Година Бика - Єфремов Іван. Страница 33

— Ці ворожильні кулі для аутогіпнозу вміли робити на Землі лише в Японії п’ять тисячоліть тому. Стародавні майстри вирізьблювали їх з прозорих природних кристалів кварцу. Головна оптична вісь кристала орієнтована по осі кулі. Для ворожіння потрібні дві кулі, одну ставлять віссю вертикально, другу — горизонтально, як ваш Тор… ваша планета. Де ж друга куля?

— Лишилась у предків на Білих Зорях.

— Можливо, — байдуже згодилася Родіс, ніби втративши інтерес до дальшої розмови.

Уперше в житті голова Ради Чотирьох відчув незвичайну бентегу. Він опустив голову. Кілька хвилин обоє мовчали.

— Я познайомлю вас із моєю дружиною, — несподівано сказав Чойо Чагас і безшумно зник за складками зеленої тканини. Фай Родіс лишилася стояти, не відводячи погляду від кулі й ледь усміхаючись своїм. думкам. Нараз вона простягла руку до пояса й витягла маленьку металеву трубку. Приклала її до підставки ворожильної кулі, і в ній опинилася крихітна порошина чорного дерева, цілком достатня для аналізу.

Фай Родіс не здогадувалася, що удостоїлась нечуваної почесті. Особисте життя членів Ради Чотирьох завжди було прихованим. Вважалося, що ці надлюди взагалі не опускаються до таких житейських справ, як одруження, зате можуть взяти в коханки будь-яку жінку планети Ян-Ях. Насправді Еолодарі брали дружин і коханок лише з вузького кола найвідданіших їм людей.

Чойо Чагас увійшов безшумно й несподівано. Очевидно, це було його звичкою. Він кинув швидкий погляд навсебіч і лише потім подивився на нерухому гостю.

— Вони на місці, — тихо сказала Родіс, — тільки…

— Що — тільки? — нетерпляче вигукнув Чойо Чагас, хутко перетнув кімнату й відіп’яв складчасте драпірування, яке нічим не відрізнялося від оббивки стін. У ніші за нею стояв чоловік і широко розкритими очима дивився на свого володаря. Чойо Чагас гнівно закричав, проте вартовий не зрушив з місця. Чойо Чагас кинувся в інший бік. Родіс жестом зупинила його.

— Другий теж у такому ж стані!

— Це ваші жарти? — у нестямі запитав владика.

— Я остерігалася зустріти нерозуміння, як учора з вікном, — вибачливо призналася Родіс.

— І ви можете це зробити з кожним? Навіть зі мною?

— Ні. Ви входите до тієї п’ятої частини всіх людей, яка не піддається гіпнозу. Спочатку треба зламати вашу підсвідомість. А втім, ви це знаєте… У вас зібрана і тренована воля, могутній розум. Ви підкоряєте собі людей не тільки впливом слави, влади, відповідної обстановки. Хоча й цими способами користуєтесь чудово. Ваша приймальна зала: ви вгорі, в осяянні, а внизу, в сутінках, — усі інші, нікчемні прислужники.

— Хіба погано придумано? — запитав Чойо Чагас з ноткою зверхності.

— Ці речі здавна відомі на Землі. І значно величніші!

— Наприклад?

— У стародавньому Китаї імператор, він же Син Неба, щорічно відправляв молитву про врожай. Він ішов з храму в спеціальну мармурову альтанку — вівтар — через парк дорогою, по якій мав право ходити лише він. Дорога була піднята до верхівок дерев парку й вимощена ретельно вкладеними плитами мармуру. Він прямував у цілковитій самотині й тиші, несучи посудину з жертвою. Кожному, хто траплявся ненароком там, унизу, під деревами, негайно стинали голову.

— Отже, для повної величі мені слід було б учора зітнути голови всім вам?.. Та облишмо це. Як ви справилися з моїми вартовими?

— Дуже легко. Вони треновані на безвідповідальне й бездумне виконання. Це призводить до тупості, втрати розумного сприйняття і сили волі — головного компонента стійкості. Це вже не індивідуальність, а біомашина із закладеною в неї програмою. Нема нічого простішого, як замінити програму…

Із-за драпірування несподівано, як і її чоловік, з’явилася жінка незвичайної для тормансіанок вроди. Одного зросту із Фай Родіс, значно тендітніша, вона рухалася з особливою гнучкістю, явно розрахованою на ефект. Волосся, таке ж чорне, як у Родіс, але матове, а не блискуче, було зачесане назад з високого гладенького лоба, лягаючи на скроні й потилицю важкими хвилями. На тім’ї виблискували дві переплетені змії з роззявленими пащами, тонко викарбувані із світлого, з рожевуватим відблиском металу. Намисто такого ж металу у вигляді мережаних квадратів, з’єднаних рожевим камінням з алмазним блиском, охоплювало високу шию і спускалося чотирма сяючими підвісками в улоговину між грудьми, ледве прикритими фестонами пружного корсажу. Похилі вузькі плечі, красиві руки й більша частина спини були оголені, зовсім не за правилами повсякденного одягу Торманса.

Довгі, ледь розкосі очі під ламаними бровами дивилися пильно й владно, а губи великого рота з трохи піднятими куточками були щільно стиснуті, виражаючи невдоволення.

Жінка зупинилась, безцеремонно розглядаючи свою гостю. Фай Родіс перша рушила навстріч.

— Не обманюйте себе, — стиха сказала вона, — ви, безперечно, вродлива, але прекраснішою за всіх бути не можете, як ніхто у всесвіті. Врода має безліч відтінків — у цьому багатство світу.

Дружина володаря примружила темно-коричневі очі й подала руку жестом власної величності, в якому проступало щось удавано дитяче. Фай Родіс, котра вже засвоїла привітання Торманса, обережно стиснула її вузеньку долоню.

— Як вас звуть, гостя із Землі? — спитала та високим різкуватим голосом, уривчасто, ніби наказуючи.

— Фай Родіс.

— Звучить гарно, хоча ми звикли до інших поєднань звуків. А я Янтре Яхах, в буденному скороченні — Ян-Ях.

— Вас назвали по імені планети! — вигукнула Родіс. — Вдале ім’я для дружини верховного володаря.

На губах жінки Торманса промайнула зневажлива усмішка.

— Що ви! Планету назвали моїм іменем.

— Дивовижно! Перейменовувати планету з кожною новою володаркою — який величезний і даремний труд! Адже треба переписувати всі позначення, та й у книжках плутанина!

— Клопіт із зміною імен — дрібниці! — втрутився Чойо Чагас. — Нашим людям не вистачає роботи, тож працівники завжди знайдуться.

Фай Родіс уперше зніяковіла й мовчки стояла перед володарем планети та його чарівною дружиною.

Обоє по-своєму витлумачили її збентеження і вирішили, що настав сприятливий момент для завершення аудієнції.

— Унизу, в жовтому залі, чекає інженер, він допомагатиме вам одержувати інформацію. Він весь час перебуватиме тут, з’являючись за першим вашим покликом.

— Ви сказали — інженер? — перепитала Родіс. — Я розраховувала на історика. Адже я невіглас у питаннях технології. Крім того, у нас на Землі історія — найважливіша галузь знань, наука наук.

— Щоб розпоряджатись інформацією, потрібен інженер. У нас так заведено. — Чойо Чагас поблажливо усміхнувся.

— Дякую, — Родіс уклонилась.

— О, ми зустрінемося ще не раз! Коли ви покажете мені фільми про Землю?

— Коли захочете.

— Гаразд. Я виберу час і повідомлю. До речі, — Чойо Чагас кивнув на драпірування, — виведіть їх із гіпнотичного стану.

— Можете подати сигнал, вони вільні.

Чойо Чагас клацнув пальцями, і тієї ж секунди обидва вартові вийшли із схованок з похиленими головами. Один із них пішов попереду Фай Родіс через коридори до зали, завішаної чорним драпіруванням і встеленої чорними килимами. Звідси сходи з чорного каменю двома півколами спускалися до золотисто-жовтої нижньої зали. Вартовий зупинився біля балюстради, і Фай Родіс пішла вниз одна, відчуваючи дивну полегкість, ніби за похмурою чорнотою вгорі залишилася тривога про долю експедиції.

Посередині на жовтому килимі стояв чоловік, блідіший за звичайного тормансіанина, з густою і короткою чорною бородою, схожий на старовинний портрет епохи ЕРС. Могутній лоб, густі брови, що нависали над ледь опуклими фанатичними очима, вузька дуга чорних вусів… Чоловік неначе в трансі дивився, як спускалась по чорних сходах жінка Землі, навдивовижу правильні й тверді риси обличчя якої були напівприхо-вані прозорим щитком. Щось нелюдське випромінювали її широко розкриті зелені очі під прямою лінією брів. Вона дивилась ніби крізь нього в безмежні, їй одній відомі далі. Тормансіанин відразу зрозумів, Що це дочка світу, не обмеженого однією планетою, відкритого просторам всесвіту. Подолавши хвилинну розгубленість, інженер підійшов.