуху, Грехем несподівано сам відмовився від своїх вимог.

Документ за документом про минуле Джека Грехема свідчили, що йдеться про молодика з кримінальними прагненнями, який ніколи не хотів жити чесною працею. Контрабанда алкоголю, торгівля наркотиками, шахрайство на скачках — усе це були далеко не найсерйозніші ґешефти, якими він займався. Але коли він дійсно дістав одного разу тверду посаду касира на фабриці, то при першій же нагоді вкрав чекову книжку власника. Підробивши підпис останнього, Грехем одержав у банку чотири тисячі доларів; за дві тисячі купив собі вже не нову спортивну автомашину, а решту розтринькав під час розважального турне на ній. Коли ж у кишені не лишилось ані цента, сам з'явився до поліції, його присудили до двох років ув'язнення, але через два місяці умовно випустили на волю, бо його мати тим часом повернула вкрадену ним суму власникові фабрики. З того часу Грехем у полі зору поліції не з'являвся і, здавалось, став на шлях виправлення: одружився, почав працювати у великому гаражі, де мив машини.

20 січня 1956 року Джека Грехема та його молоду дружину вперше викликали до ФБР. Потрібен він був для чисто формальної процедури. Слідчий хотів закрити справу Грехемів, а для цього до неї треба було додати протокол допиту.

Першим допитували Джека Грехема. Під час розмови, коли слідчий передав йому сумку матері, яку знайшли непошкодженою серед уламків літака, і Грехем розкрив її, щоб переконатися, що там е всі речі й документи, зазначені в реєстрі, з сумки випав складений вчетверо папірець. Слідчий підняв його. Це була квитанція на додаткову оплату багажу. Скоріше для форми, ніж підозрюючи щось, чиновник ФБР запитав:

— Які ж це важкі речі везла ваша мати, що їй навіть довелося доплачувати гроші?

— Хтозна, що вона там напакувала, — відповів Грехем. — Мати сама складала речі в чемодан. Я знаю тільки, що вона збиралася взяти з собою мисливські набої й порох — хотіла полювати на Алясці. Крім того, вона ще поклала в чемодан подарунок для моєї сестри.

Слідчого ця відповідь задовольнила, він дав Грехему підписати протокол і відпустив його. Тепер настала черга його дружини Глорії. Місіс Грехем підтвердила показання чоловіка про те, що місіс Кінг взяла з собою до Аляски мисливську амуніцію й подарунок для дочки. Лише в одному її свідчення розбігалося зі словами чоловіка. Глорія сказала, що Джек власноручно вклав пакунок з амуніцією до материного чемодана, причому зробив він це у підвалі їхнього будинку.

Слідчий насторожився.

— Ви не помиляєтесь, місіс Грехем?

Жінка похитала головою.

— Звісно, ні. Я ще спустилася до підвалу, щоб подивитися, чого він там порається так довго. Джек дуже ретельно запаковував порох і набої — щоб ненароком нічого не трапилося.

Грехема знову викликали до кімнати слідчого і вказали йому на розбіжність у показаннях. Слідчий, власне, хотів лише одного: щоб в обох протоколах все збігалося. На його думку, допит Грехемів і так уже надто затягнувся.

Коли б Джек Грехем сказав: «Так, звичайно, я просто забув. Моя дружина має рацію, все було саме так, як вона каже», то причина вибуху ДС6В ніколи б не була з'ясована. Проте він втратив самовладання й накинувся на дружину:

— Глоріє, не верзи дурниць! Мати ж сама запаковувала речі. Я цей порох і набої навіть у руках не тримав!

Роздратована впертістю чоловіка, місіс Грехем заперечила:

— Та що ти, Джек, адже я була в підвалі, коли ти перев'язував набої дротом і ховав їх у картонну коробку. Я ще спитала в тебе, навіщо ти вкладаєш у цей пакет свого старого кишенькового годинника. Пам'ятаєш — ти поклав його зверху на набої!

Лише тепер слідчий зрозумів, що в історії з чемоданом місіс Кінг щось негаразд.

За півгодини агенти ФБР обшукали будинок Грехемів від підвалу й до горища. В комоді у спальні вони знайшли страхові поліси, одержані Джоном Грехемом з автомата в день вильоту матері. В ящику для брудної білизни була знайдена коробка з подарунком, купленим місіс Кінг для дочки. І, нарешті, в ящику з інструментами агенти виявили мисливські набої! В кутку підвалу вони натрапили, на ще цікавіші речі — картонні футляри з написом «Обережно — динаміт!» і моток дроту, що використовується для підривання вибухівки.

Тут уже непотрібна була особлива криміналістична мудрість, аби дійти висновку, що Грехем виготовив у підвалі свого будинку пекельну машину, яку потім поклав у материн чемодан.

З незворушним обличчям спостерігав Грехем, як агенти ФБР розкладали на столі у вітальні речові докази його жахливого злочину. Жодним рухом він не зрадив своїх почуттів. Лише коли один з агентів спитав його: «Ну, може, ви тепер визнаєте, що вибух у літаку — справа ваших рук?», він, криво посміхнувшись, пробелькотів: «Це ви повинні ще довести!»

Грехем, правда, вже не раз у свої 22 роки мав справу з поліцейськими, але не з ФБР. Інакше він не наважився б на таку заяву. Допит третього ступеня, якому його піддали, не тривав і дванадцяти годин. До краю виснажений безжалісним світлом прожекторів і побоями, він опівночі припинив свій тупий опір. Ледве ворушачи пересохлими від спеки, розбитими губами, він тихо сказав:

— Так, це зробив я. Дайте мені, нарешті, спокій! Прожектори згасли, чиясь рука провела вологою губкою по його обличчю, йому дали випити кока-коли, до нього присунули пакунок сигарет. Хтось змазав йому губи прохолодною маззю і змочив холодною водою потилицю.

Було увімкнено магнітофон, хтось тримав перед його устами мікрофон.

Джек Грехем байдуже промовив своє визнання. З 25 динамітних патронів, що їх використовують на шахтах, двох електричних запалів, старого кишенькового годинника і шестивольтної батарейки для кишенькового ліхтарика він змайстрував міну уповільненої дії. Навчився він цього в майстерні, в якій, власне, для цього й працював 10 днів за плату 80 центів на годину. Свій злочин він мотивував тим, що йому набридло щоразу просити у матері грошової допомоги. Вона у ставленні до нього була дріб'язковою, і він її зненавидів. Коли він замовк і його спитали, чи він усе сказав, аби пояснити вчинене ним, він тільки кивнув головою.