Вбивці на борту - Продель Гюнтер. Страница 5

Американці вкрай обурені сенсаційною новиною. Вашінгтон змушений дати наказ про розслідування цього неймовірного випадку. За кілька днів представникам преси демонструють дерев'яний автомат, начебто знайдений на шляху втечі. Цей речовий доказ повинен довести, що «супергангстер» втік без сторонньої допомоги. Дерев'яний автомат він, мовляв, змайстрував з табуретки в своїй камері, а вартові вирішили, що це справжня зброя. Далеко не всі американці повірили цій версії.

Як міг Діллінджер без ножа вирізати собі автомат у камері, яку охороняли вдень і вночі? Як зумів він без ключів не тільки сам звільнитись від наручників, а ще й зняти їх у свого сусіда Янгблуда? Хто подав сигнал тривоги? Як сталося, що машина начальниці в'язниці в момент втечі опинилася перед дверима будинку? Згодом справжні обставини загадкової втечі поступово з'ясовуються в пресі. Діллінджер мав спільників, які не належали до його банди, але яких слід було шукати в урядових колах і поліції. Вони боялися викриття, боялися судового процесу, а тому дали Діллінджеру можливість втекти. Цікаво, що федеральна прокуратура у Вашінгтоні нічого не спростувала, а лише звинуватила у втечі службовий персонал Краун-Пойнта. Начальницю в'язниці Ліліан Холлі і всіх наглядачів Діллінджера заарештували, але про результати слідства громадськість так і не дізналася. Очевидно, їх арешт був розрахований лише на те, щоб відвести увагу громадськості.

16 березня газети вмістили таке офіційне повідомлення: «В містечку Форт-Гуроні у Мічігані агенти поліції впізнали на вулиці і спробували заарештувати Гаррі Янгблуда — злочинця, що втік разом з Діллінджером з тюрми. Янгблуд вчинив збройний опір і був убитий».

Кожний читач, ознайомившись з цим, мав би дійти висновку, що Янгблуд, якому загрожував арешт, пустив у хід зброю, і агентам не залишалося нічого іншого, як застрелити його.

Та зовсім інакше змалювала цей епізод місцева преса Форт-Гурона. В газеті «Мічіган-ньюс» від 17 березня 1934 року було сказано: «Агенти ФБР одержали конфіденціальне повідомлення про те, що 16 березня Діллінджер має зустрітись у тихому Форт-Гуроні з Янгблудом. Дві сотні агентів одразу прибули до містечка. Двоє з них зрештою впізнали Янгблуда на вулиці в натовпі перехожих і непомітно пішли слідом за ним. Коли він опинився на безлюдному місці, вони без будь-яких попереджень пустили в хід зброю. Янгблуд був поранений, але спромігся втекти у бокову вулицю. Там він зупинився й почав відстрілюватись. Налякані перехожі кинулися врозтіч, але двох з них було все ж поранено. Після тривалої стрілянини ще одна поліцейська куля влучила в Янгблуда. Він упав на бруківку і за якусь хвилину вмер»,

Дивна історія, чи не правда? Агенти ФБР, головним обов'язком яких було схопити Діллінджера, дізнаються, що той збирається зустрітись з Янгблудом у Форт-Гуроні. Агенти впізнають Янгблуда, йдуть за ним слідом, але замість того, щоб стежити за ним далі і таким чином впіймати самого Діллінджера, вбивають єдину людину, яка могла б повідомити, де переховується «ворог Америки № 1»! Напрошується справедливий висновок: покровителі Діллінджера в керівництві ФБР і поліції поспішили усунути єдиного свідка, який знав таємницю втечі Діллінджера.

А незабаром виникла ще одна подібна ситуація, яка знову ледве не призвела до арешту Діллінджера. 30 березня до прокуратури міста Сент-Пол з'явилася власниця пансіонату «Лінкольн-Корт Апартмент», яка повідомила, що в її будинку нещодавно оселилися люди, схожі, на її думку, на членів банди Діллінджера. Жінці показують фото, і виявляється, що у пансіонаті під вигаданими іменами живуть Джон Діллінджер і його коханка— танцюристка ревю Евелін Фрічетт. Вони регулярно зустрічаються з членами банди — Гомером ван Метером, Едвардом Гріном і Френкі Нешем, які здебільшого відвідують їх у супроводі повій.

Прокурор Сент-Пола наказує загонові місцевої поліції захопити банду, але Діллінджеру, прикритому вогнем його спільника ван Метера, вдається втекти через дах будинку. Ван Метер і дві дами з банди Діллінджера, Бессі Скіннер і Люсі Джексон, заарештовані. На вимогу ФБР члена банди ван Метера, що ретельно стріляв у полісменів Сент-Пола, перевезено до каторжної в'язниці Краун-Пойнт у сусідній Індіані, і 19 червня 1934 року губернатор штату під «слово честі» випускає його на волю.

Але перед цим в Сент-Полі прокурор піддає «допитові третього ступеня» обох затриманих дівчат. Це відбувається в кімнаті з білосніжними стінами, підлогою і стелею, яскраво освітленій десятком прожекторів. Прокурор і його помічник ведуть допит у захисних окулярах. У того, хто потрапляє до цієї кімнати, язик розв'язується дуже швидко. Навіть не треба вдаватись до заборонених законом тортур.

Минає якихось дві години, і Бессі та Люсі почали, як кажуть в кримінальних колах, «співати». Бессі визнала, що вона — подруга гангстера Едварда Гріна і додала, що Грін збирається відвідати її 3 квітня в її квартирі. Люсі зізналася, що перебуває в інтимних стосунках з Френкі Нешем, а згодом повідомила й про сховище, де перебуває Френкі-бой, як вона його ніжно називає: в Хот-Спрінгсі в штаті Арканзас на відлюдній фермі. Сповнений гордості прокурор Сент-Пола повідомляє все це шефу ФБР Гуверу у Вашінгтон і просить його виділити спеціальних людей для арешту членів банди. Гувер дає згоду, і 3 квітня…

3 квітня агенти ФБР оточують квартиру Бессі Скіннер у Сент-Полі. Едвард Грін і справді приходить. Але він навіть не встигає дізнатися про зраду своєї коханки. Агенти ФБР без попередження відкривають вогонь із своїх автоматів, тільки-но Грін робить перші кроки по сходах.

Через кілька днів агенти схопили Френкі Неша в Хот-Спрінгсі. Його не вбили, а «тільки» важко поранили під час арешту. Оскільки тюремної лікарні в Хот-Спрінгсі немає, ФБР вирішило перевезти Неша до Канзаса, найближчого великого міста, до того ж в інтересах безпеки — залізницею.

Коли поїзд підійшов до вокзального перону в Канзаса, до нього наблизилася група чоловіків у світлих літніх костюмах з дощовиками на правій руці. Поїзд зупинився, і водночас з-під дощовиків загриміли постріли. Стріляючи на ходу, гангстери кинулися до вагона, в якому лежав Френкі Неш. Вокзал перетворився у справжнє поле бою. З вагона вели вогонь агенти ФБР, з перону — бандити Діллінджера, а з приміщення станції — вокзальна охорона. Сили були нерівні, і гангстерам довелося відступити, відмовившись від спроби визволити свого спільника. Втім, на той час Френкі Неш був уже мертвий: як тільки пролунав перший постріл, його застрелив один з агентів ФБР. Жертви цієї стрілянини — шеф поліції Олін Рід, службовець кримінальної поліції Раймонд Каффрі і двоє полісменів вокзальної охорони.

Того ж дня в Канзасі банда Діллінджера вчинила напад на один з банків, убивши при цьому трьох ні до чого не причетних перехожих, а в наступні тижні здійснила ще чотири зухвалих напади, під час яких загинуло дванадцять чоловік. Діллінджер і йото люди поводились так, наче поліції в США взагалі не існує.

Зрештою в справу втрутився сам президент Рузвельт. Він доручив генеральному прокуророві США Каммінгсу вжити спеціальних заходів до ліквідації банди Діллінджера. Каммінгс скликав нараду, в якій, крім нього і шефа ФБР Гувера, взяли участь найвідоміші криміналісти Сполучених Штатів. Але ця нарада виглядає як капітуляція державної влади перед злочинним світом.

— Протягом останнього року, — сказав Каммінгс, — в США здійснено 12 тисяч убивств і півтора мільйона грабіжницьких нападів, спроб убивства та інших тяжких злочинів. Поліції відомі поіменно 12 500 гангстерів, але вона не владна покласти край їх діяльності. Поліція й адміністративний апарат настільки злились із злочинним світом, що боротьба з бандами стала практично неможливою. Через своїх зв'язкових злочинці завчасно дізнаються про всі заплановані поліцейські акції, а якщо той чи інший з них непередбаченим шляхом все ж потрапляє до рук поліції, його незабаром або випускають під «слово честі», або невідомо яким способом звільняють з в'язниці. Подолати корупцію можливо лише шляхом розгрому гангстерських банд, а гангстерські банди можна розгромити, лише подолавши корупцію, — відверто визнав генеральний прокурор Каммінгс.