Година Бика - Єфремов Іван. Страница 76

— Припиніть, нещасні! — Евіза загородила собою письменника.

— Змія-Блискавка! Ти нічого не розумієш, — примружився ватажок, — це вони нещасні, а не ми. Ми йдемо з життя, сповнені сил, не знаючи хвороб, не знаючи страху, ні про що не турбуючись. Що може нас налякати, якщо скоро все одно смерть? А «джи» вічно тремтять, боячися смерті й довгого життя з невідворотними хворобами. Бояться не догодити «Змієносцям», бояться мовити слово проти влади, щоб їх не перевели до «кжи» й не спровадили до Храму Ніжної Смерті. Побоюються втратити свої нікчемні привілеї у харчуванні, житлі, вбранні.

— Таж їм треба співчувати.

— Овва! Чи відомо тобі, чим заробляється право на довге життя? Придумують, як примусити людей підкорятись, як зробити їжу з усякого непотребу, як примусити жінок народжувати більше дітей для Чотирьох. Шукають закони, які б виправдовували беззаконня «Змієносців», вихваляють, брешуть, добиваючись підвищення.

— Отже, вони хочуть іти на важчу роботу?

— Е, ні! Чим вище у нас стоїть людина, тим менше працює. От і лізуть, щоб досягти чину «Змієносця», і задля цього готові зрадити весь світ.

— А ви не зраджуєте, навіть зустрічаючись із Змієм? І не боїтеся Янгара?

Ватажок «кжи» здригнувся, пильно глянув на Евізу.

— Тобі відомо більше, ніж я думав… Ну, прощавай, земна, більше не побачимось!

— Я можу попросити вас зробити одну важливу річ? Саме вас. — Евіза подивилась на ватажка.

Він спалахнув, як хлопчик.

— Дивлячись що.

— Піти до старого Храму Часу, де пам’ятник, відшукати там нашу володарку. Її звуть Фай Родіс. Поговоріть з нею так само прямо і розумно, як говорили зі мною. Тільки спочатку знайдіть інженера Таеля. Він хоч і «джи», але людина, яких на вашій планеті поки що небагато.

— Гаразд, — ватажок подав руку.

— Евіза Танет… яке ім’я!

Шестеро зникли, в саду. Від воріт до Евізи наближалась галаслива група лікарів Центрального госпіталю, які приїхали великою громадською машиною.

З-за кущів вийшов головний лікар, гукнув помічників, і вони мовчки потягли пораненого до машини.

— Хто це? — запитала Евіза одного з колег по госпіталю.

— Славнозвісний письменник. Як вони його відлупцювали! — колега розцвів задоволеною посмішкою, ніби він був повністю на боці «кжи».

Дивуючись, Евіза рушила разом з лікарями до вузького порталу входу.

Всередині будівля повторювала звичайний стиль Торманса. Важкі двері до просторого вестибюля. Широкі сходи піднімались до зали, прикрашеної дворядною колонадою. У вестибюлі юрмилося безліч людей. Їхні погляди відразу звернулись до Евізи. Гостю провели нагору й посадили у бічній галереї на витертий диван. Усі прибулі залишалися внизу, вишикувавшись живим коридором.

— Вони когось чекають? — запитала Евіза літнього чоловіка у жовтому медичному халаті, що саме проходив мимо.

— Так, — коротко відказав той, — мають прибути представники Вищого Зібрання.

— Чому «прибути», а не просто приїхати?

Співбесідник злякано глянув на Евізу, озирнувся і зник між колонами.

Чекати довелося понад півгодини, коли нарешті з’ясувалося, що сановники не приїдуть. Натовп унизу ніби прорвало. Зі сміхом і голосними розмовами, характерними для тормансіан, усі кинулися сходами до зали. Головний лікар відшукав Евізу і повів її на підвищення, де посідали найзнаменитіші медики столиці й почесні гості з інших місць планети. Евіза відмовилась, запевняючи, що нічим не заслужила високого місця і їй, рядовому й молодому лікареві Зоряного Флоту, це непристойно. Вона сіла біля колони в кутку зали, відчуваючи на собі увагу всієї аудиторії, заклопотана майбутнім виступом.

Оратори не поспішаючи змінювали один одного. Говорили довго, про речі більш ніж очевидні, заздалегідь обумовлюючи спрямування початих доповідей. У тормансіан такий виступ чомусь мав назву короткого вступного слова. З усього відчувалося, що ці потоки банальностей нікого не цікавили. Евіза бачила це із знуджених облич, з галасу в залі, який ледве перекривався гуркотом звукопідсилювачів, що передавали промови ораторів.

Нарешті розпорядник засідання оголосив про бажання лікаря з Землі виступити перед лікарями Торманса.

Евіза рушила через залу до трибуни, її вітали вигуками, лясканням по бильцях крісел і свистом захопленої молоді. І хоч такий ґвалт здавався їй дивакуватим, все ж він свідчив про добрі почуття. Вклонившись, Евіза подякувала тормансіанам. Коли вона заговорила з непередавано м’яким земним акцентом, який не змогли огрубити підсилювачі, в залі настала небувала тиша. Тормансіани не зводили з Евізи очей, оглядаючи її від пильних топазових веселих очей до сильних ніг у дивному синьому з сяючими вогниками взутті, вони намагалися зрозуміти, чим так схожа і не схожа водночас ця жінка на жінок Ян-Ях.

— Ваші старшини хотіли, щоб я, ознайомившись із медициною Ян-Ях, вказала на помилки лікарів і розповіла про досягнення Землі. Але мої знання у науці Ян-Ях мізерні і, головне, я не маю основного критерію, необхідного, щоб судити про будь-яку науку, не маю уявлення про її долю у творенні людського щастя. Тому виступати порадником і критиком було б з мого боку нескромно й нечемно. Все, що я можу, — це розповісти вам про перешкоди, подолані на Землі… Викладання будь-якого предмета, особливо великих розділів науки, у нас починається з розгляду історичного розвитку і всіх помилок, допущених на його шляху. Так людство, борючись із властивим людям прагненням забувати неприємне, захищає себе від шляхів і повторення колишніх невдач, яких було багато в докомуністичній історії. Уже в ЕРС визначилася величезна різниця між силами й матеріальними засобами, які людство витрачало на медицину і на науку воєнного й технічного призначення.

Наймудріші голови були зайняті у фізиці, хімії, математиці. Крок за кроком біологія і медицина розходилася з фізико-математичними науками у своєму уявленні про світ, хоча зовні широко користувалась їхніми методами і дослідницькими апаратами.

В результаті природа навколо людини і вона сама, як частина її, постали перед людством як щось вороже, що мусить бути підкорене тимчасовим цілям суспільства.

Вчені забули, що велика рівновага природи і конструкція організму є наслідком історичного шляху неймовірної тривалості і складності, в підпорядкуванні і взаємозв’язку інтегральних частин. Вивчення цієї складності хоч би у загальних рисах вимагала багатовікової роботи, а людство Землі почало необачно і поспіхом пристосовувати природу до перехідних утилітарних цілей, не рахуючись із необхідними людям біологічними умовами життя. І людина — спадкоємець болісного мільярдолітнього шляху, пройденого планетою, — як не вдячний і нерозумний син заходилася розтринькувати, переводити в ентропію основний капітал, який їй дістався: накопичену в біосфері енергію, що, як накручена колись пружина, послугувала для технічного стрибка людства…

Евіза зупинилась, і тієї ж миті зал вибухнув стукотом долонь об дерево. Порушена тема була близькою планеті Ян-Ях, дотла розореній нерозумними предками.

Евіза, яка не звикла до такої реакції зібрання, стояла, безпорадно оглядаючи бурхливу аудиторію, поки головуючий не вгамував захоплених слухачів.

Евіза зовсім не збиралася розпалювати пристрасті нестриманої аудиторії, що призвело б до втрати розумного і критичного сприйняття. Вона вирішила бути обачливішою.

Вона розповіла, як короткозоро помилилися ті, хто торжествував, перемагаючи окремі прояви хвороб з допомогою хімічних засобів, щорічно випускаючи тисячі нових, по суті, фальшивих ліків. Відбиваючи дрібні вилазки природи, вчені прогледіли масові наслідки. Притлумлюючи хвороби, але не зцілюючи хворих, вони породили жахливу кількість алергій і розповсюдили найстрашніший їх різновид — ракові захворювання. Алергія виникала й через так зване імунне перенапруження, якого зазнавали люди у своїх тісних помешканнях, школах, крамницях і видовищах, а також внаслідок постійного перенесення швидким автотранспортом нових штамів мікробів і вірусів з одного кінця планети в інший. В цих умовах бактеріальні фільтри, вироблені організмом у біологічній еволюції, перетворювались на свою протилежність, на ворота інфекції, як, наприклад, мигдалини горла, синуси обличчя чи лімфатичні вузли. Втрата міри у використанні препаратів і в хірургії пошкодила охоронні системи організму, як, приміром, безмірне використання влади підірвало охоронну систему суспільства — закон і мораль.