Кришталеві дороги - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович. Страница 56

Все було саме так, як і уявлялося Куртові останнім часом. Навіть зараз, одурманений алкоголем, що збуджував нижчі інстинкти, придушуючи світліші, він відчував себе негаразд, розуміючи, що якою б міцною не була укладена спілка з Катрін, це всього-на-всього комерційна угода, викликана до життя примарним сяйвом отого мільйона доларів… який ще невідомо, чи й дістанеться акціонерам-фундаторам потаємної фірми “Вільний Гіменей”.

А втім, хіба краще було б одружитися з тупою телицею Лізхен? Адже й там ішлося б насамперед про фабрику скла в придане. Все на світі продається, все. Але чому, навіщо, в ім’я чого? Щоб якою завгодно ціною видертися вище за інших, задовольнити своє жалюгідне марнолюбство? А далі що?.. Прірва, бо вже й прагнути нема чого.

— Годі, Катрін, не пийте більше. Не пийте! — благав він, боячись, що вона зараз зірветься і виплеще все, що думає про нього і про оцю ганебну угоду, — а йому і без того було тоскно.

Але Катрін говорила тільки про себе:

— Яка я гидка, Курт! Коли б ви тільки знали, яка я гидка! Я примчала до вас сьогодні тому, що не могла лишатися наодинці сама з собою. Все через оті кляті долари, я нещодавно зробила дуже велику підлість, яка завдасть неймовірного лиха одній хорошій людині. Ні, поганій людині, але не в тому справа. Я м’якосердна, а навіщо мені бути такою?.. Скажіть, Курт, навіщо?! Я не маю права усвідомлювати своєї підлості, я повинна думати, що кожен на моєму місці зробив би те ж самісіньке. Адже людина людині — вовк… Але мені страшно, Курт! Налийте вина! Я вип’ю не за вас, ні. Я вип’ю за паросточок справжнього кохання, який я нещодавно так безжально розтоптала власними ногами!

Вона випила ще одну чарку і вмить заснула.

А Курт не спав до ранку, тривожно очікуючи пробудження Катрін. Те, що відбулося, видавалося йому несправжнім, легкорозвійним. Прокинеться вона — і тільки з глузливою посмішкою згадає про так зване “весілля”.

Тож яким було його здивування, коли Катрін, щойно розплющивши очі, потяглася до нього, поцілувала, заговорила лагідно й ласкаво. Далебі, він був вражений більше, аніж коли б його, так би мовити, дружина накинулася б на нього з лайкою. А втім, така несподіванка була дуже приємна.

Як і личило сучасній американці, Катрін не зволікала з справами: того ж дня знайшла дуже затишну й зручну квартиру, перевезла туди Куртове і своє майно, зі смаком обставила кожну кімнату, накупувала всього необхідного. Куртові була визначена роль щедрого фінансиста і прихильного цінителя господарських талантів своєї молодої дружини. Слід сказати, що обидві ті функції він виконував із задоволенням, уперше починаючи розуміти, що таке мати по-справжньому власний дім.

А наступного ранку Катрін розпочала обережну розвідку “сил ворога”. Вона мала рацію, запевняючи Курта, що для молодої вродливої жінки на дев’ять десятих зменшиться число труднощів та небезпек, з якими стикається винахідник-мужчина. Звичайно, на старих промислових акул, які вже цікавляться не жіночими ніжками, а тільки дивідендами, грайливою посмішкою не вплинеш. Зате на них діють тонкі лестощі та хабарі. А насамперед, досконала імітація жіночої безпорадності в складних фінансових справах. Хай тішать себе надією випотрошити дурненьку куріпочку, — вони й незчуються, як будуть випотрошені самі.

Вже й результати перших, дуже обережних переговорів Катрін з концерном “Пітсбург плейт гласс” радували Курта: видно було, що справа йтиме не про сто тисяч доларів, як гадалося йому раніше, а може, навіть про мільйон, а то й два. Оцінив він і обачливість своєї дружини: вона ані словом не прохопилася про знайомство з ним, виставляючи себе за посередника одного з європейських винахідників. Дані, якими постачав її Курт, були цілком переконливі і достатні для складення попередньої угоди: зазначення собівартості скла та його основних технологічних показників давали можливість судити про значливість винаходу. Якщо ж зразки не відповідатимуть визначеним угодою якостям — її буде визнано за недійсну і винахідник грошей не одержить. Риску тут не було ні для тієї, ні для іншої сторони.

Курта навіть не цікавило питання, чи скористається концерн з патенту на легкоплавке скло, чи назавжди поховає в сейфі, — аби тільки дали гроші. Він уже домовився з Катрін, що якою б не була одержана сума, вони половину її вкладуть у побудову новітньої лабораторії вогнетривів. Курт мовчав про “резонанс-ефект” і не розводився про свої подальші дослідницькі плани, проте Катрін, побачивши, як серйозно пішла справа з реалізацією винаходу легкоплавкого скла, пройнялася пошаною до свого, виявляється, таки насправді обдарованого і перспективного чоловіка.

В ці дні Курт відчував себе повністю щасливим. Розвіялися похмурі прогнози й припущення; позитивні зміни в характері Катрін йому вже хотілося пояснювати виникненням і наростанням справжнього, не пов’язаного з комерційними питаннями, почуття кохання. Він навіть позбувся своєї одвічної звички уявляти майбутнє в похмурих тонах і вже подеколи зважувався на обережні мрії.

Наприкінці другого тижня переговорів з концерном Катрін примчала додому радісна й збуджена. Вона заявила, що майже всі справи уладнано: в понеділок збереться рада директорів компанії, яка й визначить остаточну ціну за патент. А коли так — треба добряче відсвяткувати це приємне повідомлення: скажімо, гайнути геть з Пітсбурга та й влаштувати пікнік на лоні природи.

Вони хутенько зібрались і поїхали. Довго шукали безлюдний пляж на березі Огайо, та тільки де його знайдеш у п’ятницю надвечір, коли задуха вигнала з міст усіх, хто здатний пересуватися. Кінець кінцем знайшли мальовничу галявинку, де народу було не дуже багато.

Курт і Катрін напинали намет під деревом на березі річки, коли раптом пролунав постріл, а за ним другий. Вони не звернули б на ці звуки ніякої уваги, бо в благословенній Америці кожен може купити навіть гармату. Але водночас хтось зойкнув, а люди з галявинки сипнули врозтіч.

Курт рвучко обернувся, все ще не розуміючи, в чому справа. Він побачив: за кілька кроків від нього лежить заюшена кров’ю жінка; трошки далі, похитуючись, іде дівчина в купальнику, вона затулила обличчя руками, і з-під її пальців цебенить щось червоне; а товстуха, що сиділа на містку край води, незграбним мішком повалилася на мокрий пісок. Крик, зойки, стогін. І десь далеко-далеко за ними — сухе ляскання пострілів.

— Катрін треба… — Курт підскочив до дружини, щоб затулити її собою, потягти в рятівні кущі. Але було вже пізно: Катрін лежала, підібгавши під себе руки, уткнувшись головою в нейлонову стінку намету. По червоній сукні, такій яскравій у променях призахідного сонця, повільно розповзалася темна пляма.

Курт підхопив її на руки, торсав, щось кричав до неї, але вона не видала й звуку. Він навіщось поніс Катрін до річки, потім схаменувся, звернув до машини. Постріли ще лунали, але його свідомість нехтувала ними, як не могла ще й осмислити того, що сталося. І тільки аж коли до нього в кущах підбігли люди і хтось сказав: “Убита. Наповал”, — він зрозумів: Катрін умерла.

Убивцю схопили зразу ж. То був миршавий хлопчина років двадцятьох завстаршки, клерк одного з філіалів “Пітсбург флейт гласс К°”. Не божевільний, не п’яний, не “хіппі”. На запитання всюдисущих репортерів, які вмить злетілися, мов мухи на мед, з яких спонукань він забив двох і важко поранив трьох жінок, злочинець байдуже відповів, що вже давно збирався вкоротити собі віку, а тому, що він розчарувався в житті через нещасливе кохання, то й вирішив потягти за собою на той світ якнайбільше представниць підлої статі.

Надто гострого розпачу Курт не відчував. Його кохання до Катрін не було надміру палким, а короткочасність їхнього шлюбного життя ще не зміцнила почуття прихильності до дружини, ще не зробила її єдиною і незамінною. Навіть на цвинтарі він не плакав, а тільки зітхав та сопів, втупивши погляд у землю.

І тільки повернувшись додому, в свою затишну світлу квартиру, Курт відчув таку нестерпну тоскність, такий душевний біль, що зрозумів: треба негайно виїжджати звідси. Куди завгодно, тільки аби якнайшвидше. Тут можна збожеволіти від спогадів.