Година Бика - Єфремов Іван. Страница 38

Техніка масових знищень невпинно «вдосконалювалась». Відрубування голів, багаття, хрести й палі не могли знищити скупчення людей у завойованих містах. Людей стали складати у в’язки на полях, і кінні орди басували по них. Списами й шаблями гнали ошалілі натовпи в гори, скидаючи їх із стрімких круч. Примушували мурувати з живих людей стіни й вежі, перекладаючи ряди тіл шарами глини. Із цієї фантасмагорії масових знищень, в яких найбільш приголомшливою була цілковита покірність людських мас, загіпнотизованих силою переможців, Фай Родіс запам’ятала сцену падіння Риму. Горді римлянки зі своїми дітьми пробували знайти притулок на Форумі. Беззахисні, позбавлені звичної опори батьків, чоловіків, братів, перебитих у бою, — дівчатка, молоді й старі жінки з заціпенілому безвихідному відчаї дивились, як до них наближається юрба гунів чи германців, сп’янілих від перемоги, із закривавленими сокирами й мечами. Ця незабутня сцена, поставлена вмілим художником, стала для Родіс уособленням одного із ступенів інферно.

Немов у відповідь на співчуття Родіс, у фільмі одна за одною поставали картини злочинів римлян, доводячи цим самим справедливість помсти, яка, на жаль, так рідко настигала злочинні держави й народи в ході історичного розвитку. З усіх падінь людства в далекому і в недавньому історичному минулому деградація римлян не мала собі рівних, хіба що в Німеччині в епоху фашизму. Римляни, які високо підносили себе над «варварами», самі були найгіршими дикунами в ставленні до людей.

Потураючи найницішим інстинктам, правителі Риму перетворили своїх громадян на садистський натовп невігласів, невситимих у вимаганні «хліба й видовищ». Жорстокість і цілковита відсутність співчуття перетворили муки людини в розвагу, а брак уявлення про гідність іноплемінників та іновірців викликали атрофію совісті й благородства.

Ще в дохристиянський період римляни почали практикувати в цирках, як спеціально споруджених для цієї мети, так і в перебудованих грецьких театрах, видовища кривавих поєдинків людей з дикими звірами або між собою. Звичай цей, що призвів до жахливих винищень, тривав понад п’ятсот років, до едикту імператора Константина, котрий заборонив ігри з убивством людей.

Звичне притуплення сильних відчуттів змушувало імператорів і консулів нарощувати число вбивств і урізноманітнити прийоми.

Помпей відсвяткував свою перемогу, влаштувавши Венецію, або «полювання», в цирку. За п’ять днів ігрищ було вбито шістсот левів і 1400 чоловік.

Імператор Тіт, що побудував величезний цирк у Римі — Колізей, знищив дев’ять тисяч звірів і дванадцять — людей. Першого ж дня загинуло сім тисяч чоловік і п’ять тисяч звірів. Християн, зашитих у звірячі шкури або прив’язаних до стовпів, хижаки жерли живими під ревище п’ятдесяти тисяч глядачів — так званих вільних громадян великого міста.

Імператор Троян занапастив двадцять чотири тисячі чоловік і одинадцять тисяч звірів. Слони, бегемоти, леви, леопарди, ведмедиці, гієни, крокодили, тигри, кабани — все гинуло на втіху знавіснілих натовпів. Тисячі голих жінок, зовсім юних дівчат і дітей були пошматовані на аренах хижаками, розтоптані слонами, носорогами й дикими бугаями.

Імператор Пробує насадив ліс на арені Колізею і влаштував «полювання» із ста левів, двохсот леопардів і трьохсот ведмедів. Люди-»мисливці» мусили вбивати хижаків короткими списами. Наступного дня було вбито три тисячі кабанів, оленів і страусів.

Імператор Гордіан влаштував святкування з тисячею ведмедів, а в день тисячоліття Риму дві тисячі гладіаторів загинули на арені. Такі вистави, звичайно, були не в одному Римі, а в усіх великих містах.

Не меншу жорстокість і духовну деградацію проявляли римляни й під час завойовницьких походів. Замість поваги до мужності й геройського опору своїх ворогів, вони вчиняли підлу розправу над беззбройним мирним населенням, зганяючи переможених разом з сім’ями, дітьми й старими в рудники і каменярні, де вони тяжко помирали в нелюдських умовах, не маючи навіть житла, постелей, води для вмивання. Особливо жорстоко розправлялися з християнами та євреями. Придушивши повстання в Іудеї, римські легіони зігнали все її населення в африканські каменярні. Чоловіків, кастрованих, осліплених на одне око розпеченим залізом, в кайданах і з тавром на лобі примушували добувати знаменитий нумідійський мармур для розкішних римських будівель. Якщо уявити собі величезну кількість мармуру, використану на форуми, палаци, храми, акведуки й навіть дороги, то океан людських страждань не може не викликати в душі кожної справжньої людини відразу й ненависть до непоправного минулого.

Такою була велична цивілізація, що лишила горді написи «Глорія Романорум» (Слава Римлян), яку народи Європи впродовж багатьох століть вважали недосяжним взірцем.

Відплата, як завжди, прийшла пізно й звалилась, як це буває, на безневинних. Але держави, які з’явилися значно пізніше, теж змагалися в жорстокостях. Французькі королі, котрі носили пишні прізвиська, на зразок Короля-Сонця, з неймовірною дикістю розправлялися з іновірцями-французами.

Скутих одним ланцюгом по кількасот чоловік, їх гнали на галери Середземного моря, де в жахливих умовах, зовсім голі, прикуті до лав, вони працювали на веслах довічно, не маючи за собою ніякої провини. Кожна галера потребувала 300–400 веслярів, а цих суден були тисячі на Середземному морі, в тому числі й арабських, на яких мучилися раби-християни.

Найкровожерніший султан Марокко Мулай-Ізмаїл замкнув у своєму гаремі вісімдесят тисяч полонянок. Не відставали від цих володарів й африканські царки та цариці. Аби вшанувати пам’ять королеви чорного народу Ашанті, три тисячі п’ятсот рабів було вбито відтинанням рук і ніг, частину спалено живцем. Перед цими жорстокостями блякнуть стародавні поховання царів, приміром, фараона Джера, на могилі котрого було вбито 587 чоловік, або скіфських вождів на Кубані та в Причорномор’ї, кургани яких рясно поливались кров’ю людей і коней, які піддавалися масовому знищенню.

Перлина стародавньої культури — Еллада, що стала козячим пасовиськом на початку Темних Віків; руїни ще давнішої цивілізації морських народів Кріту; стерта копитами азіатських полчищ культура древньої Русі; колосальні знищення аборигенів Південної Африки племенами завойовників, які вдерлися з півночі, — все це, вже знайоме, не викликало нових асоціацій. Проте Родіс ніколи не бачила уривків документальних зйомок, вмонтованих у інсценовані фільми про останні періоди ЕРС. Із збільшенням населення планети й розвитком могутньої техніки масові винищення набули ще жахливішого вигляду. У величезних концентраційних таборах — фабриках смерті, де голодом, виснажливою працею, газовими камерами, спеціальними апаратами, що вивертали цілі зливи куль, люди знищувалися сотнями тисяч і мільйонами. Гори людського попелу, трупів і кісток — таке не снилося навіть стародавнім винищувачам роду людського. Атомними бомбардуваннями за кілька секунд зміталися з лиця землі величезні міста. Довкруж ущент спаленого центру, де сотні тисяч людей, дерев і споруд гинули миттєво, поміж зруйнованих будівель повзали осліплені, обпалені жертви. З-під уламків лунав розпачливий крик дітей, які кликали батьків і благали дати води. Ці картини змінилися сценами масових репресій, що перемежовувалися з битвами, в яких тисячі літаків у небі, броньованих гармат на суші ч:і кораблів з літаками на морях зіштовхувалися в безперервному шквалі виючого заліза і нуртуючого вогню. Десятки тисяч погано озброєних солдатів затято, напролом ішли на суцільну завісу вогню скорострільної зброї, поки гора трупів не завалювала укріплення, позбавляючи противника можливості стріляти, або ж його солдати не божеволіли. Під час бомбардування міст відчайдушні люди фотографували зруйновані палаючі будівлі. Приречені на смерть пілоти-самовбивці мчали крізь завісу снарядів і розбивалися об палуби гігантських кораблів. Здіймаючи вогненні смерчі, летіли вгору люди, гармати, уламки машин. Підводні кораблі несподівано виринали з глибин моря, щоб приголомшити ворогів залпом ракет з термоядерними зарядами…